Під час круглого столу в Сараєво учасники дискусії спробували розібратися у феномені російської присутності в регіоні. Дискусія, модератором якої виступив Балша Божович, засновник Регіональної академії розвитку демократії (Сербія), була організована на початку жовтня Центром західно-балканських досліджень (Чорногорія).
Останні події в регіоні підтвердили і доповнили думки, висловлені під час зустрічі.
Зміщення акцентів: від гуманітарних до безпекових загроз
Сьогодні на Західних Балканах впевнені, що російська присутність в регіоні обмежиться лише «м’якою силою», і «чобіт російського окупанта» ніколи не ступить на тутешню землю. Насамперед, через відсутність кордону з Росією, а також через гірський рельєф місцевості, що ускладнює просування армій. Але навіть неконвенційні, невійськові засоби втручання у справи регіону можуть мати небезпечні наслідки.
Це яскраво продемонстрував кейс «молдовські табори на Балканах», у яких російські інструктори готували майбутніх агентів дестабілізації для провокування заворушень під час виборів у Молдові. Ці парамілітарні «навчальні центри», як відомо, працювали в Сербії та Боснії і Герцеговині.
Під час круглого столу журналісти-розслідувачі BIRN Bosnia and Herzegovina Ніно Білаяц та Ірвін Пекмез, та політолог із Молдови Роман Руссу навели деталі цієї справи.
Багато вже доведених фактів підтверджують – йдеться про системну роботу цілої російської агентурної мережі. Водночас, у Боснії і Герцеговині та Сербії на цю активність довго не реагували, поки про цей факт не заявили кишинівські правоохоронці та спецслужби, а журналісти не зробили розслідування.
Використання Західних Балкан як «базового табору» для підготовки гібридних підрозділів насамперед демонструє вразливість регіону для проведення російських спецоперацій, навіть якщо вони мають парамілітарну складову. «Молдовський кейс» чітко продемонстрував, що Росія має можливості створити пряму безпекову загрозу в регіоні. Немає жодних гарантій, що підготовлені російськими інструкторами загони чи окремі навчені диверсанти готуються лише для «роботи» за межами Західних Балкан.
Цей приклад із молдовськими таборами доводить, що сутність і формат російського гібридного впливу в регіоні зміщується з гуманітарних на безпекові сфери. На цей факт звернули увагу учасники круглого столу, наголосивши на небезпеці цієї тенденції.
Мета Москви: дестабілізація та «нова порохова бочка»
Загроза дестабілізації Західних Балкан, на думку експертів, є реальною, і, більше того, саме це і є головною метою Росії в регіоні.
Як наголосив український публіцист Віталій Портников, метою політики Москви є «створення нестабільності», «перетворення Балкан на нову порохову бочку» для «зміцнення своєї зовнішньополітичної присутності та конфронтації із Заходом». У російській концепції зовнішніх відносин союзники — це лише інструменти, а територія, яка прагне стосунків із нею — плацдарм для нових наступів, зазначив він.
Утім, довести регіон до нового збройного конфлікту Росії, як впевнені місцеві експерти, не вдасться.
Реуф Байрович, віцепрезидент U.S.–Europe Alliance (Вашингтон) переконаний, що інтереси Росії і місцевих еліт є діаметрально протилежними, коли йдеться про загрозу серйозної дестабілізації.
«Виходячи з того, що ми бачили з низки звітів та даних розвідувальних служб, які є публічними, і з того, що ми бачили з публічних заяв, я думаю, що росіяни очікували, що серби як народ розпочнуть якусь дестабілізацію, яка потім дасть росіянам шанс мати ще глибший вплив на сербський народ», — каже він. Але, за його словами, об’єктивні обставини на місцях, у регіоні Західних Балканах, є діаметрально протилежні тим, які були в 1990-х. Політичні інструменти боротьби за свої інтереси є прийнятними, але не більше. «Ви не можете так легко переконати сербський народ піти на Косово», — додав він.
Тут можна зазначити, що, вірогідно, не в останню чергу завдяки саме цій «пам’яті про війну» і небажанню нової війни, конфлікт на півночі Косова, в Баньській, залишився локальною сутичкою, а не переріс у щось більш масштабне. Зрозуміло, що факт присутності сил НАТО, KFOR, був у цьому випадку головним стримуючим фактором, але й небажання еліт і суспільства доводити ситуацію до бойових дій грає важливу роль.
На думку Байровича, Мілорад Додік також стояв перед вибором, чи піти на подальшу ескалацію.
Довгий час заяви представників російської влади і публікації російських медіа були спрямовані на ескалацію ситуації в Республіці Сербській (РС) і в цілому в Боснії і Герцеговині (БіГ). У Москві всіляко підтримували Додіка в його сецесійних прагненнях і діях, спрямованих на дестабілізацію ситуації в БіГ, аж до розпаду держави із загрозою виникнення силового протистояння. Однак, як продемонстрували недавні події в Республіці Сербській, лідер боснійських сербів і загалом політики РС все ж таки відмовилися від загострення і зробили крок назад. Рішення Народної Скупщини Республіки Сербської відкликати закони та рішення, що суперечили конституції БіГ та критикувалися Заходом, але активно підтримувалися в Москві, є свідченням того, що боснійські серби, навіть найбільш проросійські, не готові провокувати серйозні конфлікти з непередбачуваними наслідками. 1990-ті пам’ятають і вони.
Російський вплив як результат запиту місцевих еліт
Нестандартний погляд на російську присутність на Балканах під час круглого столу в Сараєво представив Віталій Портников. Він впевнений, що російський вплив головним чином тримається на місцевих елітах, «які підтримують його існування». На його переконання, після розпаду Югославії не тільки Росія прагнула бути присутньою в регіоні, але й місцеві керівники намагалися заручитися підтримкою Москви для зміцнення своїх позицій.
З цією думкою погодився Реуф Байрович, який зазначив, що регіон ніколи не жив під владою Росії, і російський вплив на Західних Балканах є результатом діяльності місцевих еліт.
Як наголосив Портников, лідери колишніх югославських республік, насамперед Сербії та Чорногорії, самі впустили Росію, сподіваючись, що вона стане союзником їхніх власних амбіцій та зміцнить їхні позиції.
У недавній історичній перспективі можна згадати Міло Джукановича та його активне залучення російських грошей в чорногорську економіку.
Сьогодні головним партнером Росії в регіоні виступає Белград і сербський лідер Александар Вучич. Буквально ще кілька днів тому поруч із Вучичем треба було ставити ім’я Мілорада Додіка, але його відхід від справ у Республіці Сербській сигналізує про зміну ситуації. Залишається Вучич, якому від його російських друзів треба кілька важливих речей.
Перше – це блокування визнання незалежності Косова в Раді Безпеки, тобто в ООН. Друга – дешевий газ. Є й інші речі, але ці – головні, бо невиконання першої гарантує політичний крах нинішньої сербської влади, а другої – кризу сербської економіки.
Коли інтереси місцевих балканських еліт збігаються з інтересами росіян – виходить плідна співпраця, як у випадку із блокуванням визнання Косова.
Якщо ж інтереси розходяться – виходить явний чи прихований конфлікт і криза.
У Чорногорії, з Джукановичем, дійшло до повного розриву відносин і спроби силового повалення влади колишніх «партнерів» — «державного перевороту», який мав на меті недопущення вступу країни до НАТО.
Сербії загрожує енергетична криза: по-перше, через відмову російської сторони продати НІС сербським (чи іншим непідсанкційним) власникам, що поставило під загрозу постачання нафтопродуктів, по-друге, через відмову Кремля від підписання довгострокового контракту на постачання газу (бо росіяни, ймовірно, вирішили, що тимчасові короткострокові газові домовленості слугуватимуть гарантією недопущення націоналізації «Нафтової індустрії Сербії»).
Сербія як форпост російського впливу
Про ситуацію в Сербії та її роль у поширенні російського впливу під час круглого столу детально розказав політолог із Нового Сада Борис Варга.
«Росія та Сербія залишаються головними дестабілізуючими факторами у регіоні», — наголосив він, додавши, що «Сербія одночасно є і джерелом, і каналом цього впливу».
Сербський політолог висловив своє обурення тим, що європейські інституції демонструють відсутність інтересу до регіону, що загрожує згортанням демократії, зростанням авторитарних тенденцій і створює простір для посилення Росії.
Він, зокрема, висловив обурення через те, що ЄС не виступає проти авторитаризму Вучича, не турбується через згортання демократії, не підтримує справедливі вимоги протестувальників, не наголошує на необхідності проведення чесних виборів, а також не вимагає запровадження санкцій проти Росії як обов’язкової умови євроінтеграції.
Утім, цю позицію невтручання, очевидно, вже переглянуто — через кілька днів після виступу Варги в Сараєво Європейський парламент ухвалив найжорсткішу резолюцію щодо Сербії, де вимагав дотримання демократичних норм і запровадження санкцій проти РФ.
Чи вдасться Брюсселю дійсно скорегувати політику Сербії – покаже час. Але щонайменше в ЄС продемонстрували, що більше не толерують і не толеруватимуть авторитарний та проросійський курс Белграда.
Багатовекторність російського впливу: не лише Белград
Тривала толерантність Євросоюзу до співпраці сербської влади з Росією призвела до того, що Сербія фактично перетворилася на форпост російського впливу, на посередника, руками якого Москва вирішує свої завдання в регіоні. Але під час круглого столу експерти застерігали від сприйняття Белграда як єдиного «російського регіонального хаба».
На думку експертів, існує багато «порталів» для здійснення російського впливу на регіон.
З одного боку, деякі регіональні політики напряму контактують із російськими керманичами, без посередництва Белграда. Головним із таких контактерів є Мілорад Додік, який лише з 2022 року щонайменше шість разів зустрічався з Путіним.
Крім того, Республіка Сербська сама по собі стала потужним центром розповсюдження російського впливу.
Боснійські журналісти й експерти наголошували – Республіка Сербська наразі виступає як важливий осередок російської присутності в регіоні – як неофіційної, так і офіційної. Навіть дипломатичне представництво в Боснії і Герцеговині здійснює свою діяльність переважно не в столиці БіГ, Сараєво, а в Східному Сараєво (Республіка Сербська), тоді як у Баня-Луці відкрито офіс посольства РФ в БіГ із незрозумілим юридичним статусом.
Цікавий факт, який навели під час дискусії – штат посольства РФ у Сараєво з 2022 року значно збільшився. Насамперед, за рахунок дипломатів, яких видворили з інших країн за шпигунство чи з міркувань безпеки.
З іншого боку, спікери, зокрема, боснійський політолог Омар Мемішевич, нагадав про потужний угорський вплив на регіон, який у багатьох моментах можна трактувати як продовження російського впливу.
Висновки
- Російський вплив на Західних Балканах залишається багатовекторним і гібридним, але демонструє тенденцію до зміщення у сферу безпеки (російські парамілітарні табори для громадян Молдови в Сербії та Боснії і Герцеговині).
- Регіон має стійкість до дестабілізації через пам’ять про війну у 1990-х і небажання спровокувати новий військовий конфлікт, але загроза залишається реальною через наявність заморожених конфліктів і зовнішнього впливу (російського), спрямованого на роздмухування протиріч у регіоні.
- Місцеві еліти відіграють ключову роль у підтримці або стримуванні російського впливу. Саме регіональний запит на російську присутність є визначальним фактором посилення чи зменшення участі Росії у справах регіону.
- Політика ЄС щодо регіону має враховувати небезпеку поширення російського впливу. Наразі Європейський Союз починає переглядати свою політику щодо Сербії, що може стати важливим кроком до зменшення ролі Белграда як російського форпоста на Західних Балканах.
- Республіка Сербська є другим, після Белграда, центром поширення російського впливу в регіоні. Останні події в РС, відхід Додіка від загострення створюють шанс для зменшення впливу РФ на РС, БіГ і в цілому на регіон.
- Звинувачення Угорщини в тому, що вона є «агентом Москви» на Балканах, має бути серйозно досліджено в ЄС, але, насамперед, у НАТО.
Аналітична група CWBS
