Пам’ятник Тарасові Шевченку став символом опору російському впливу та пропаганді в Сербії
Не було б навіть відомо, що в Сербії та Новому Саді існує пам’ятний знак українському поетові, художнику й борцеві за свободу Тарасові Шевченку, якби його не осквернили кілька разів.
Уперше — одразу на початку тотального російського вторгнення в Україну, коли на постаменті Шевченка було написано літеру — символ російської окупації «Z». Удруге його пошкодили на четверту річницю агресії: бюст облили чорною фарбою, а табличку з прізвищем відірвали. Тим часом неодноразово було розкидано квіти, які тут залишає українська громада та антивоєнні активісти, для яких пам’ятник Шевченку в Новому Саді є постійним місцем зібрання.
Справжнє диво, що 2019 року місцева влада в Новому Саді, очолювана Сербською прогресивною партією, дозволила встановлення такого пам’ятного знака. Напевно вони чули про футболіста Андрія Шевченка, можливо щось у школі й про поета Тараса Шевченка. Та й чому взагалі митець із XIX століття мав би бути проблемою для «матінки Росії» або дратувати головний електорат Сербської прогресивної партії — русофілів і путінофілів?
Саме російські й українські пам’ятні знаки символічно супроводжують зміни політичного стану в Сербії. Помпезний пам’ятник російському царю Миколі II Романову в Белграді встановлено 2014 року — в рік анексії Криму та посилення російського впливу в Сербії. Цей вплив за десятиліття зріс настільки, що російський президент Володимир Путін у Сербії популярніший за президента Александра Вучича.
Пам’ятник Шевченку в Новому Саді запізнився зі встановленням і супроводжувався невдоволенням звичних путінофілів із Сербської радикальної партії та Демократичної партії Сербії. Бюст офіційно відкрили за рік до тотального нападу на Україну.
Представники влади в біографії поета не прочитали головного. Шевченко в царській Росії народився як раб, який більшу частину свого життя провів у кріпацтві, по царських в’язницях і у вигнанні. Він є символом непокори, бунту й боротьби проти царизму, феодального гноблення та російського імперіалізму. Тарас Григорович є уособленням української нації, але й борцем за іншу, вільну Росію та народи під її чоботом. В Санкт-Петербурзі його викупили від російського полковника й великого землевласника колеги-митці й забезпечили йому статус вільної людини.
Шевченко є свідком істини, що Росія вже два століття прагне знищити Україну. Історичний факт, у який Захід не вірив до самого останнього моменту перед вторгненням в Україну. І ще один факт — Росія ніколи не зрікалася свого імперіалізму. Через два століття ми знову тут із Шевченком, щоб він нагадав нам, що боротьба проти однодумства, підданства, соціальної несправедливості та підкорення інших народів є вічною.
Пам’ятник Тарасові Шевченку в Новому Саді має особливий архітектурний феншуй. Український скульптор Володимир Цісарик зі Львова зобразив його молодим. Він розташований на зеленій ділянці алеї також поета Мирослава Антича. Поруч Дунай і він звернений до Університетського кампусу, де вже півтора року відбувається найжорстокіше поліцейське насильство над студентами, які протестують. Шевченко був свідком того, як минулого літа тут на студентів і громадян було кинуто заборонений токсичний сльозогінний газ.
Осквернення бюста й постаменту Шевченка цього разу супроводжували образливі графіті, дещо далі в центрі Нового Сада. Великий напис «Литвиненко фашист» стосується українського посла Олександра Литвиненка, який нещодавно вступив на службу в Республіці Сербії.
Це послання путінофілів, що Сербія не повинна бути другом України. Очевидною є нервозність у цьому таборі. На перший погляд, якщо стежити за медіа, телеканалами з національною частотою та тиражними таблоїдами, здається, що Сербія повністю на боці Росії. Однак якщо подивитися на голосування в Генеральній Асамблеї Організації Об’єднаних Націй та в інших міжнародних органах і мирних ініціативах, Сербія здебільшого на боці України, голосує на користь її територіальної цілісності й засуджує конфлікт. Можливо, не стільки з власної волі, скільки зі страху втратити підтримку Заходу.
Те, що найбільше болить Кремлю, — це боєприпаси, які Сербія постачає в Україну через треті країни й на суму в кілька сотень мільйонів євро.
Через ізоляцію Росії офіційна Сербія вимушено стала ближчим другом України. Київ також тепер є кандидатом на членство в Європейському Союзі й у майбутньому ділитиме з Белградом усі виклики переходу в кандидатстві, незалежно від того, що в Сербії нині автократичний режим.
Опозиційна й повстала Сербія також отримала Тараса Шевченка як союзника, а його пам’ятник остаточно став одним із новіших символів опору в Новому Саді. Опору російському впливу та пропаганді в Сербії.
Boris Varga. Serbian political scientist and journalist.
Матеріали, що публікуються в рубриці «Думки» відображають особисту думку автора і можуть не збігатися з позицією Центру
