Польські прокурори розслідують акти саботажу, пов’язані з кур’єрськими відправленнями, що містили приховані запальні пристрої, які спалахнули під час транспортування, спричинивши пожежі в аеропортах Лейпцига та Бірмінгема. Розслідування також охоплює плани надсилання подібних посилок до Сполучених Штатів і Канади.
Слідуючи слідами росіянина, обвинуваченого у тероризмі, провалів інституцій Боснії і Герцеговини та розслідування, яке (не) було проведено, Detektor розкриває раніше невідомі подробиці про Олександра Безрукавого (Олександра Б.), якого БіГ екстрадувала до Польщі за планування диверсійних операцій.
Майже рік ми намагалися зрозуміти, як Олександр Безрукавий, громадянин Росії, якого Польща звинувачує у саботажі, шпигунстві та організації надсилання пакунків з вибуховими пристроями до США та Канади, опинився в Боснії і Герцеговині.
Ми створили детальну реконструкцію, але не могли не замислитись — це історія про нього чи про провал держави, яка скомпрометувала власну систему безпеки?
Власник житла в Босанській Крупі розповів журналістам, що бронювання надійшло належним чином через додаток, з оплатою на місці. «Він поводився абсолютно нормально… увесь час перебував у квартирі, здається, нікуди не виходив».
Це «нікуди не виходив» сьогодні звучить майже пророчо. Поки Безрукавий нібито ходив лісом і готувався перетнути кордон, на нього вже був виданий ордер Інтерполу. Польська влада підозрювала його у приналежності до групи, яка планувала й здійснювала диверсії «за наказом російської розвідслужби».
На перший погляд історія звучить як сценарій трилера Netflix. Різниця в тому, що тут немає вигадки. Усе це сталося саме тут — у невеликому містечку на річці Уна, за кілька годин їзди від Сараєва.
Під час арешту поліція виявила «іспанський дозвіл на проживання, два iPhone, чотири кабелі, 1300 євро та запаковану SIM-карту Vodafone». Матеріально непримітно, але символічно — потужний арсенал: достатній, щоб підтримувати зв’язок, пересування й анонімність.
Згідно з документами, отриманими Detektor, Безрукавий перебував у БіГ двічі. Вперше — на початку 2024 року, коли він «оглянув місто як турист» і планував незаконно перетнути кордон із Хорватією. Вдруге — у листопаді того ж року — він повернувся пішки, без чинної візи чи дозволу на проживання.
Служба у справах іноземців пізніше встановила, що він «залишався після закінчення терміну свого безвізового перебування».
Особливо разючим є не його повернення, а те, що жодна служба в БіГ не мала жодного сигналу про те, що особа з ордером Інтерполу знову перебуває в країні.
Це більше, ніж провал — це дзеркало системи, яка працює лише тоді, коли хтось інший стукає у двері.
Detektor зауважив одну конкретну деталь: номер телефону, яким користувався Безрукавий, був пов’язаний із Telegram-акаунтом під назвою «FromSibirwithlove», пізніше перейменованим на «Alexey_exchange». Цей акаунт був активним з 2022 року.
Якщо це не цифровий підпис — я не знаю, що ним є.
У світі, де кожен додаток залишає сліди, де сервери й метадані стали полем битви, БіГ досі не розробила механізмів, щоб цифрово розпізнавати тих, хто в’їжджає як «туристи», а виїжджає як «інциденти».
Справа Безрукавого також має політичне забарвлення. Detektor зафіксував, що Олег Кудрявцев, другий секретар Посольства Росії в Сараєво, відвідував підозрюваного під вартою й був присутній на засіданнях суду. На одному з них Безрукавий зачитав листа російською мовою, стверджуючи, що «справа має політичний характер».
Це поширена лінія захисту в подібних справах — заявляти про себе як про жертву міжнародного переслідування, а не виконавця операції. Але ще цікавішою є поведінка боснійських інституцій.
Поки Польща та Росія надсилали запити про екстрадицію, міністр юстиції БіГ Давор Буно́за лише зазначив, що «Суд БіГ дозволив обом — і Росії, і Польщі, і сказав: дійте відповідно до закону».
Фраза настільки бюрократично досконала, що не містить у собі нічого. Ні позиції, ні відповідальності, ні зацікавленості.
Найбільш фруструє те, що інституції БіГ провели розслідування проти Безрукавого лише за підробку документів. Не за тероризм, не за шпигунство, не за саботаж — нічого з цього.
Канцелярія прокурора контона Уна-Сани 22 вересня 2025 року видала постанову, що «розслідування не проводитиметься, оскільки очевидно, що повідомлений акт не є кримінальним злочином».
Коли я це прочитав, подумав: у країні, де «очевидно» стало синонімом поверховості, ніхто більше не намагається подивитися під поверхню.
Державний прокурор Дубравко Чампара заявив, що не був обізнаний «про все, що Безрукавий робив у БіГ», оскільки його пріоритетом була екстрадиція до Польщі. Він додав, що «можливо, спостереження здійснювалося у співпраці із західними агентствами».
Можливо.
Це слово «можливо» у вітчизняній судовій системі часто означає «ми не хотіли казати», а іноді просто — «ми цього не зробили».
Професор Аднан Хушкіч у тому ж тексті нагадує, що інституції мали б відстежувати особу, «щодо якої є чіткі ознаки, що вона становить інтерес для безпеки».
Він додає, що можна було розпочати розслідування за фактом незаконного перетину кордону та підроблених документів, а потенційно — і за шпигунство.
У цьому й полягає суть: не потрібно доводити саботаж, щоб діяти проактивно. Достатньо показати, що ти небайдужий.
Безрукавого екстрадували з БіГ до Польщі військовим літаком. Поляки подбали, щоб свою частину справи завершити. Ми ж — просто закрили справу.
Саме це відчуття формальної байдужості турбує мене найбільше.
Це не перший випадок, коли БіГ була транзитним коридором для підозрілих осіб. Таке вже траплялося — від торговців зброєю до підозрюваних у тероризмі.
Але рідко коли ми маємо настільки задокументований випадок, де кожен крок, кожен кордон і кожна можливість для реакції є очевидними.
Безрукавий мав адресу, бронювання, гроші, пристрої та контакт із посольством у нашій країні — усе. А ми мали систему, яку задовольняє лише те, що «інцидентів не було».
Суть не в тому, що БіГ не викрила російську мережу. Суть у тому, що вона навіть не намагалася.
Уявімо, що інституції БіГ вирішили не екстрадувати Безрукавого одразу, а провести повне розслідування.
Що вони проаналізували б телефони, контактні мережі, фінансові транзакції, канали комунікації. Що вони допитали б усіх, хто йому допомагав — свідомо чи несвідомо.
Це означало б, що БіГ має амбіцію бути серйозною державою. Що вона має намір захищати власні кордони, а не сприймати їх як формальність.
Натомість уся справа закінчується у Варшаві, а нам лишається звіт і кілька незручних запитань.
Це говорить, передусім, про дірки — у системі, у комунікації та у свідомості. Показує, наскільки невпевнено БіГ почувається у власному суверенітеті. Наскільки боїться глибоких розслідувань, особливо коли вони стосуються іноземних інтересів. І наскільки ми не довіряємо власним інституціям — бо рефлекс завжди той самий: «хай інші цим займуться».
В одній частині статті Білаяц цитує джерело в судовій системі, яке каже, що все відбувалося «у дуже вузькому колі людей». І саме там, у цій вузькій тиші, виникають найбільші небезпеки.
Коли я дивлюсь на справу Олександра Безрукавого сьогодні, я бачу значно більше, ніж одну шпигунську історію. Я бачу дзеркало нашої системи — адміністративної, політичної та моральної.
Бо ця справа не закінчилася того дня, коли літак приземлився у Варшаві. Вона повторюватиметься щоразу, коли інституція вирішить, що простіше закрити справу, ніж її зрозуміти. Щоразу, коли «можливо» замінює «зроби».
Урешті Безрукавий таки виїхав — але залишається питання: хто ще пройшов через нашу систему, і ми навіть цього не помітили?
Якщо щось і має вийти з цієї історії, то це усвідомлення: без прозорості й професіоналізму не буває безпеки. А без безпеки будь-яка держава, якою б формально незалежною вона не була, стає лише транзитною станцією для чужих планів.
Акуратний, ввічливий, тихий гість із Booking. Тільки цей гість, як з’ясувалося, працював на російські служби. І його вивезли з Боснії і Герцеговини військовим літаком — тоді як наші органи влади з полегшенням зітхнули, що він більше не їхня проблема.
Але це є наша проблема — бо він показує все, чого ми досі не готові про себе визнати. І доки ми прикидатимемось, що кордони — це питання географії, а не політики та відповідальності, завжди знайдеться черговий «гість», який знатиме, як їх перетнути.
Nino Bilajac. Journalist, Balkan Investigative Reporting Network (BIRN) BiH
Матеріали, що публікуються в рубриці «Думки» відображають особисту думку автора і можуть не збігатися з позицією Центру.
