Війна вже почалася. Європа вже у стані війни. Кожен, хто живе на старому континенті, повинен усвідомлювати: те, що Авдіївка знаходиться за межами кордонів Євросоюзу, не означає, що вона не є європейським містом, і що вогонь із «задньому дворі» Європи може легко перекинутися прямо до дверей Євросоюзу. На Європу напали. Росія – агресор. Україна захищає комфортне та безпечне життя європейських громадян, їхні цінності, культуру та економіку. Чому це особливо важливо зараз підкреслити? Європейський Союз і Великобританія не описують ситуацію як небезпечну для своїх громадян, хочу вона такою насправді вже є. Наратив, у якому війна згадується як щось далеке від нашого повсякденного життя, лише спонукає агресора, диктаторський режим Путіна, продовжувати нещадно громити українські міста, вбивати невинних людей і нищити майбутнє найбільшої за територією країни Європи.
Крім того, це важливо через недостатню увагу, яку європейська громадська думка приділяє потенційним гарячим точкам у Грузії, Молдові та на Західних Балканах. У контексті вогню, що розповсюджується за межами ЄС, про ці три потенційні точки конфлікту також говорять як про далеку периферію Європи, а не про нові загрози, коли спільна європейська оборона матиме вступити у війну з Росією.
У цьому тексті я зверну особливу увагу на Західні Балкани, тому що у Грузії сотні тисяч людей виходять на вулиці, протестуючи проти проросійської політики, тримаючи прапор Європейського Союзу як символ цінностей і роблячи це впевненіше, ніж у будь-якій країні ЄС на сьогодні. На Західних Балканах цього не відбувається. Молдова має рішучу політичну еліту на чолі із президентом Майєю Санду, готову протистояти агресивній імперіалістичній політиці Росії. Цього на Західних Балканах також немає, за винятком Косова.
Отже Західні Балкани не демонструють жодних ознак опору на вулицях і, що важливіше, жодних ознак опору з боку політичної верхівки найпотужнішої та найбільшої держави регіону – Сербії. Навпаки. Населення Сербії за розміром еквівалентне решті Західних Балкан разом узятих. Її військова промисловість і армія також еквівалентні решті Західних Балкан разом узятих. І найбільш катастрофічним для миру в регіоні є проросійська політична еліта – як в уряді, так і в опозиції, — яка разом з іншими елітами, такими як інтелектуальна та фінансова, так і не була люстрована чи покарана за війни та злочини, які Сербія та її керівництво вчинили у Словенії, Хорватії, Боснії і Герцеговині та Косово. Також там є багата та добре організована Сербська православна церква, яка відкрито не визнає кордонів у регіоні та заперечує національну ідентичність майже всіх своїх сусідів.
Суть відносин у регіоні Західних Балкан зводиться до позиції, якої дотримуються сербські імперіалісти чи великосербські націоналісти до сусідніх із Сербією держав: Боснії і Герцеговини, Чорногорії та Косова. Саме ці держави вважаються найбільшою здобиччю для сербських націоналістів, тому вони намагаються зробити ці країни нефункціональними зсередини, щоб перешкодити їхнім зусиллям щодо членства в ЄС чи НАТО. Сербський націоналізм – це ідеологія. Ця ідеологія є експансивною, антизахідною, антидемократичною та історично завжди проросійською.
Ідеологія сербського націоналізму з його імперськими зазіханнями на інші територій та прагненням асиміляції інших народів була значно інтенсивнішою у 1990-х роках порівняно з тодішнім російським великодержавним націоналізмом. Різниця в тому, що під час воєн 1990-х Сербія не мала сьогоднішнього ключового аргументу Путіна, тобто ядерної бомби. Тому російська політика сьогодні знаходиться там, де сербська вже була в 1990-х роках. Під час розпаду Радянського Союзу, хоча росіяни і жили в сусідніх державах, які стали незалежними, не було ніякого вторгнення та перекроювання комуністичних кордонів, на відміну від колишньої Югославії, яку сербське керівництво зруйнувало в боротьбі за Велику Сербію. І лише відносно недавні заяви путінського режиму про невизнання української ідентичності є фактично копією політики Сербії з кінця 1980-х і аж до сьогодні. Сербський націоналізм вважає сербами всі південнослов’янські народи. Для них чорногорці, як і боснійці, македонці та частина хорватів – це все серби. Що стосується суверенітету, то після підписання Дайтонської угоди 1995 року, коли закінчилася війна в Боснії, сербський режим використовує доктрину обмеженого суверенітету. Доктрина, прийнята сербським урядом, передбачає, що держави не можуть мати суверенітету як такого – його можуть мати лише нації в цих державах. Тому в Боснії і Герцеговині та інших країнах регіону, де живуть серби, вони вважають сербів носіями суверенітету і що всі мають бути під одним дахом і політичною парасолькою. Так званий «сербський світ» — це те ж саме, що й «русский мир», тільки він старший за нього та існує з 1980-х років до сьогодні у формі офіційної державної політики.
Таким чином, Сербія була імперіалістичною, агресивною, антизахідною і націоналістичною задовго до Росії, і це вихваляють так звані інтелектуали сучасної путінської Росії, такі як Дугін. Задовго до Чечні та Грузії вже була агресія проти Хорватії, Боснії і Герцеговини, Косово.
У цьому сенсі Європа не приділяє достатньої уваги суттєвим проблемам, які можуть у будь-який момент вибухнути на Західних Балканах у вигляді якогось обмеженого конфлікту на зразок терористичного акту в Баньській на півночі Косова минулого року. Протягом десятиліть Росія мала за допомогою Сербії відкриті двері для будь-яких спроб деструктивної політики та підриву миру в Європі. Можливо, зроблене в Москві декілька днів тому фото, на якому віце-прем’єр-міністр Сербії Александар Вулін вклоняється пам’ятнику Сталіну, найкраще ілюструє те, наскільки діюча система в Сербії готова продовжувати політику 1990-х років. І це відповідає інтересам злочинної політики Путіна, яка, як і в Сербії, чекає нових сприятливих міжнародних обставин для досягнення своїх військових та імперіалістичних цілей.
Сербія чекає президентських виборів в Америці в надії, що переможе Трамп, що Росія виграє війну в Україні, а Китай стане економічною силою номер один у світі. Цих сприятливих моментів для двох злочинних режимів буде достатньо, щоб Росія поставила Європу на коліна, а Сербія силою – воєнною чи «м’якою» – захопила значну частину Західних Балкан.
План сербського світу на наступні два десятиліття
Сербія намагатиметься зупинити Чорногорію на її європейському шляху, тому що вона ніколи не дозволить роздробити «сербський національний корпус» у регіоні новими кордонами ЄС. План Чорногорії полягає в тому, щоб через проросійські партії, з представників яких складається уряд Чорногорії, і Сербську православну церкву в Чорногорії, яка є надзвичайно сильним політичним фактором, змінити закон про громадянство та дати можливість громадянам Сербії отримати громадянство Чорногорії. Таким чином громадяни Сербії вирішуватимуть долю всіх виборів в Чорногорії, і вона більше не матиме механізму вирішення свого майбутнього. Це кардинально змінило б картину в Чорногорії і фактично перетворило б її на «сербську державу». Згодом ізсередини шляхом повзучого перевороту Сербія анексувала б Чорногорію, що призвело б до того, що зовнішня політика Росії дісталася б Адріатичного моря. Все це стало б тріумфом і помстою Сербії та Росії за невдалу спробу державного перевороту в Чорногорії в 2016 році, який мав на меті перешкодити Чорногорії стати членом НАТО.
У Північній Македонії проросійська ВМРО повернулася до влади за допомогою Сербії після невдалого перевороту в 2017 році в македонському парламенті, організованого Сербією та Росією.
У Боснії і Герцеговині ситуація дуже чітка. Після низки зустрічей із Володимиром Путіним президент Республіки Сербської Мілорад Додік оголосив про відокремлення та розрив із Боснією та Герцеговиною. Після війни в 1990-х роках і геноциду в Сребрениці в 1995 році сербське керівництво повністю підтримує Республіку Сербську, яка робить все, щоб приєднатися до Сербії.
Сербія як російський авіаносець на Західних Балканах
Дуже наївно з боку американської адміністрації вірити, що Вучич є партнером, на якого можна покластися. Аргументами для цього найчастіше називають те, що Вучич є гарантом міждержавної угоди та нормалізації відносин між Сербією та Косовом. Також є аргумент, що Сербія, незважаючи на те, що не запроваджувала санкцій проти Росії, експортує в Україну більше зброї, ніж усі Західні Балкани разом узяті, і навіть більше, ніж деякі члени ЄС. По-перше, звичайно, Сербія говорить Заходу те, що Захід хоче почути. Вучич хвалиться перед американською адміністрацією, що Сербія надсилає в Україну більше боєприпасів, ніж весь регіон разом узятий, але це тому, що в регіоні у принципі немає військової промисловості, на відміну від Сербії. Деякі країни ЄС також не мають військової промисловості. Але, звісно, Росія все про це знає, тому що Сербія їй регулярно звітує.
Терпіти сидіння Вучича на двох стільцях – це омана Заходу. Сербія є єдиною країною, яка не ввела санкції проти Росії, і єдиною країною, яка не узгоджувала свою зовнішню політику з Європейським Союзом, при цьому отримуючи значні фінансові вливання від ЄС. Таким чином, ЄС фінансує виключно режим у Сербії та систему 1990-х років, а також проросійську зовнішню політику. Сьогодні Сербія є російським авіаносцем на Західних Балканах, який загрожує потопити весь регіон.
Матеріали, що публікуються в рубриці «Думки» відображають особисту думку автора і можуть не збігатися з позицією Центру.
Балша Божович
Голова виконавчого комітету Регіональної академії демократичного розвитку (Сербія)
