Західні Балкани залишаються однією з найбільш чутливих та вразливих ділянок європейського безпекового простору, де низка невирішених міждержавних і міжетнічних конфліктів та протиріч, висока суспільна поляризація та інституційна слабкість країн регіону створюють сприятливий ґрунт для деструктивного впливу зовнішніх сил.
Саме в цьому контексті варто розглядати останній аналітичний звіт хорватського Агентства безпеки і розвідки (Sigurnosno-obavještajna agencija – SOA). Даний матеріал дозволяє громадськості (насамперед власне хорватській) ефективніше реагувати на безпекові виклики. Більше того, Хорватія в 1990-і рр. була безпосереднім учасником збройних конфліктів внаслідок розпаду соціалістичної Югославії та виграла доволі важку війну за незалежність і територіальну цілісність. Відтак, Хорватія традиційно вкрай пильно відслідковує безпекову ситуацію на Західних Балканах, особливо процеси та події на сербському трекові.
Так, SOA щороку оприлюднює «Javno izvješće» – детальний звіт, в якому служба аналізує безпекові загрози на європейському континенті, на Західних Балканах та в самій Хорватії. Цьогорічний звіт систематизує спектр відповідних викликів у регіоні, які послаблюють європейську безпеку – від кібернападів та дезінформаційних кампаній до шпигунської та диверсійно-підривної діяльності.
Гібридний вплив у регіоні — російський та сербський
Хорватська спецслужба чітко визначає основні джерела гібридного впливу та дестабілізаційних заходів на Західних Балканах – це Москва та Белград. Фактично наголошується, що РФ та Сербія діють у синергії, підсилюючи вплив одна одної, що чітко видно з прикладів у звіті.
Затримання російського диверсанта в Боснії
У липні 2024 р. 3 посилки в трьох європейських країнах – Німеччині, Великобританії та Польщі – загорілися. Перше загоряння сталось в аеропорту Лейпцига (Німеччина). Посилка спалахнула на злітній смузі аеропорту перед тим, як її мали завантажити на літак. У Великобританії загоряння сталось після приземлення вантажного літака в передмісті Бірмінгему. Польські ж медіа повідомили про пожежу у вантажівці кур’єрської служби поблизу Варшави. Томас Гальденванг, тодішній голова Федерального відомства з охорони конституції Німеччини, заявив, що якби посилки почали горіти під час перельоту, «це призвело б до падіння» (літака – ред.).
Європейські посадовці одразу ж висловили підозри на адресу Росії, як організатора цих актів. «Як Міністр закордонних справ, я володію інформацією, що Російська Федерація стоїть за спробами диверсій як у Польщі, так і в країнах-союзниках», — заявив тоді глава польського МЗС Радослав Сікорський журналістам.
У серпні того ж року, польські спецслужби почали відстежувати російських диверсантів. Один із них – Алєксандр Безрукавий – ховався від європейських спецслужб понад 3 місяці. Згідно з розслідуванням британського видання The Guardian, Безрукавий планував повернутись в Росію, маючи авіаквиток на один з рейсів із Сербії. Його планам завадили боснійські розвідники та правоохоронці, котрі затримали його в м.Босанська Крупа поблизу хорватського кордону в листопаді 2024 р. Через 3 місяці після затримання, Алєксандра Безрукавого було екстрадовано до Польщі, де йому було висунуто звинувачення в координації актів саботажу на території Польщі та інших європейських країн.
Місце затримання (Боснія і Герцеговина) та місце призначення (Сербія) диверсанта не є випадковими. Вони лише вкотре підтверджують розрахунок зовнішніх гравців, насамперед РФ, на те, що Західні Балкани є «сліпою зоною» Європи і НАТО, де їхні агенти можуть безперешкодно переховуватись. Враховуючи інші висвітлені в звіті SOA приклади, немає сумнівів, що Безрукавий легко знайшов би в Сербії прихисток.
Релокація російських дипломатів
Саме в Сербії знайшли безпечний прихисток російські дипломати після масового їхнього видворення з низки держав-членів Європейського Союзу, а також з деяких інших країн регіону (зокрема – Чорногорії). У звіті хорватської спецслужби зазначено: «Росія посилила свою розвідувальну присутність у Сербії, зокрема представниками розвідувальної системи, які раніше були видворені з країн ЄС, де вони раніше під прикриттям таємно здійснювали розвідувальну діяльність».
Йдеться про масове видворення російських дипломатичних працівників після повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року. За різними даними, 34 європейських країни, серед яких також і країни Західних Балкан (Чорногорія, Хорватія та Північна Македонія), вислали близько 700 російських дипломатів, однак деякі з них одразу після того отримали нові посади при російських посольствах у Сербії та Боснії і Герцеговині.
Прибуття дипломатичних «вигнанців» в БіГ не обійшлося без критики, однак Міністр закордонних справ БіГ Ельмедін Конакович, тоді заявив: «На жаль, у нас обмежені можливості, щоб реагувати швидко, оперативно та належним чином, і ми перебуваємо на етапі певного дослідження того, що взагалі можливо зробити не лише в цьому випадку, але й у всіх наступних випадках». Тобто, Сараєво визнало необхідність прийняти рішучі кроки у відповідь на російську загрозу, проте до сьогодні про будь-які крок в цьому напрямку з боку БіГ нічого не відомо. Ключова причина такої ситуації в БіГ полягає власне в її складному повоєнному устрої на основі Дейтонських угод. А якщо точніше – Республіка Сербська на чолі зі своїм відверто проросійським керівництвом (як один з ентитетів БіГ) послідовно блокує будь-які дієві кроки країни антиросійського характеру.
Зі свого боку, Белград без будь-якх вагань прийняв вигнаних російських дипломатів згідно з декларованою Сербією політикою «багатовекторності» й нейтралітету (при формально окресленій меті набути членства в Євросоюзі, але не в НАТО), а в останній час – фактичного зближення з Росією попри дедалі помітнішу критику з боку ЄС.
Це зближення зумовлено російською підтримкою режиму Александара Вучича, влада котрого в останній період відчутно похитнулась внаслідок багатомісячних антиурядових протестів, що почались у відповідь на трагедію в Новому Саді в листопаді 2024 р. (тоді через обвал навісу на залізничному вокзалі загинули 14 людей; обурені громадяни вважають причиною трагедію корумпованість нинішньої державної системи в Сербії).
Москва допомагає Белграду не тільки на рівні риторики – про це сказав попередній Віце-прем’єр-міністр Сербії Александар Вулін (до речі, один з найбільш прокремлівських політиків країни) в інтерв’ю російському пропагандистському медіа RIA: «Я дуже вдячний спеціальним службам Росії, які завжди підтримують нас у нашій боротьбі проти кольорових революцій, насамперед інформаційно».
Збільшення російського дипломатичного контингенту в Сербії, серед представників якого є також колишні силовики та розвідники, є великою перевагою для офіційного Белграда, позаяк вони можуть бути залучені до придушення антиурядових протестів та надання експертної допомоги чинній сербській владі у відповідній сфері. Водночас це поглиблює залежність Сербії від Росії та безумовно створює безпекові загрози для сусідніх держав-членів ЄС, зокрема для Хорватії.
Дезінформація, Сербська Православна Церква та «Сербський світ»
Звіт SOA також приділяє увагу інформаційним операціям, які Росія та Сербія проводять у країнах регіону Західних Балкан. Стосовно РФ, то вона насамперед ретранслює свої наративи через сербськомовні редакції своїх пропагандистських медіа RT (RT Balkans) та Sputnik. Як наголошено у звіті хорватської спецслужби, ці ЗМІ «служать поширенню проросійських і антизахідних наративів на Західних Балканах» . Сербія ж поширює свій вплив насамперед через ідеологію «Сербського світу» (Српски свет), яку фахівці з SOA визначають як «копію російської концепції гібридних дій та важелів впливу на сусідні держави» – так званого «Російського світу» (Русский мир).
В цьому контексті чи не провідну роль відіграє Сербська Православна Церква (СПЦ). «Окрім своєї релігійної ролі, СПЦ має значний національний та регіональний політичний вплив. У політичному сегменті керівництво СПЦ підтримує та просуває концепцію «Сербського світу», при цьому особливо виділяючи Боснію і Герцеговину, Чорногорію та Косово як частину цього (сербського – ред.) простору».
Варто зазначити, що Сербська Православна Церква не визнає їхньої незалежності Косова, проголошеної в 2008 р., а СПЦ в Чорногорії (найбільша конфесія в країні) послідовно заперучує існування чорногорців як окремої нації та скептично ставиться до незалежності Чорногорії загалом (відновленої шляхом референдуму в 2006 р.).
Прикладом діяльності СПЦ, вартим окремої уваги, хорватське Агентство назвало Перший всесербський національний собор під назвою «Один народ, один собор – Сербія та Сербська» (Республіка Сербська – один з двох ентитетів в БіГ – ред.). Подія була організована на найвищому релігійному та політичному рівнях, 8 червня 2024 р. у Белграді. Участь у ньому взяла велика кількість сербських політиків, митців, громадських та церковних діячів із Сербії та сусідніх країн (зокрема – чинний очільник чорногорського парламенту й лідер партії «Нова сербська демократія» Андрія Мандич). Під час цього заходу, його учасники ухвалили декларацію, яка визначає спільні позиції та цілі «народів Сербії та (Республіки) Сербської». Зокрема — протидія «асиміляції» сербів у державах регіону, категоричне невизнання незалежності Косова та опір ухваленої на Генасамблеї ООН резолюції про геноцид в боснійському місті Сребрениця. Всесербський собор також закликав до «більш тісної співпраці церковних і державних органів у ключових питаннях».
Таким чином, Сербська Православна Церква наразі є релігійною інституцією зі значним політичним капіталом та метою, що практично повністю відповідає зовнішньополітичним цілям чинної влади Сербії на чолі з Александаром Вучичем, насамперед – «об’єднанню сербів у сусідніх державах, особливо в Боснії і Герцеговині, Чорногорії та Косово, під єдиним політичним покровом офіційного Белграда» – зазначає у своєму аналітичному звіті SOA.
Кібернапади на хорватську інфраструктуру
Напади в кіберпросторі є однією із декількох загроз, описаних в звіті, з якими Хорватія безпосередньо зіштовхнулася на власній території. У звіті SOA повідомляється, що в останні роки очевидною є тенденція зі зростання кількості та частоти кібернападів на державну ІТ-інфраструктуру Хорватії. З 2022 р. кількість таких кібератак зросла майже вдвічі, а основними цілями є хорватські державні органи та об’єкти критичної інфраструктури.
«Дві третини найбільших кібератак на цілі в Хорватії були здійснені групами, які спонсорує держава Росія» – йдеться у звіті.
Окремо SOA наводить приклад атаки на Центральну університетську клінічну лікарню Загреба (KBC Zagreb). Атаку здійснила група LockBit, проти засновника якого – Дмитра Хорошева (Dmitry Khoroshev), США ввели санкції в травні 2024 р. LockBit базується в Росії. Зловмисникам вдалось красти значну кількість особистих даних, а також вивести з ладу медичне обладнання. Керівництво лікарні у зв’язку з цим інцидентом навіть перенаправило деяких пацієнтів до інших медичних установ Загреба.
Хорватська спецслужба заявила, що викрадені дані було успішно знайдено та повернено, а повноцінну роботу закладу відновлено впродовж доби.
Інші (над)регіональні загрози
Звіт SOA також присвячує увагу викликам, з якими Хорватія стикається, по-перше як держава-член Європейського Союзу, а по-друге, як країна-сусід Західних Балкан (у Хорватії як правило уникають ототожнення себе з цим регіоном, офіційно Хорватія позиціонує себе як центральноєвропейська і середземноморська країна – ред.).
Серед таких загроз: релігійна та політична радикалізація, нелегальна міграція в ЄС та економічні виклики, насамперед пов’язані з організованою злочинністю.
Радикалізація
У SOA визнають, що «на території Республіки Хорватія не діють терористичні організації», а ризик від таких груп «оцінюється як низький». Водночас SOA вважає Західні Балкани джерелом ризику в цьому контексті, позаяк на території західнобалканських держав проживає «невелика кількість послідовників джихадизму».
Звіт також наводить два приклади терористичних актів – атаку на поліціянта, що охороняв посольство Ізраїлю в Белграді в червні 2024 р., та напад на поліціянтів в м.Босанська Крупа в БіГ, в жовтні того ж року. Щодо першого нападника відомо, що він був послідовником Ісламської Держави, однак подібних відомостей щодо нападника в БіГ немає. Варто також зазначити, що останній був на момент нападу неповнолітнім.
Разом із тезою про присутність у регіоні окремих груп послідовників радикального ісламу (насамперед у БіГ), хорватське Агентство також визнає і світський (політичний) екстремізм як загрозу своїй безпеці. «Частина крайньої політичної правиці просуває неонацистську ідеологію, поряд із проявами ворожості до мігрантів та іноземних працівників у Хорватії … існує ймовірність окремих інцидентів із самопроголошеними радикалізованими особами, які можуть мати або не мати зв’язок з екстремістськими групами» – повідомляє у звіті SOA.
Нелегальна міграція в ЄС, контрабанда
Під впливом нестабільної міжнародної ситуації, нелегальна міграція до країн Європейського Союзу, зокрема в Хорватію – посилюється. Хорватія є також привабливою країною для контрабандистської діяльності, позаяк вона знаходиться в Шенгенській зоні.
З огляду на це, у SOA відзначають, що «на окремих ділянках міграційних маршрутів на Західних Балканах діють озброєні групи контрабандистів», а «скупчення значної кількості мігрантів біля кордону Хорватії, а також транзит її територією становлять загрози безпеці у вигляді посилення контрабандних мереж, взаємних сутичок між мігрантськими групами, радикалізації незадоволених мігрантів, спроб насильницьких масових проривів кордону, поширення фейкових та тривожних повідомлень, а також зростання кількості екстремістських угруповань у суспільстві».
Інституційна слабкість як загроза безпеці та інтерес Хорватії в регіоні
Хорватська спецслужба SOA у звіті демонструє на конкретних прикладах, що основною вразливістю країн регіону є, окрім усього іншого і вже згаданого вище, інституційна та/або політична нестабільність і слабкість, що, у свою чергу, породжена міждержавними, міжетнічними, міжрелігійними та міжінституційними протиріччями.
«Йдеться про простір, який у політико-безпековому сенсі вже багато років характеризується невирішеними міжнаціональними та міждержавними питаннями, врегулювання яких просувається важко й повільно, попри зусилля з боку ЄС та США. Водночас процес європейської інтеграції відбувається дуже повільно або перебуває в стагнації» – пишуть аналітики з SOA про регіон.
Агентство описує залученість Хорватії у цьому контексті як багатовимірну, адже на Західних Балканах країна традиційно має помітні «національні, економічні, безпекові, торгівельні, транспортні та інші інтереси». Не останнім є також бажання Загреба забезпечити інтереси хорватської меншини в сусідніх країнах регіону, насамперед у БіГ, де хорвати є одним з трьох конституційних народів, проте не мають, на відміну від тих же сербів, власного ентитету (перебувають у спільній Федерації Боснії і Герцеговини з мусульманами-бошняками).
Як держава-член ЄС, Хорватія має відчутні важелі впливу на країн-кандидатів (всі країни регіону, окрім Косова, мають статус держав-кандидатів в ЄС – ред.), а будучи сусідом цих держав Хорватія щиро зацікавлена в їхній успішній інтеграції до ЄС (особливо Чорногорії, яка наразі є регіональним лідером у цьому процесі. І саме на прикладі Чорногорії SOA висловлює принциповий супротив Загреба антиєвропейським тенденціям в політичному житті країн регіону:
«Радикальні просербські партії є частиною нинішньої урядової коаліції. Уряд Чорногорії намагається демонструвати європейську орієнтацію та прихильність спільним європейським політикам і цінностям, проте вплив просербських політичних сил із націоналістичними та антизахідними поглядами може негативно позначитися на процесі європейської інтеграції країни, а також відносинах Чорногорії з державами-членами ЄС».
Отож стратегічним інтересом Загреба є подальше послідовне просування євроінтеграції держав Західних Балкан, а також протидія шкідливому зовнішньому впливу, який негативно впливає на цей процес. Як підкреслено в останньому звіті SOA, «будь-яка суттєва нестабільність у регіоні Західних Балкан має свої наслідки для національної безпеки та інтересів Хорватії».
Висновки
- Мета звіту SOA – ознайомити громадськість з безпековими викликами, з якими наразі має справу Хорватія, Західні Балкани та ЄС.
- Гібридний вплив Росії та Сербії на Західних Балканах зберігається, а країни посилюють розвідувальну та дипломатичну співпрацю. Основними каналами інформаційного впливу є російські та сербські медіа, а також Сербська Православна Церква як доволі впливова релігійна та політична структура.
- Хакерські групи, підтримувані Росією, на регулярній основі здійснюють значну кількість кібернападів, зокрема на державну ІТ-інфраструктуру (зокрема критичну), що створює ризики для національної безпеки Хорватії та інших держав-членів ЄС.
- Західні Балкани є важливим транзитним маршрутом для нелегальних мігрантів до Європейського Союзу, що сприяє посиленню контрабандних мереж та ризиків радикалізації, які безпосередньо впливають на національну безпеку Хорватії та суспільно-політичну стабільність країни.
- Політична нестабільність та інституційна слабкість в країнах регіону Західних Балкан створюють сприятливе середовище для зовнішнього деструктивного впливу та гальмує процес євроінтеграції (яскравим прикладом цього називається Чорногорія).
