Поліція захищає Сербську прогресивну партію та її активістів — це остання фаза протесту, динаміка якого стрімко змінюється з дня на день.
Протести стали насильницькими в кількох місцях Сербії після того, як прихильники Сербської прогресивної партії (SNS) кидали у демонстрантів, які мирно протестували і вимагали скликання дострокових парламентських виборів, досить небезпечні піротехнічні засоби та інші предмети.
Поліція відкрито стала на бік насильницьких членів SNS і тим самим спричинила хвилю громадського обурення, якої не було за останні дев’ять місяців, з початку протестів. У відповідь на насильство з боку канцелярії SNS громадяни в кількох містах розбивали вікна й руйнували приміщення правлячої партії в Новому Саді, Валєві та Белграді.
Увечері вулиці сербських міст перетворюються на поле бою між демонстрантами і прихильниками правлячої партії, яких захищає поліція.
Цинічні петарди не були основною причиною спровокованого обурення серед громадян, але вони стали останньою краплею у хвилі репресій і державного насильства проти опонентів, яку режим Александра Вучича розпочав після того, як оцінив, що він переміг «кольорову революцію», тобто після згасання хвилі масових протестів, що серйозно похитнули його владу взимку.
Після того, як масові студентські протести були придушені із застосуванням звукової зброї, припинено блокування перехресть у знак пам’ятної тиші, а працівники освіти і академічна спільнота повернулися до шкіл навесні, режим оголосив небезпеку подоланою і негайно почав розплату.
Існують свідчення про списки імен, складені у ієрархії штабу SNS, які передаються зверху до низових партійних структур з метою розправи з інакодумцями або з тими, хто в своїх рядах похитнувся перед масовими студентськими протестами і не виявив достатньої лояльності до Вучича.
Співробітників державних підприємств звільняють або карають, це стосується не лише тих, хто протестував проти корупції і вимагав покарання за загибель 16 людей через обвал навісу на залізничному вокзалі в Новому Саді, а й тих, хто відмовився брати участь у пропрежимних мітингах підтримки, які обсесивно організує Александр Вучич.
Навертання молоді одне проти одного
Причиною спалаху колективного гніву безперечно став прецедент зловживання владою Александра Вучича та інститутом помилування, коли в липні і серпні він звільнив від відповідальності тих, хто нападав і наражав на небезпеку життя демонстрантів. Йдеться про групу молодих активістів SNS, які звинувачувалися в тому, що вони побили студентку та зламали їй щелепу, а також помилувана й дівчина, яка наїхала автомобілем на студентку, яка мирно протестувала.
Божевільний вибір режиму полягає в поглибленні соціальних розколів насиллям не лише шляхом навертання громадян один проти однонр, але й конкретно — молодих одне проти одного. Помилувані — це насильники, які фактично наражали на небезпеку життя своїх однолітків, і додаткова жорстокість полягає в тому, що в обох випадках жертвами були хоробрі молоді дівчата. Брутальне послання полягає в тому, що всі ті, хто в майбутньому найжорстокішим чином розправлятимуться з опонентами Вучича, будуть звільнені і винагороджені.
Порівняння Сербії з режимом у Білорусі чи з латиноамериканськими хунтами вже не є метафорою. Тих, хто бере участь у демонстраціях, масово арештовують і переслідують, кілька сотень громадян були затримані з початку протестів, і, найімовірніше, для цього використовується незаконне програмне забезпечення для розпізнавання облич. Поліція охочіше застосовує кийки і в повній амуніції накидається на малі групи демонстрантів, про що свідчать жорстокі побиття молодих демонстрантів, погрози зґвалтуванням дівчат…
Операції втручання здійснюють преторіанські частини сил безпеки з Підрозділу захисту осіб та об’єктів, який нагадує «особисту гвардію» Слободана Мілошевича — Підрозділ спеціальних операцій 1990-х років.
Вже деякий час Вучич не може встановити свій авторитарний контроль над державою, а демонстранти недостатньо організовані, щоб захопити владу — ні на вулиці, ні на виборах. Було б ризиковано для нього, як це зробив Слободан Мілошевич у 1991 році, вивести армію і танки на вулиці або проголошувати надзвичайний стан, але він уже анонсує рішучу державну відповідь.
Александр Вучич перестав бути президентом усіх громадян, називаючи своїх опонентів терористами і поширюючи повну істерию та насильницьку риторику у лояльних ЗМІ, що провокує подальші внутрішні конфлікти. Така насильницька політтехнологія застосовується з моменту приходу Вучича до влади, майже щоразу перед оголошенням виборів, але цього разу всі незадоволені громадяни спрямовуються фізично безпосередньо проти членів SNS і назад дороги немає — до мирного протесту чи мовчазного спротиву.
Помилково підбурюваний чисельно меншими протестами, Вучич під час багатомісячних демонстрацій повернувся до своїх «заводських налаштувань» — до логіки насильства Сербської радикальної партії, у якій він політично сформувався в молодості. Це мова сили, насильства і жорстокості по відношенню до слабких. У безумному прагненні триумфально і будь-якою ціною розправитися з демонстрантами режим Вучича ламає зуби.
Протестувальники відразу це зрозуміли і послали йому у відповідь повідомлення, розбивши не лише офіси правлячої партії, але й приміщення партії його наставника, лідера сербських радикалів Воїслава Шешеля.
Війна повертається додому, у Сербію
Складається враження, ніби Сербія еволюційно входить у фазу завершення воєн 1990-х, природного зіткнення з минулим без зовнішнього тиску, без вимог поважати вироки Гаазького трибуналу, без внутрішніх громадянських вимог засудити окупацію Хорватії, визнати системний геноцид у Боснії і Герцеговині та етнічні чистки з елементами геноциду у Косові.
Дехто може сказати, що це божественна чи космічна справедливість. Це не так — це логічна послідовність подій. Сербські аналітики пишуть, що війна після спустошення сусідніх республік, повертається додому до Сербії, звідки вона була розв’язана. Бо усі ті, хто її почав, або їхні учні зараз при владі в Сербії — Александр Вучич і Івиця Дачич, за підтримки Воїслава Шешеля, оточені злочинцями й тими, хто був засуджений за воєнні злочини. Вони не знають діалогу, а лише насильство. Вони загрожують фізичним винищенням і поважають лише брутальну силу.
У Сербії зараз не йде конфлікт між проєвропейськими і антиевропейськими силами. Не проти лівіх і правих. Громадянство проти націоналізму. В Сербії розгортається внутрішній конфлікт між двома націоналізмами — старим із 1990-х і новим, який неминуче замінить і повалить його.
Студентський і громадянський протест, що тривав дев’ять місяців, трансформувався з лівого, міського, громадянського у патріотичний і націоналістичний. Будуть розчаровані всі ті, хто сподіваються, що після падіння Вучича ревізіонізм Другої світової війни та реабілітація четницького руху будуть усунуті. Що Сербія політично протистоятиме злочинам 1990-х у Хорватії, БіГ та Косові. Що вона зрозуміє, навіщо НАТО втрутилось проти Сербії — цього не станеться.
З’являться нові, які також кричатимуть «Усташі», «Шиптарі», «педерасти», яких вже занадто різко чути на протестах. Єдиного, чого не буде, — це сімейних альбомів і облич політиків у ЗМІ, які тридцять з лишком років утримували владу в Сербії і тримали її у в’язниці воєн 1990-х.
Як і коли відбудеться ця зміна, залежатиме від масштабності протестів і явки виборців на досі не призначених виборах. Залежатиме від невизначених місцевих конформистів. Від усіх тих, хто сидить і п’є свій лимонад, поки на наступній вулиці відбувається майже громадянська війна.
Це також залежатиме від того, чи страждатиме хтось у цих вуличних зіткненнях і чи знову держава заплямує свої руки кров’ю, як у випадку з навісом. І нарешті — чи прокинуться та повстануть люди в державних органах через щоденні побиття і арешти свого власного народу?
Чим більше взаємне виснаження сторін просуватиметься насиллям, тим менше шансів на мирне врегулювання кризи. Як Слободан Мілошевич, Вучич не дозволить собі програти на виборах, але й не захоче мирно передавати владу опонентам. Ключове питання — чи вистачить йому сил завдати удару по демонстрантах, чого колишньому сербському диктатору не вистачило.
Boris Varga. Serbian political scientist and journalist.
Матеріали, що публікуються в рубриці «Думки» відображають особисту думку автора і можуть не збігатися з позицією Центру
