Процес розширення Європейського Союзу на Західні Балкани перебуває у стагнації вже понад 20 років, проте кейс Північної Македонії навіть на регіональному тлі є унікальним. Отримавши статус кандидата на вступ до ЄС ще у 2005 році, країна досі не змогла розпочати реальні повноформатні переговори про членство. Спочатку македонці пройшли через суперечку з Грецією щодо державного прапора, який зрештою було змінено, потім через епопею зміни назви країни, також на вимогу Греції, яка завершилася Преспанською угодою у 2018 році і появою на карті «Республіки Північна Македонія». Проте після цього на шляху до ЄС постав новий бар’єр — вето з боку Болгарії.
Принципові розбіжності
В основі болгарсько-македонського протистояння лежить глибокий ідеологічний конфлікт щодо інтерпретації історії Балканського півострова кінця XIX — середини XX століття.
Офіційна Софія історично розглядає македонців як субетнос болгарського народу, а македонську мову — як діалект болгарської, що був штучно сформований, зазнавши сербізації, за часів комуністичної Югославії Йосипа Броз Тіто. З погляду Болгарії, створення македонської нації було геополітичним проєктом Комінтерну та Белграда, покликаним відірвати населення регіону від його болгарського коріння.
Натомість у Скоп’є домінує наратив про самобутність македонського етносу, який розвивався окремо від болгарського. Будь-які спроби зазіхання на мову чи ідентичність сприймаються в македонському суспільстві як заперечення самого права на існування не лише їхньої країни, а й нації.
Історичні камені спотикання:
- Гоце Делчев та Ілінденське повстання: Обидві країни вважають національним героєм Гоце Делчева — лідера революційного руху проти Османської імперії на межі XIX–XX століть. Болгарія апелює до його листів, де він називав себе болгарином, тоді як Македонія трактує його діяльність як боротьбу за незалежну македонську державу.
- Період Другої світової війни: У македонській історії довгі роки використовувався термін «болгарська фашистська окупація» (оскільки деякий час Болгарія була союзником Третього рейху і контролювала македонські землі у 1941–1944 рр.). Цей вислів можна зустріти в підручниках, наукових роботах, на пам’ятниках. Софія вимагає вилучити слова «фашистська» та «окупація», наполягаючи на терміні «адміністрування», та звинувачує Скоп’є у мові ворожнечі.
- Охридська архієпископія: Релігійна суперечка навколо спадщини XI століття. Болгарія вважає її суто болгарською церковною структурою, створеною імператором Василієм II Болгаробійцем, тоді як македонці бачать у ній основу своєї автокефальної православної традиції.
Французький план
У 2017 році Софія та Скоп’є підписали Договір про дружбу, добросусідство та співробітництво, який мав би зняти напругу. У його межах було створено Спільну мультидисциплінарну експертну комісію з історичних та освітніх питань. Її завданням було знайти консенсус у підручниках з історії. Проте комісія швидко перетворилася на політичний ринг. Робота органу зайшла у безвихідь: чергове засідання у червні 2026 року вкотре завершилося офіційною заявою болгарської сторони про «нульовий результат» через відмову македонських колег затвердити раніше погоджені формулювання щодо Охридської архієпископії.
У 2020 році Болгарія офіційно заблокувала початок переговорів Північної Македонії про вступ до ЄС. Виходом із глухого кута мав стати так званий «Французький компроміс» 2022 року, розроблений під час президентства Емманюеля Макрона в Раді ЄС. Ця домовленість зафіксувала три ключові позиції, навколо яких досі тривають суперечки:
- Внесення болгарської меншини до Конституції: Французький план вимагає від Скоп’є вписати болгар до основного закону як один із державотворчих народів. Для Болгарії це непохитна умова, без якої Софія не погодиться на відкриття першого кластера переговорів. Натомість уряд у Скоп’є блокує цей крок через відсутність конституційної більшості (2/3) в парламенті, а сама вимога сприймається в суспільстві як «болгарський диктат».
- Імплементація рішень Історичної комісії: Згідно з компромісом, Північна Македонія має впроваджувати зміни до шкільних підручників. Болгарська сторона наполягає, що тексти повинні базуватися виключно на автентичних історичних документах. Для македонської влади це трактується як замах на національну ідентичність та цензуру з боку сусідньої держави.
Проблема компромісу полягала в тому, що Брюссель включив вимоги Софії до офіційної переговорної рамки ЄС. Тим самим суперечка двох країн перетворилася на протистояння всього Європейського Союзу та Північної Македонії.
Простір для компромісу
Нинішня македонська влада, очолювана ВМРО-ДПМНЄ, не йтиме на поступки заради євроінтеграції. Зрештою, попередня влада на чолі із СДСМ погодилася на зміну назви країни, це забезпечило Республіці Північна Македонія вступ до НАТО, але не старт переговорів про вступ до ЄС. У Скоп’є не збираються змінювати конституцію без додаткових гарантій від ЄС щодо того, що євроінтеграційні переговори в такому випадку обов’язково розпочнуться, і краще спочатку має бути старт переговорів, а вже потім — конституційні зміни.
Історичні претензії болгарської сторони македонські урядовці вважають політизацією, і змінювати свою історію на догоду сусідам не планують. Відповідно, засідання спільної історичної комісії завершуються нічим. Нещодавно міністр закордонних справ Північної Македонії Тімчо Муцунскі прямо звинуватив Софію у використанні історичної комісії як «політичного інструменту», підкресливши, що «Болгарія ніколи не зможе силою змінити самосвідомість людей у Північній Македонії».
У Болгарії, де існує політичний консенсус щодо македонського питання, очікувати пом’якшення підходу до розбудови відносин із сусідами не варто. Болгарська дипломатія наполягає: міжнародні угоди, включно з рамкою ЄС від 2022 року, мають виконуватися, і жодних поступок Скоп’є не буде.
Євроінтеграційний тупик
Історично Брюссель розглядав пакетом інтеграцію Албанії та Північної Македонії. Проте через македонсько-болгарську кризу Албанія зрештою відірвалася вперед, розпочавши реальні переговори за кластерами. Північна Македонія залишилася наодинці у «сірій зоні» очікування, що викликає у македонському суспільстві глибоке розчарування в європейських інституціях.
Громадяни відчувають, що країна послідовно виконувала всі вимоги сусідів (включно зі зміною назви та прапора за вимогою Греції), але інші сусіди висунули нові двосторонні вимоги, які стали критеріями вступу до ЄС.
Тривалий час надією Скоп’є та «адвокатом» уряду ВМРО-ДПМНЄ всередині Європейського Союзу виступав колишній угорський прем’єр-міністр Віктор Орбан. Угорщина надавала Скоп’є не лише фінансову та політичну підтримку, а й активно просувала ідею про те, що Північна Македонія має почати реальний вступний процес до ЄС без виконання вимог Болгарії. Орбан намагався виступати посередником, пропонуючи сепарувати двосторонній конфлікт від загальноєвропейського треку розширення.
Проте після політичних змін у Будапешті та відходу Орбана від активного європейського лідерства уряд опинився у глибокій дипломатичній ізоляції на європейській арені. Разом із втратою свого головного лобіста ВМРО-ДПМНЄ позбулася будь-яких реальних можливостей обійти «французький компроміс».
У Брюсселі чітко дали зрозуміти, що переговорна рамка, затверджена всіма членами ЄС, є остаточною і не підлягає перегляду. Без угорського вето на загальні рішення Брюсселя та без агресивного лобіювання з боку Будапешта ідея Скоп’є розпочати вступ до ЄС без прямих компромісів із Софією стала остаточно неможливою.
Як розблокувати розширення ЄС
Подальша євроінтеграція Північної Македонії залежить від того, наскільки самі громадяни країни будуть готові йти на чергові болючі компроміси заради європейського майбутнього, та від того, наскільки для ЄС є важливим приєднання Західних Балкан.
З огляду на жорстку позицію ВМРО-ДПМНЄ, реалізувати «французький компроміс» зможе лише нині опозиційна партія СДСМ (Соціал-демократичний союз Македонії). СДСМ історично є більш проєвропейською і набагато більш налаштованою на компроміси з сусідами (саме вони реалізували угоду з Грецією), тому їхнє повернення до влади стане шансом відновлення інтеграційного процесу за чинних умов.
ЄС самостійно зможе розблокувати євроінтеграцію Північної Македонії за рахунок внутрішніх інституційних змін. Перший шлях — це реформа методології розширення через ухвалення поетапного (градуального) підходу до приєднання нових членів, можливість якого вже активно обговорюється.
Другий варіант — ухвалення в Брюсселі принципового політичного рішення про повне винесення всіх двосторонніх історичних суперечок та складних питань національної ідентичності за рамки офіційного переговорного процесу. Адже, зрештою, подібні претензії окремих держав-членів не є частиною офіційних Копенгагенських критеріїв вступу, які базуються виключно на верховенстві права, демократії та ринковій економіці.
Цей другий варіант наразі не є у фокусі обговорення. Втім, ця тема є важливою не лише для Західних Балкан, а й для іншої частини Європи з огляду на те, що ще один кандидат на вступ до ЄС, Україна, має відкриті історичні питання із сусідньою Польщею. Якщо Європейський Союз дійсно взяв курс на розширення, напевно, Брюсселю доведеться відмовитися від практики встановлення жорстких суб’єктивних обмежень та перепон для окремих країн-кандидатів на вимогу окремих країн-членів.
Аналітична група CWBS
