Вступ
У сучасну епоху, коли межі між миром і війною стають дедалі більш розмитими, з’явилася нова концепція конфлікту, яка домінує у стратегічному мисленні та глобальній політиці безпеки, — ця концепція відома як гібридна війна.
Цей термін, який нині широко використовують науковці, аналітики з питань безпеки та міжнародні інституції, являє собою новий спосіб осмислення війни. У своїй основі це неоголошена війна — боротьба, що ведеться одночасно на кількох фронтах: на землі, у кіберпросторі, в медіа та у сфері суспільної свідомості.
Ця форма війни стала символом нашої цифрової доби, в якій інформація, сприйняття та вплив мають таке ж значення, як і військова сила. Гібридна війна докорінно змінила уявлення держав про безпеку та про те, як вони захищаються від загроз, які не завжди є видимими.
За останні десятиліття концепція гібридної війни стала одним із найскладніших викликів для міжнародної безпеки. Замість класичного військового протистояння державні та недержавні актори дедалі частіше застосовують поєднання політичних, економічних, інформаційних та кіберінструментів для досягнення стратегічних цілей без прямої конфронтації.
Визначення поняття «гібридна війна»
Термін «гібридна війна» описує форму взаємодії, за якої межа між миром і війною стає розмитою.
У спрощеному розумінні гібридна війна означає поєднання традиційних засобів ведення війни (таких як бронетехніка — танки, військова авіація, важка артилерія, бойові кораблі та підводні човни) і нетрадиційних засобів (таких як кіберзасоби, штучний інтелект, супутники зв’язку, зброя спрямованої енергії, біотехнології тощо). Вона поєднує класичні військові операції з неконвенційними тактиками, зокрема кібератаками, кампаніями дезінформації, економічним тиском, політичним втручанням і використанням недержавних акторів.
У цій формі війни бойові дії відбуваються не лише на полі бою, але й у віртуальному просторі, соціальних мережах та економіці.
Френк Ґ. Гоффман (2007) визначає гібридну війну як «поєднання конвенційних та нерегулярних тактик, тероризму, організованої злочинності та інформаційних операцій», спрямованих на досягнення стратегічних цілей без вступу у відкритий конфлікт.
На відміну від традиційних війн, гібридну війну важко ідентифікувати та протидіяти їй, оскільки вона формально не оголошується. Вона діє в «сірій зоні», створюючи постійний стан невизначеності. Саме це робить гібридну війну одним із найбільших викликів міжнародній безпеці XXI століття.
У сучасному контексті гібридна війна включає:
• використання медіа для маніпулювання сприйняттям;
• кібервтручання в критичну державну інфраструктуру;
• політичний вплив через партії або неурядові організації;
• економічний тиск, спрямований на ослаблення незалежних інституцій.
Ці інструменти створюють «туман неоднозначності», за якого агресію складно ідентифікувати, але її наслідки для національної безпеки є глибокими.
НАТО (Організація Північноатлантичного договору) визначає гібридну війну наступним чином:
«Гібридна війна — це використання державними або недержавними акторами поєднання військових і невійськових засобів, відкритих і прихованих, синхронізованих або паралельних — зокрема регулярних і нерегулярних сил, кібератак, дезінформації, економічного впливу та інших деструктивних форм — з метою досягнення стратегічних цілей шляхом створення неоднозначності, експлуатації вразливостей цілі та часто діючи нижче порогу, який би спровокував повномасштабну військову відповідь».
Використання терміна «гібридна війна» в академічній літературі приписують Вільяму Дж. Немету, який у 2002 році захистив докторську дисертацію у Військово-морській аспірантській школі в Каліфорнії під назвою «Майбутня війна і Чечня: аргументи на користь гібридної війни». Немет проаналізував, як чеченські повстанці поєднували традиційні партизанські тактики з сучасними технологіями, пропагандою та цифровими комунікаціями.
Пізніше цю концепцію розвинув і систематизував Френк Ґ. Гоффман у 2005–2007 роках. У своїй праці «Конфлікт у XXI столітті: зліт гібридних війн» Гоффман описав гібридну війну як скоординоване поєднання конвенційних військових операцій, тероризму, організованої злочинності та пропагандистських кампаній.
Раніший внесок зробив Томас Г’юбер у праці «Складна війна: той фатальний вузол» (2002), яка, хоча й не використовувала термін «гібридна війна», заклала теоретичні основи для її подальшого розвитку.
Деякі дослідники стверджують, що гібридна війна не є новим явищем, оскільки подібні тактики з’являлися протягом усієї історії. Неконвенційні методи були помітні ще під час Пунічних воєн, коли римляни застосовували деморалізацію, виснаження, атаки на лінії постачання та уникання прямого зіткнення проти переважаючої карфагенської армії (Carr & Walsh, 2022).
Розвиток концепції з 2000 року до сьогодення
Після 2000 року концепція гібридної війни стала частиною стратегічних аналізів США та НАТО. Вона набула особливої уваги після війни в Грузії 2008 року, коли Росія поєднала військові дії, кібератаки та медіапропаганду для впливу на результат конфлікту — це широко вважається першим практичним прикладом гібридної війни.
Криза в Україні 2014 року стала моментом, коли гібридна війна здобула глобальну відомість. Росія застосувала «непозначених солдатів», масштабні кампанії дезінформації, економічний тиск та кібероперації для анексії Криму без формального оголошення війни. Аналітики НАТО назвали цю стратегію «російським підручником гібридної війни».
За останнє десятиліття цей термін також використовували для опису дій Північної Кореї, Китаю та Ірану, а також того, як недержавні актори, такі як «Хезболла» та ІДІЛ, поєднують тероризм із сучасними військовими спроможностями. Війни XXI століття ведуться вже не лише за територію, а й за інформацію, вплив і суспільне сприйняття.
Сучасна актуальність та застосування
У цифрову епоху гібридна війна стала найскладнішою формою міжнародного протистояння. Вона діє безперервно й часто непомітно через кампанії дезінформації, політичні маніпуляції, економічний тиск та кібервтручання у вибори або роботу державних інституцій.
Такі організації, як НАТО та Європейський Союз, створили спеціалізовані центри для вивчення та протидії гібридним загрозам, зокрема Європейський центр з протидії гібридним загрозам у Гельсінкі.
Ключова важливість цієї концепції полягає в її здатності пояснити, як держави та інші актори досягають політичних цілей за допомогою невійськових засобів, які водночас породжують наслідки, подібні до воєнних.
Сучасне розуміння гібридної війни значною мірою сформоване реальними конфліктами, такими як війна між Ізраїлем і «Хезболлою» 2006 року (яку Гоффман використовував як ключовий приклад) та російська анексія Криму у 2014 році.
Гібридна війна в Косово та Західних Балканах: форми, актори та наслідки
Косово, як молода держава в геополітично чутливому регіоні Західних Балкан, стало очевидною ціллю гібридних дій. Від дезінформації та зовнішньої пропаганди до політичного та кібернетичного впливу — країна зазнала різних форм втручання, спрямованих на ослаблення її суверенітету та державної легітимності.
На Західних Балканах — і особливо в Косово — зусилля гібридної війни передусім включають:
• кампанії дезінформації та пропаганди (антиамериканські, антинатівські, антиєвропейські наративи та прокремлівські меседжі);
• політичний вплив і підтримку місцевих проксі-акторів;
• економічний важіль і культурний вплив;
• у деяких випадках — кібердіяльність.
Актори, які найчастіше згадуються в інституційних звітах, включають Росію (безпосередньо та через мережі дезінформації), Сербію (як державного актора, що використовує політичні інструменти та інструменти впливу) і Китай (через економічні та інфраструктурні проєкти). НАТО, ЄС та їхні механізми протидії дезінформації ідентифікували та протидіють цим загрозам.
Початок гібридних впливів у Косово (2008–2013)
Після проголошення незалежності 17 лютого 2008 року Косово швидко стало об’єктом спроб делегітимізації на міжнародній арені. Сербія розгорнула широку дипломатичну та пропагандистську кампанію з метою запобігання міжнародному визнанню нової держави. У цей період з’явилися перші елементи гібридної війни: приховане лобіювання в міжнародних організаціях, вплив через регіональні медіа та використання паралельних структур на півночі Косова.
Росія послідовно підтримувала сербський наратив, представляючи Косово як «failed state» та використовуючи міжнародні форуми для впливу на світову громадську думку. Цей сербсько-російський тандем створив середовище постійного політичного та інформаційного тиску на інституції Косова, що становить класичну форму дипломатичної та психологічної гібридної війни.
Посилення гібридних дій (2014–2020)
Після анексії Криму Росією у 2014 році концепція гібридної війни набула нового глобального виміру. У цей період наслідки подібних стратегій стали чітко помітними на Балканах, особливо через онлайн-медіа та соціальні мережі.
У Косово, після створення армії (Сил безпеки Косова) та консолідації державних інституцій, кількість кампаній дезінформації, спрямованих на дискредитацію цих процесів, суттєво зросла.
У 2017 році під час переговорів у Брюсселі здійснювалися спроби впливу на громадську думку через портали, які поширювали наратив про те, що «Косово втрачає суверенітет». У тому ж році, під час кризи із «сербським поїздом», який намагався в’їхати до Косова, було продемонстровано спробу контрольованої провокації — типову тактику гібридної війни для перевірки інституційної та суспільної реакції.
Тим часом російський вплив на Балканах розширювався через культурні представництва, «гуманітарні» фонди та інформаційні мережі, що діяли у прихованій формі.
Хто веде «гібридну війну» в Косово та регіоні — головні актори
- РОСІЯ — головний актор, якого найчастіше згадується ві контексті застосовання гібридних інструментів на Балканах.
Росія використовує мережі дезінформації, супутникові й інтернет-медіа та наративи з антинатівським і антиєвропейським спрямуванням, намагаючись посилити етнічні та політичні поділи. Також Росія здійснює лобіювання політичних інтересів через контакти з місцевими політиками, релігійними групами або проросійськими медіа. Про це чітко згадується у звітах Європейського парламенту, EUvsDisinfo та аналізах НАТО.
- СЕРБІЯ — актор подвійного впливу.
Сербську державу деякі джерела описують як таку, що використовує політичні та військові інструменти для збереження впливу на сербські громади на півночі Косова (паралельні структури, управління напруженістю, риторика та міжнародне лобіювання). Деякі елементи (включно з тактикою створення/підтримки паралельних структур або пробєлградських інформаційних каналів) можна вважати частиною стратегій впливу з гібридним ефектом.
- КИТАЙ — економічний і політичний вплив (радше «м’яка/жорстка сила», ніж класична військова гібридна війна).
Інвестиції, інфраструктура (Ініціатива «Один пояс, один шлях») та економічні й політичні зв’язки є формою впливу, що може мати гібридні наслідки (наприклад, економічна залежність як засіб політичного тиску). Академічні та інституційні звіти називають Китай актором, який використовує економічні інструменти для стратегічного впливу в регіоні.
- ПРОКРЕМЛІВСЬКІ АКТОРИ / МЕРЕЖІ ДЕЗІНФОРМАЦІЇ (внутрішні та міжнародні):
Через портали, канали в соціальних мережах і медіанаративи вони намагаються мобілізувати громадську думку проти Заходу, представляючи європейську інтеграцію як загрозу та пов’язуючи локальні події з глобальними (наприклад, порівняння Косово та України). EUvsDisinfo наводить конкретні приклади таких наративів у своїх звітах.
- НЕДЕРЖАВНІ АКТОРИ ТА ОРГАНІЗОВАНА ЗЛОЧИННІСТЬ:
Кримінальні мережі, групи інтересів, а іноді й парамілітарні або соціальні групи можуть співпрацювати з державними акторами або посередниками з метою підриву стабільності (кримінальні маршрути, інформаційна контрабанда, приховане лобіювання). Ці мережі часто слугують «операційними майданчиками» для дій, що мають дестабілізаційний ефект — поширений елемент гібридних стратегій.
Конкретні приклади в Косово та регіоні
Дезінформація навколо криз на півночі Косова (грудень 2022 року і далі): аналізи EUvsDisinfo та місцевих медіа демонструють наративні кампанії, що звинувачують Захід у провокаціях і применшують роль російського втручання в ескалацію. Ці кампанії були спрямовані на каналізацію гніву, радикалізацію позицій та підрив довіри до західних інституцій.
Використання «солдатів без форми» та скоординованих наративів: практика, зафіксована в конфліктах на кшталт Криму/України, але згадувана у звітах щодо ролі акторів, які сприяють створенню плутанини та уникненню прямої відповідальності. Аналітики пов’язують подібні наративні та тактичні моделі з провокативними діями в регіоні.
Платформи та локальні медіа як канали дезінформації: звіти НАТО та інших організацій показують, що численні портали, акаунти в соціальних мережах і відеоканали використовуються для поширення фейкових або маніпулятивних новин, які слугують політичним цілям зовнішніх акторів.
Економічний вплив і пропозиції партнерства з боку Китаю: інвестиції та економічні угоди сприймаються як двосторонні — такі, що приносять розвиток, але водночас створюють ризик залежності та політичного впливу. Академічні й інституційні звіти розглядають це в контексті стратегічного впливу.
Гібридна війна в сучасному контексті (2021–2025)
Період після пандемії COVID-19 та російська агресія проти України у 2022 році позначилися чітким посиленням гібридних операцій на Балканах.
У цей час на регіональних порталах, які також працюють у косовському медіапросторі, було посилено проросійські та антинатівські наративи. Ці зусилля були спрямовані на створення плутанини щодо євроатлантичної орієнтації Косова та на формування недовіри до безпекових інституцій.
Наприкінці 2022 року та протягом 2023 року звіти Ради безпеки Косова та EUvsDisinfo зафіксували десятки випадків поширення фейкових новин, пов’язаних із:
• роллю НАТО в Косово;
• діалогом із Сербією;
• присутністю KFOR на півночі.
Ці наративи часто представляють Косово як «невдалий експеримент Заходу», маючи на меті послаблення громадянської довіри та поляризацію суспільної думки.
Особливим випадком є дезінформація щодо війни Армії визволення Косова (UÇK), особливо проти її лідерів. Ця дезінформація проникла і в частину косовського суспільства, звинувачуючи лідерів UÇK, які роками керували Косовом, у злочинності та корупції. Це становить скоординовану спробу Белграда звинуватити Захід у співпраці з UÇK.
Висновки та рекомендації
Гібридна війна в Косово є постійною стратегічною реальністю. Це не відкрита війна, а безперервний процес впливу, який потребує інституційної та суспільної пильності.
Тому Косово має:
• розробити національну стратегію протидії дезінформації та зовнішньому впливу;
• посилити кібербезпеку та захист критичної національної інфраструктури;
• інвестувати в медіаграмотність і громадянську освіту для підвищення стійкості суспільства.
Скоординований підхід між безпековими інституціями, медіа та академічним середовищем є ключовим для формування національної стійкості до гібридної війни — одного з центральних викликів XXI століття.
Рефлексивний висновок
На завершення, гібридна війна є відображенням нової глобальної реальності — реальності, у якій конфлікти не починаються з оголошення і не завершуються перемир’ям. Це війна за сприйняття, за наратив і за контроль над інформацією. На відміну від воєн минулих століть, де переможець визначався на полі бою, сьогодні переможцем є той, хто контролює уми, мережі та потоки інформації.
У цьому сенсі розуміння та вивчення гібридної війни більше не є суто академічним питанням, а національною та міжнародною необхідністю. Адже у XXI столітті сила вимірюється не лише зброєю та арміями, а й здатністю впливати, маніпулювати та контролювати глобальне сприйняття.
Таким чином, термін «гібридна війна» залишається одним із найважливіших понять сучасної безпекової політики — нагадуванням про те, що навіть у часи миру світ усе ще може перебувати у стані війни.
Orhan Çeku. Associate professor for the subject of National Security at the public Haxhi Zeka University in the Republic of Kosovo
Матеріали, що публікуються в рубриці «Думки» відображають особисту думку автора і можуть не збігатися з позицією Центру
