Ніколи не було більш нудних виборів, кажуть про нинішню президентську кампанію у Хорватії. Звісно, після президентських виборів в Румунії, де лідером перегонів несподівано став політик, якого всі соціологи та політологи вважали аутсайдером, сюрпризів виключати не можна. Але наразі на повторення румунського сценарію в Хорватії нічого не вказує.
Вибори між Різдвом та Новим роком
За усіма дослідженнями громадської думки, президентом Хорватії знов може стати Зоран Міланович (Zoran Milanović), чинний глава держави. Його п’ятирічний мандат закінчується 18 лютого 2025 року, він мав право балотуватися, і балотується ще на один термін.
Як прогнозують, Міланович переможе кандидата від правлячої партії, HDZ (Hrvatska demokratska zajednica / Хорватський демократичний союз), колишнього міністра науки і освіти Хорватії Драгана Примораця (Dragan Primorac) в другому турі.
За результатами опитування HRating, яке проводилося з 14 по 19 листопада, Зоран Міланович на першій позиції. За нього готові проголосувати 36,8% виборців.
Другим є Драган Приморац з 22%.
В ймовірному другому турі перемогу зможе святкувати Зоран Міланович з 52%. Драган Приморац набере лише 33%.
За результатами чергового соціологічного дослідження Crobarometar, за Зорана Мілановича мають намір голосувати 35% громадян. На другому місці Драган Приморац з 24,5%.
У другому турі Міланович може отримати 53,5%, Приморац – трохи більше 30%.
Опитування Crobarometar провело агентство Ipsos з 1 по 20 листопада.
Нагадаємо, що перший тур президентських виборів в Хорватії відбудеться вже 29 грудня, між Різдвом і Новим роком. Це будуть восьмі президентські вибори з моменту здобуття країною незалежності.
Кандидат на посаду президента для перемоги має отримати більшість голосів усіх виборців, які візьмуть участь в голосуванні. Якщо цього не відбудеться в першому турі, два кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів, вийдуть до другого туру, який відбудеться 12 січня 2025 року. Як показують дані соціологів, «двобій» на початку 2025 року відбудеться між Мілановичем та Приморацем.
Румунський кейс
Звісно, після румунського кейсу з гучним провалом всіх соціологічних розрахунків, прогноз результатів виборів на основі досліджень громадської думки сприймається як вкрай ненадійний, застарілий метод. Втім, є підстави вважати, що в Хорватії опитування електорату краще відображають реальні настрої електорату, ніж в Румунії.
При всій повазі до хорватських соціологів, причина не в вищої якості досліджень, або не стільки в ній, скільки в іншому. Насамперед в тому, що Зоран Міланович, якого вважають головним популістом країни, «хорватським Трампом», якого опоненти звинувачують в проросійських поглядах, і який загалом за політичними поглядами є дещо схожим на Келіна Джорджеску (Călin Georgescu) в Румунії, є не новачком у великій політиці, як Джорджеску, а є діючим президентом. Відповідно, стартові можливості у Мілановича геть інші. Окрім всього іншого, Мілановичу як главі державі не було потрібно проводити якісь «партизанські» кампанії в соціальних мережах для самореклами, як це зробив Джерджеску – на своїй посаді Міланович користувався можливістю пропагувати свої погляди широко та відкрито.
Якщо десь в ТікТоку і існують проєкти, спрямовані на підтримку політики діючого глави держави, вони, звісно, сприятимуть його популяризації, але визначального впливу на результати президентських перегонів навряд чи матимуть.
Проблема №1 – корупція
Політологи по-різному пояснюють нинішні рейтинги кандидатів в президенти Хорватії, зокрема, відставання кандидата від HDZ від діючого президента, якого підтримує опозиція. Втім, є спільний знаменник в різних оцінках поточного стану суспільно-політичного життя країни, і це незадоволення результатами діяльності нинішньої правлячої партії.
Провідною причиною негативних оцінок HDZ вважають корупційні скандали, які супроводжували цю політичну силу в часи її правління. Незадоволення рівнем зарплат, пенсій, інфляцією та зростанням цін, проблеми з працевлаштуванням молоді, складнощі із отриманням медичних послуг, недоступне через високі ціни житло, інші проблеми, з якими хорвати стикаються в повсякденному житті і про які каже в своїх заявах Міланович, вже накладаються на це хронічне обурення «корупціонерами при владі».
Не можна сказати, що ці настрої є наслідком виключно політичної пропаганди опонентів HDZ.
Кілька днів тому міністра охорони здоров’я і члена HDZ Вілі Бероша (Vili Beroš) затримав USKOK (Ured za suzbijanje korupcije i organiziranog kriminaliteta / Управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю) через підозру в торгівлі впливом. Одночасно Прокуратура Європейського Союзу (European Public Prosecutor’s Office, EPPO) заявила про його можливу причетність до отриманні хабарів під час закупівлі медичного обладнання.
Берош був негайно звільнений з посади міністра. За гратами він перебував недовго, але звинувачення залишилися.
Загалом, за підрахунками медіа, за дев’ять років уряду HDZ Вілі Берош став 31-м чиновником, який був звільнений або пішов у відставку через підозру в корупції, і третім міністром, якого затримали ще на посаді.
Черговий корупційний скандал обернувся репутаційними втратами для правлячої партії, що, очевидно, мало значні негативні наслідки для рейтингу кандидата в президенти від HDZ, навіть якщо особисто сам Драган Приморац не мав жодного відношення до будь-яких сумнівних оборудок.
На тлі проблем HDZ, критика Мілановича на адресу уряду сприймається значною частиною виборців позитивно, що однозначно сприяє зростанню рейтинга діючого президента.
Платформа Мілановича
Парадокс, але подекуди політична платформа Мілановича справляє враження платформи опозиційного політика, який постійно критикує виконавчу владу і позиціонує себе в очах виборців не стільки як один з керівників держави, а як опозиціонера і «людину з народу».
Іноді здається, що саме з цих позицій опозиційного діяча, який відстоює інтереси «пересічного громадянина», що насамперед воліє спокійно займатися своїми справами в себе на подвір’ї, Міланович діє у сферах, які безпосередньо входять в сферу відповідальності хорватського президента – це зовнішня політика та оборона.
Міланович нерідко поводить себе не як глава держави-повноправного члена НАТО та ЄС, а як представник країни, яка живе сама по собі, яка б хотіла насамперед самостійно займатися своїми справами і триматися подалі від будь-яких складних геополітичних питань. Мовляв, хорватам треба вирішувати свої внутрішні проблеми, максимум – проблеми регіону, але не лізти в складні конфлікти континентального чи навіть світового рівня.
Цей підхід найяскравішим чином відображається в позиції Мілановича щодо російсько-української війни.
Відомо, що нинішній президент активно виступає проти участі Хорватії в будь-яких програмах ЄС чи НАТО, спрямованих на військову допомогу Україні.
В грудні 2022 року президент Хорватії категорично не підтримав участь хорватських військових у Місії військової допомоги Європейського Союзу на підтримку України, EUMAM, яка передбачала навчання українських військових.
В 2024 році Міланович відмовився надати згоду на участь військовослужбовців збройних сил Хорватії в ініціативі НАТО із допомоги Україні у сфері безпеки та навчання (NSATU). «Моє завдання як президента, і це також завдання всіх хорватських державних установ на мій погляд, полягає в тому, щоб захистити Хорватію від війни, вжити всіх заходів, щоб утримати Хорватію від воєнних конфліктів”, – заявив тоді він.
Ані EUMAM, ані NSATU, не передбачали відправку підрозділів хорватської армії на російсько-український фронт. Але дискурс, заданий Мілановичем, спрямував громадську думку саме в цьому напрямку. В результаті в публічних дискусіях хорватські експерти та політики всерйоз обговорювали питання, чи не відправлять хорватів в окопи на схід України, чого насправді НАТО чи ЄС ніколи не планували.
Треба зазначити, що російські пропагандисти конкретизували страхи хорватського суспільства, роздмухані Мілановичем, і розганяли їх в медіа та соціальних мережах за допомогою наративу «хорвати не готові втретє за сто років лити кров на російському фронті», нагадавши про Першу та Другу світові війни, коли хорватські військові брали участь в боях проти Російської імперії / СРСР.
Про «русофілію»
Очевидно, що позиція Мілановича щодо російсько-української війни, і конкретно щодо допомоги Києву, є вкрай недружньою безпосередньо по відношенню до України і, одночасно, достатньо компліментарною для РФ. Окрім того, він неодноразово робив відверто антиукраїнські та проросійські заяви, які кремлівська пропаганда час від часу з радістю транслює. Тому закономірно виникає питання, чи дійсно мотивацією нинішнього президента є виключно захист хорватських інтересів, чи не має місце іноземний (московський) вплив на главу держави?
Представники HDZ, в тому числі урядовці, неодноразово звинувачували Мілановича в роботі на Москву, і навіть в тому, що його виборчу кампанію фінансує РФ. Але конкретних доказів співпраці президента з росіянами громадськості не представили. В підсумку, незважаючи ні на що, нинішньому президенту і кандидату в президенти і надалі вдається подавати всі звинувачення на свою адресу щодо своєї «русофілії» всього лише як закиди політичних опонентів.
Як стверджують соціологічні опитування, «хорватський Трамп», має всі шанси знов очолити країну-члена НАТО та ЄС. Якщо звісно, партія влади, HDZ, не знайде максимально переконливих аргументів на користь саме свого кандидата, або не вийде на сцену в останньому акті «хорватський Джорджеску».
