Відносини між Сербією та Україною з 24 лютого 2022 року і до сьогодні були і залишаються складними і неоднозначними, що зазвичай пояснюють балансуванням Сербії між її традиційними зв’язками з Росією та прагненнями до членства в Європейському Союзі.
Але факторів суперечливої позиції офіційного Белграда набагато більше.
Геополітичний шпагат
Питання Косово – ключовий фактор, що визначає політику Сербії по відношенню як до України, так і до Росії.
Зазвичай, пояснюючи сербську позицію щодо України, президент Александар Вучич наголошує на повазі до міжнародного права та територіальної цілісності держав. Ці аргументи подаються не як імперативи, а суто як складова косовського питання. Саме неприйняття незалежності Косова та необхідність збереження цілісності Сербії, на думку Вучича, вимагає від нього особисто і від сербської влади загалом, підтримки територіальної цілісності інших держав-членів ООН, в тому числі і України.
Водночас, питання визнання чи невизнання Косова напряму залежить від Ради Безпеки ООН, а, отже і Росії, як одного з членів цього органу. Ця обставина змушує Белград налагоджувати особливі, дружні відносини із Москвою.
Цей геополітичний шпагат призводить до парадоксальної зовнішньої політики: Сербія заявляє про підтримку територіальну цілісність України, але відмовляється запроваджувати будь-які обмежувальні заходи (санкції) проти Росії, яка окупувала частину української території і вимагає від світової спільноти визнати її право на анексію кількох регіонів України.
Геополітичний маневр
Найкращою ілюстрацією до цієї позиції Белграда стала участь сербського президента в саміті «Україна – Південно-Східна Європа» в Одесі (Україна).
Хоча візит міг бути розцінений як антиросійський крок, як жест підтримки України, тобто країни, яка воює проти Росії, Вучич зміг подати свою участь в заході в іншому світлі.
По-перше, він зробив акцент на гуманітарній підтримці України, зазначивши, що Белград готовий допомагати Києву суто в гуманітарній сфері – забезпечивши допомогу для шкіл та взявши участь у відновленні «одного-двох міст чи регіонів».
Про військову підтримку сербський лідер, звісно, нічого не казав. Щоб підкреслити свій нейтралітет Вучич навіть не взяв участь у вшануванні пам’яті загиблих захисників – не пішов разом з іншим учасниками саміту до одеської Алеї героїв покладати квіти.
По-друге, сербський президент чітко і однозначно пов’язав свою участь та позицію на саміті з позицією України щодо Косова. Він висловив вдячність Україні за невизнання незалежності Косова та за відмову від запрошення представників Приштини до Одеси, неодноразово повторивши цю тезу.
Сербські провладні медіа подали відсутність косовської делегації на саміті як «дипломатичну перемогу Сербії», зосередившись саме на цьому аспекті значення візиту президента.
По-третіх, сербський президент, знаходячись в Одесі, зміг послати «дружній сигнал» в Москву, не підтримавши підсумкову декларацію саміту, яка засуджувала російську агресію та закликала до запровадження санкцій проти Російської Федерації.
Коментуючи своє рішення, Вучич наголосив, що він «не зрадив Росію».
Судячи по реакції і Києва, і Москви, черговий складний геополітичний маневр йому черговий раз вдався.
Газова дружба
Наступним фактором, який не можна не враховувати, аналізуючи підхід Белграда до побудови відносин із Москвою та Києвом, є економіка. Точніше, намагання сербської влади конвертувати свою багатовекторну геополітичну позицію в вигідні контракти.
Так, з одного боку, Сербія – як країна, що не приєднується до санкцій проти Росії – прагне купувати у російського «Газпрому» газ за ексклюзивною пільговою ціною. Зрозуміло, що більше дешеві, в порівнянні із іншими країнами Європи, енергоносії, знижують собівартість продукції промислових підприємств Сербії, створюють умови для прибуткової роботи енергозатратних галузей, роблять більш вигідними для інвесторів капіталовкладення саме в сербську промисловість, дозволяють тримати відносно низки ціни на комунальні послуги для населення і загалом сприяють збільшенню доходів бюджету та економічному розвитку. При цьому більшість з перерахованих пунктів мають вплив не тільки на економіку, але і на політику, тому що забезпечують Вучича електоральною підтримкою і грошима для проєктів, що сприяють зростанню рейтингу влади і його особисто.
В умовах, коли за відмову від запровадження обмежувальних заходів проти Росії та відмову від диверсифікації постачання енергоносіїв Сербія не отримує жодних санкцій з боку ЄС, а в Белграді не бачать жодних протиріч між заявами про підтримку територіальної цілісності України та бажанням дружити із країною-агресором, сербсько-російська «газова дружба» може тривати і далі.
Єдине питання в тому, чи не збільшитися вартість «дешевого газу» для Сербії? І мова тут не про гроші.
Національні інтереси
Як вже раніше зазначалося, нині Москва вимагає від Белграду більш жорсткого контролю за експортом сербської зброї для припинення всіх ймовірних «схем» потрапляння продукції сербської оборонної промисловості до української армії. Російська розвідка, нагадаємо, нещодавно звинувачувала сербів в намаганні «вистрілити в спину» «братському російському народу» через підозри щодо постачання сербської зброї Києву.
Треба зазначити, що оборонна (спеціалізована) промисловість – ще одна сфера прагматичної економічної діяльність Белграда. Вучич неодноразово заявляв про право сербських підприємств на виробництво та продаж зброї, військової техніки та боєприпасів на світовий ринок, наголошуючи, що йдеться про забезпечення роботи фабрик і заводів та про збереження робочих місць. Про ймовірні поставки Сербії зброї / боєприпасів Україні (що здійснюються, як стверджується, через треті країн) в Белграді говорять не в контексті підтримки Києва, а як про турботу про власну промисловість та бажання вирішити соціальні питання.
Нещодавно берлінська газета Tagespiegel писала: «Уряд у Белграді постійно наголошує, що він дивиться лише на власні інтереси. Санкції проти Росії, як він стверджує, не відповідають національним інтересам. Однак вигідний продаж зброї відповідає».
Останні звинувачення російських спецслужб Сербія, судячи з усього, буде спростовувати, відстоюючи своє право на участь в світовому ринку озброєнь. Але Києву не треба радіти – йдеться про прагнення Белграда і надалі заробляти гроші, а не про бажання допомогти Україні в її протистоянні агресору.
Продовження гри
Як бачимо, політику Сербії щодо України визначають два ключових фактори:
- Косово.
- Власні економічні інтереси.
Перший обумовлює, хоча обмежену і часом декларативну, підтримку територіальної цілісності України.
Другий використовується для пояснення незапровадження санкцій проти Росії, але, водночас, і для обґрунтування необхідності експорту озброєнь, навіть якщо існують підозри щодо потрапляння зброї чи боєприпасів до України.
Продовжувати політику обмеженої підтримки України, засновану на цих факторах, Белграду буде чим далі важче. Причина – позиція Росії.
Москва, як зазначалося вище, хоче закрити всі шляхи, якими сербська зброя чи боєприпаси нібито потрапляли до української армії. В умовах, коли від вирішення цього питання залежить майбутнє газового контракту, Белград може піти на зустріч Москві.
З фактором Косово все ще складніше.
Намагання Путіна спекулювати та маніпулювати косовським питанням для виправдання анексії українських територій може перевернути всі традиційні аргументи Вучича щодо необхідності захисту територіальній цілісності держав «з ніг на голову» і перетворити тему Косова на токсичну для України. Очевидно, що сербському лідеру знадобиться надзвичайні майстерність і креативність для продовження своєї складної гри, зображуючи друга і для Москви, і для Києва.
