Перший Всесербський сабор (асамблея) під назвою «Один народ, один сабор — Сербія і (Республіка) Сербська» пройшов кілька днів тому, але жваве обговорення цієї події триває. Головне питання, на яке намагаються дати відповідь коментатори – наскільки небезпечна ця ініціатива Белграда?
«Дорожня карта» для сербів
Центральною подією Всесербського сабору стало ухвалення «Декларація про захист національних і політичних прав і спільного майбутнього сербського народу» з 49-ти пунктів. Документ ще мають ратифікувати парламенти Сербії та Республіки Сербської, але головну свою роль – стати політичним маніфестом – він вже виконав.
Ухваленням Декларації зібрання в Белграді не обмежилося. В рамках Всесербського сабору відбувалися і інші активності – молебень у кафедральному соборі Святого Сави, виступи фольклорних колективів, урочистий прийом спікера парламенту Сербії, політ сербських військових літаків, зустріч президентів Сербії та Республіки Сербської Александара Вучича та Мілорада Додіка із сербськими ветеранами війн 1990-х…
Як сказав президент ветеранської організації Республіки Сербської, Сабор мав показати єдність і злагоду сербів і напрямок, яким має рухатися сербський народ в майбутньому. Об’єднати сербів та задати їм напрямок руху і намагалися ініціатори Першого Всесербського сабору. Декларація, ухвалена на Всесербському саборі, замислювалася як інструментом досягнення цих цілей, як є «дороговказ» для сербських діячів в регіоні, як «дорожня карта» для кожного представника сербського народу, де б він не жив.
Декларація «Декларація про захист національних і політичних прав і спільного майбутнього сербського народу» проголошує єдність всіх сербів, просуваючи ідею колективної ідентичності, яка не залежить від державних кордонів. «Сербський світ», про який довго говорили, як про щось суто віртуальне, в Декларації матеріалізувався у вигляді сформульованих речень і почав набувати конкретних форм. Сербська мова, культура, традиції, Сербська православна церква та свій, власний, суто сербський погляд на історичні події, в тому числі, новітньої історії (приклад – «геноциду в Сребрениці не було»), визначені головними маркерами належності до сербського народу, стовпами того, що має назву «сербство».
Декларація описує «Сербський світ» достатньо детально, при тому уникаючи використання цього терміну. Фактично, йдеться про проголошення транскордонної спільноти сербів, лідером якої позиціонують себе Вучич та Додік.
Тривога для регіону
Втім, окресленням «Сербського світу» зміст Декларації не обмежився. Значна частина Декларації присвячена політичним питанням, ситуації в Боснії і Герцеговини, пов’язаної із Республікою Сербською, та питання Косово і Метохії. (До слова, цей регіон, як написано в Декларації, треба називати саме так, Косово і Метохія, КіМ. Питання назви обговорюється в документі окремо).
Загалом пункти, присвячені РС та КіМ не містять сюрпризів. Наголошується на необхідності дотримання букви Дейтонської угоди і відстоюються більш ширші права для РС, ніж це передбачено нормативними актами, що нині діють в Боснії і Герцеговині. А ще в документі підкреслюється належність Косово Сербії.
Чорногорія в Декларації і загалом на Саборі не отримала настільки значної уваги, як КіМ та РС. Але потужна делегація сербів із Чорногорії (на Саборі, до слова, заборони писати «чорногорські серби», як і додавати будь-які інші регіональні прикметники до слова серби) на чолі зі спікером парламенту Андрією Мандичем та його заяви про те, що інші країни мають приєднатися до сербської спільноти, є красномовним доповненням офіційних меседжів белградського зібрання.
Поєднання стратегії розбудови єдиної транскордонної сербської спільноти та оприлюднені плани дій щодо регіону, створили потужний ефект дежавю. Меморандум САНУ, промова Мілошевича на Газіместану, загалом весь розквіт великосербської ідеї у кінці 1980-х – на початку 1990-х рр. – саме про це згадують ті, хто нині найзапекліше критикує белградське зібрання. Напрямок руху, який задав Сабор, налякали багатьох в регіоні – і не тільки.
Складається враження, що ініціатори Сабору здогадувалися, що захід буде мати такий ефект. Тому основні спікери зібрання робили наголос на мирі – в документах Сабору чи промовах сербських лідерів не містилось закликів до насильницьких дій, не йшлося про повернення контролю над Косово силовим шляхом чи про вихід Республіки Сербської з Боснії і Герцеговини за будь-яку ціну.
«Нас загинула в 20 столітті більше, ніж усіх інших націй в усьому світі. Давайте спробуємо зберегти голови наших дітей розумною політикою, спробуємо зберегти миру та свободу та досягти наших життєво важливих національних цілей та інтересів», – заявив, зокрема, Вучич.
Але спогади про минулу війну виявилися ще занадто свіжими, довіра до сербських лідерів – занадто малою для того, щоб аудиторія поза рамками прихильників Вучича та Додіка могла радіти проголошеної стратегії розвитку «Сербського світу». Ті, хто вважає Сабор і проголошені ними ідеї реінкарнацією ідеології «Великої Сербії», сприйняли белградське зібрання як сигнал тривоги, який сповістив про загрозу для миру в регіоні, і як анонс про виникнення ще більшої загрози в майбутньому.
Вітання від Путіна
Що можна заперечити тим, що вже озвучив алармістські оцінки щодо Всесербського сабору?
По-перше, в середині Сербії існує опозиції до нинішньої політики офіційного Белграда. Політичні опоненти сербської влади критично сприйняли плани щодо проведення Сабору і в заходах участі не брала. Тобто політичний плюралізм в Сербії все ще існує, і шанс на те, що сербське суспільство не допустить найгіршого сценарію, є.
По-друге, не всі сербські меншини з екс-югославських республік, підтримали ідею «гуртування навколо Белграда». Так, делегації сербів з Хорватії, як стверджують і сербські, і хорватські медіа, на Саборі взагалі не було. Це означає, що етнічні серби із хорватськими паспортами не відчувають себе частиною «сербського світу» і не збираються реанімувати іредентистські ідеї тридцятирічної давнини в країні-члені НАТО та ЄС.
Тут треба нагадати, що не тільки Хорватія країна НАТО, але і Чорногорія, в Косово присутній контингент НАТО, а в Боснії і Герцеговині – військова місія ЄС. Тому формат розбудови «сербського світу» за визначенням не зможе відбуватися за зразком 1991 року. Але гібридний формат є можливим.
Гібридність в даному випадку буде, насамперед означати активне просування ідеї «Сербського світу» в гуманітарній площині – інформаційній, культурній, освітньої, наукової (історичній). Ця діяльність буде відбуватися в тісній координації із Сербською православною церквою. Метою буде гуртування сербів навколо «сербськосвітської» ідеології, окресленої в Декларації. Окремою метою для сербів поза межами Сербії буде недопущення їхньої асиміляції, збереження «затвердженої» сербської ідентичності в будь-якому з проявів – віра, мова, історичні наративи, включаючи оцінку найважливіших історичних подій новітньої історії.
Інші цілі – фактична самостійність Республіки Сербської і сербське Косово- передбачатимуть дипломатичні кроки – лобіювання на міжнародних майданчиках просування позиції Белграда, але без військових методів.
Загострення протистояння на Західних Балканах і перехід від методів «холодної» розбудови «сербського світу до «гарячої», статися тільки в одному випадку – прямого втручання Росії, який знадобиться новий майданчик нестабільності в Європі.
До слова, Додік приїхав до сербської столиці прямо з Санкт-Петербурга, і передав учасникам Сабору вітання від Путіна, з яким він зустрічався як раз напередодні.
