Західні Балкани і загалом ширший регіон Південно-Східної Європи переживають найінтенсивніший етап переозброєння з моменту завершення Югославських воєн. Найбільші країни регіону проводять найдорожчу модернізацію армій з 1990-х років, замінюючи «соціалістичну» спадщину сучасними західними та східними зразками. Процес, який фахівці характеризують як «квазігонку озброєнь», у 2025–2026 роках перейшов у стадію системних реформ, що включають масштабні закупівлі техніки та повернення обов’язкового призову.
Сербія: Регіональний лідер
Сербія зберігає статус лідера за обсягом оборонних витрат у регіоні. На кінець 2025 року військовий бюджет країни сягнув приблизно 2,2 млрд євро (близько 2,5% ВВП). Основні напрями витрат — закупівля нової військової техніки як на Заході, так і на Сході, та розвиток власної оборонної індустрії.
Зокрема, Белград підписав контракт на постачання 12 французьких винищувачів Rafale. Водночас країна розгорнула китайські ЗРК FK-3 та отримала сучасні китайські ударні БПЛА CH-95.
Окрім того, Сербія реалізує проєкт із виробництва 5000 дронів-камікадзе «Mosquito» власної розробки. Армія вже прийняла на озброєння FPV-дрони серії «Komarac».
З 2026 року запроваджується обов’язкова служба терміном 75 днів (60 днів навчання + 15 днів маневрів) для чоловіків до 27 років.
Хорватія: розвиток у межах НАТО і поза ними
У Хорватії з 1 січня 2026 року вже відновився призов на базову військову підготовку, яка триватиме 60 днів і розрахована на 4000 осіб щороку.
У 2025 році суттєво зріс і військовий бюджет Хорватії — до понад 1,5 млрд євро — і став рекордним для країни за останні десятиліття. Країна вперше офіційно перевищила цільовий показник НАТО, зафіксувавши витрати на рівні 2,1% ВВП. Порівняно з 2024 роком бюджет збільшився на 17,3%. Цей бюджетний стрибок став частиною ширшої стратегії, за якою Хорватія планує досягти рівня витрат у 2,5% ВВП до 2027 року та 3% до 2030 року.
Значна частина цих коштів (близько 640 млн євро) була спрямована безпосередньо на програму оснащення та модернізації.
У грудні 2025 року Хорватія підписала контракт на 1,48 млрд євро щодо купівлі 44 танків Leopard 2A8. У межах цієї угоди Загреб передає Україні 30 танків М-84 та 30 БМП М-80.
Країна придбала 12 винищувачів Rafale, 89 американських БМП Bradley і закуповує 8 систем HIMARS (угода на $390 млн).
Паралельно із закупівлею важкої техніки Хорватія активно розбудовує власний кластер безпілотних технологій. Наприкінці 2025 року країна фактично закріпила за собою статус одного з європейських лідерів у виробництві малих бойових безпілотників. Розвиток цієї галузі в країні базується на принципі повної технологічної незалежності від Китаю та масштабному державному замовленні. Хорватський військово-промисловий комплекс вже вийшов на значні показники, які планують збільшувати в геометричній прогресії. Так, наприкінці 2025 року країна виробляє близько 200 000 — 280 000 дронів на рік. За словами міністра оборони Хорватії Івана Анушича, країна готова оперативно наростити випуск до 500 000 одиниць, а в довгостроковій перспективі — до декількох мільйонів FPV-дронів на рік, залежно від потреб союзників по НАТО.
Основним технологічним драйвером є компанія Orqa (штаб-квартира в Осієку). Вона стала унікальним прикладом повної вертикальної інтеграції. Orqa виробляє самостійно майже всі критичні вузли. Це робить їхню продукцію захищеною від ланцюжків постачання з КНР та відповідною стандартам безпеки НАТО (NDAA-compliant).
Розвиток виробництва безпосередньо пов’язаний із новою доктриною захисту критичної інфраструктури: Хорватія стала однією з перших країн НАТО, яка замовила розробку та виробництво власних зенітних безпілотників для перехоплення ворожих БПЛА. У грудні 2025 року було підписано угоду на суму 125 млн євро з хорватським електротехнічним гігантом Končar щодо створення багатошарової системи антидронового захисту. Ця система поєднує радари, 30-мм зенітні гармати та рої дронів-перехоплювачів.
Хорватія активно використовує фінансування через європейські програми (такі як «ReArm Europe») для перетворення на регіональний «дроновий хаб». Це дозволяє країні не лише посилювати власну армію, а й ставати ключовим постачальником для всього Альянсу, пропонуючи дешеві, масові та безпечні (без китайських запчастин) рішення для сучасної війни.
Албанія: База НАТО та власна промисловість
Оборонний бюджет Албанії 2025 року склав близько 524 млн євро (2% ВВП). Головним акцентом стала модернізація авіабази Кучова, що перетворилася на стратегічний хаб НАТО. Проте справжнім проривом стала угода з Elbit Systems.
Договір з ізраїльською компанією Elbit Systems підписано у вересні 2025 року. Угода передбачає не лише постачання гаубиць ATMOS, мінометів SPEAR та дронів Magni-X/Thor, а й будівництво заводу площею 5000 кв. м на півночі країни (через державну компанію KAYO) для збірки дронів та боєприпасів до 2027 року.
Косово: Амбіції Сил безпеки
Приштина, попри міжнародний тиск, продовжує реалізацію 10-річного плану трансформації Сил безпеки (KSF) у регулярну армію. У 2025 року бюджет Сил безпеки (KSF) сягнув 208 млн євро (близько 2% ВВП).
Косово отримало дрони Bayraktar TB2 та чекає на поставку 246 ракет Javelin від США.
У січні 2026 року Косово провело випробування вітчизняного дрона-камікадзе Skifteri K1. Виробник заявляє про дальність польоту до 1124 км та бойову частину 42 кг.
2025 рік став переломним для оборонного сектору Косова через початок будівництва першого в історії республіки державного заводу з виробництва боєприпасів. Проєкт реалізується за підтримки західних партнерів (зокрема Туреччини та компаній із США) і має на меті повне забезпечення Сил безпеки Косова (KSF) набоями стандарту НАТО 5.56 мм, а також 7.62 мм та 9 мм.
Завод розташований у промисловій зоні поблизу Митровиці. Крім стрілецьких боєприпасів, лінія розроблена з можливістю швидкої модернізації для виробництва мінометних мін калібру 82 мм та 120 мм. Цей об’єкт є частиною ширшої стратегії «снарядної стійкості», яка має на меті зменшити критичну залежність Косова від імпорту.
Формування нових військових альянсів
Мілітаризація регіону супроводжується кристалізацією двох протилежних осей впливу, що виходять за межі класичних структур НАТО.
«Адріатична вісь»: Хорватія — Албанія — Косово
18 березня 2025 року в Тирані три країни підписали Декларацію про військову співпрацю. Цей альянс має на меті:
• гармонізацію оборонних стратегій та спільне інвестування у військову промисловість;
• обмін розвідданими для протидії гібридним загрозам;
• сприяння повній інтеграції Косова в оборонні структури НАТО.
Сербія сприйняла цей пакт як пряму загрозу та спробу «блокування» Белграда.
«Дунайська вісь»: Сербія — Угорщина
Зі свого боку Сербія поглибила військову співпрацю з Угорщиною. 1 квітня 2025 року в Белграді було підписано угоду про стратегічне партнерство, яка включає 79 спільних військових заходів на 2025 рік. Це рекордна кількість активностей, що охоплюють спільні навчання та військово-технічне співробітництво. Александар Вучич назвав співпрацю з Будапештом «кроком до фактичного військового союзу», що створює унікальний прецедент співпраці країни НАТО (Угорщина) з позаблоковою Сербією.
Військові навчання в несподіваних комбінаціях
У 2025 році військові маневри стали для країн регіону майданчиком для відпрацювання новітніх тактик.
У липні 2025 року спеціальні підрозділи Сербії провели у Китаї навчання «Peacekeeper 2025», під час яких відпрацьовувалось застосування безпілотних систем у спеціальних операціях, зокрема у міських середовищах. Це демонструє, що Белград не лише купує техніку, а й переймає китайську доктрину «дроноцентричної» війни.
Восени 2025 року угорські військові разом із союзниками по НАТО, зокрема і Хорватією, провели наймасштабніші військові навчання в історії сучасної Угорщини — «Adaptive Hussars 2025». В межах навчань угорські військові відпрацювали переправу через річку Тиса через спеціально зведений тимчасовий міст. Унікальним елементом «Adaptive Hussars 2025» стало відпрацювання антидронових коридорів — системного розгортання РЕБ для захисту логістики.
Сили безпеки Косова в межах масштабних навчань «Defender 25» відпрацьовували оборону кордонів у гірській місцевості за підтримки засобів аеророзвідки НАТО, що мало сприяти оперативній сумісності KSF із західним військовим альянсом.
Нова логіка безпеки та фактор «великої війни»
Аналіз мілітаризації Західних Балкан / Південно-Східної Європи дозволяє зробити висновок про кардинальну зміну парадигми безпеки в регіоні. Ось основні чинники, що визначають цей процес.
Уроки російсько-української війни
Ключовим уроком російсько-української війни для регіону стало розуміння того, що компактні професійні армії неспроможні вести тривалі бойові дії високої інтенсивності. Саме тому Сербія та Хорватія пішли на політично складний крок — відновлення призову, розцінивши його як необхідний для забезпечення мобілізаційного резерву і створення умов для масштабування Збройних Сил у випадку виникнення загрози безпеці країни.
Технологічна автономія та «війна дронів»
Регіон активно впроваджує безпілотні технології. Сербські «Mosquito» та косовські «Skifteri» свідчать про те, що навіть невеликі держави намагаються отримати власні засоби дистанційного ураження. Це створює ситуацію «взаємного стримування».
Військові мікроблоки
Формування невеличких регіональних військових альянсів демонструє, що країни Західних Балкан / Південно-Східної Європи шукають нові формати для зміцнення своєї безпеки, адаптуючись до поточної геополітичної ситуації. Коли «великі держави» та найпотужніші військові альянси фокусуються на інших питаннях і інших регіонах, Західні Балкани / Південно-Східна Європа намагаються самостійно працювати над зміцненням своїх збройних сил, військової промисловості та регіональної оборонної співпраці.
Косово: від об’єкта до суб’єкта безпеки
Посилення Сил безпеки Косова (KSF) свідчить про перехід Приштини від моделі «пасивного споживача послуг захисту» до «самостійної оборони». Косовські лідери взяли курс на розвиток власної армії, власної військової промисловості і власної системи військових союзів, і, судячи з результатів останніх парламентських виборів, цей курс збережеться в найближчому майбутньому.
Вижити в новому світі
У підсумку, мілітаризація Західних Балкан / Південно-Східної Європи — це спроба держав регіону адаптуватися до світу, де міжнародне право поступилося місцем «праву сили». Очевидно, що зростання кількості зброї підвищує загальні ризики, «наповнює пороховий льох порохом». Водночас є думка, згідно з якою в регіоні створюється нова система стримувань, за якої ціна будь-якої агресії стає неприйнятно високою.
Аналітична група CWBS
