Проєкт реконструкції комплексу колишнього Генерального штабу в центрі Белграда, який влада Сербії запланувала реалізувати разом із зятем президента США Дональда Трампа, став справжнім випробуванням для Александара Вучича. Угода між урядом Сербії та компанією Джареда Кушнера, замість того, щоб бути прикладом вдалого зовнішньополітичного лобізму та продуманого економічного прагматизму, перетворилася на привід для чергового невдоволення громадян, загострення внутрішньополітичного протистояння і навіть для початку розслідування проти високопосадовців.
Пам’ятка архітектури як будівельний майданчик
Комплекс будівель Державного секретаріату національної оборони, відомий як Генеральний штаб, був спроєктований архітектором Ніколою Добровичем у стилі модернізму. Споруда була символом післявоєнної соціалістичної Югославії. Навесні 1999 року будівля була вражена ракетами НАТО під час операції “Союзна сила” і частково зруйнована. У 2005 році уряд Сербії оголосив комплекс Генерального штабу пам’яткою культури. Але тепер будівлі в центрі Белграда мають поступитися місцем розкішному готельно-житловому комплексу, який збудує компанія Джареда Кушнера. Лобістом цієї угоди виступав Річард Гренелл, колишній спецпредставник Трампа на Балканах, що підкреслює політичний характер інвестиції.
Угода про “ревіталізацію” комплексу «Генштаб» («Генералштаб») була підписана у травні 2024 року між Міністерством будівництва, транспорту та інфраструктури Сербії, на чолі якого тоді був Горан Весич, та Affinity Global Development. За умовами контракту, земля в центрі Белграда, загальною площею понад 3 гектари, передається в оренду на 99 років безоплатно.
Наприкінці 2024 року уряд скасував статус культурного надбання для будівель Генерального штабу. У листопаді 2025 року парламент Сербії проголосував за спеціальний закон (lex specialis), який створив спеціальну процедуру для забудови ділянки колишнього Генерального штабу.
Втім, ще у травні 2025 року Прокуратура з питань організованої злочинності розпочала розслідування за підозрою у фальсифікації документів, на підставі яких охоронний захист комплексу «Генштаб» було скасовано. На думку прокуратури, пропозиція про припинення статусу культурного надбання, яку до Міністерства культури направив Горан Васич, виконувач обов’язків директора Республіканського інституту охорони пам’яток культури, була сфальсифікована. Тепер прокуратура підозрює його у зловживанні службовим становищем.
Одним із підозрюваних у справі також є міністр культури Нікола Селакович. Підозрюють, що, будучи на той час міністром юстиції, він нібито вплинув на Республіканський інститут охорони пам’яток, щоб викреслити комплекс Генерального штабу з реєстру культурних цінностей. Селаковичу вже висунуто звинувачення у двох злочинах: зловживанні службовим становищем та фальсифікації офіційного документа.
Міністр відкидає ці звинувачення, а президент Александар Вучич каже, що йдеться про політичне переслідування. За словами сербського президента, працівники прокуратури брали участь в антивладних протестах, і тепер переслідують урядовця з політичних причин. Сам Селакович пішов ще далі і звинуватив прокурорів у намаганні повалення керівництва держави. «Александар Вучич — їхня головна перешкода, і все, що вони роблять, вони роблять для того, щоб зрештою вдарити по ньому», — сказав міністр після відвідування прокуратури.
Непотрібна руїна чи важливий символ?
Президент Сербії наголошує на тому, що проєкт з компанією Кушнера є вигідним для країни. Кілька днів тому Вучич підкреслив: «Важливо, що ми залучаємо інвестиції, вони б становили понад 600 мільйонів доларів, це важливо для Сербії, не кажучи вже про те, як би змінився центр міста і наскільки більше туристів ми б приваблювали”.
Але далеко не всі громадяни розділяють його думку. Насамперед, причиною для цього є те, що ініціювати грандіозну перебудову в центрі Белграда на тлі масових протестів проти смертельного руйнування навісу вокзалу в Новому Саді було з боку сербського керівництва дуже ризиковано.
Нагадаємо, що трагедія в Новому Саді, яка сталася в листопаді 2024 року і забрала життя 16 людей, призвела до відставки і висунення підозр проти міністра Горана Весича — того самого, чий підпис стоїть під угодою з Кушнером. Ще не завершено слідство, ще не покарані винні в трагедії, яку спричинила, як вважають, чи то недбалість, чи то непрофесійність, чи то корумпованість державних чиновників, і тут стартує нова масштабна реконструкція. Знов йдеться про особливі умови для забудовника, про непрозорість в ухваленні рішень, про ймовірні зловживання. Можна було прогнозувати, що новий будівничий план влади викличе недовіру громадян. Але ревіталізація комплексу Генштабу є проблемною не лише через це.
Після затвердження парламентом спеціального закону перед колишньою будівлею Генштабу в Белграді відбувся мітинг, організований студентами кількох белградських факультетів. Протестувальники несли банери з написом «Ми не здамо Генеральний штаб», наголошуючи, що протест є попередженням для влади, і що будуть нові акції, якщо від запланованої ревіталізації комплексу не відмовляться.
“Віддати символ страждань нашого народу тим, хто ці страждання завдав, — це не інвестиція, це плювок в душу кожного, хто пережив 1999 рік”, — наголошував лідер руху Kreni-Promeni Саво Манойлович, який активно бореться проти забудови Генштабу.
Показово, що у річницю початку операції НАТО студенти та громадяни, що підтримують їхню позицію, також виходили з протестом з цього приводу. Хоча в цей же день за участі керівництва держави відбувалися офіційні заходи вшанування жертв бомбардування, у питанні «Генштабу» влада і протестувальники опинилися по різні боки барикад.
Для значної кількості сербів, незалежно від того, підтримують вони владу чи опозицію, обстріл Белграда залишив глибоку травму, а самі руїни Генерального штабу перетворилися не просто на культурну, але й історичну пам’ятку, символ страждань. Тому очікуваною є гостра емоційна реакція на будь-яку спробу знищення об’єкту, особливо, коли інвестором виступає компанія, пов’язана з американським істеблішментом. Музей жертв бомбардування НАТО, створення якого анонсувала влада в рамках реконструкції, ніяк не може бути рівноцінною заміною реальній, зруйнованій ракетами будівлі.
«Не будемо ж ми ще 300 років тримати ці руїни», — підкреслює Вучич, наголошуючи на доцільності американського проєкту. Однак ця позиція сербського президента суперечить не тільки настроям значної кількості громадян, але і його власній політиці.
Прагматизм vs минуле
Політика президента Вучича характеризується постійним конфліктом між несумісними стратегічними цілями. Ця амбівалентність у зовнішніх відносинах відома як політика “кількох стільців”, коли Белград одночасно вступає до ЄС, дружить із Москвою, розвиває співпрацю із Пекіном, намагається побудувати взаємовигідні відносини із Вашингтоном.
Проєкт «Генштаб» є частиною цієї різнонаправленої активності Вучича. Практично ні в кого немає сумнівів, що мета цієї ревіталізації – налагодити взаємовигідну взаємодію із найближчим оточенням Трампа для просування інтересів Сербії у Вашингтоні. Іронія полягає в тому, що поки що вигоди від цього контакту серби не відчули – найбільш актуальна наразі проблема, забезпечення роботи «Нафтової індустрії Сербії» (НІС), так і не була вирішена. Через свої особливі відносини із Москвою (інший зовнішній вектор) сербська влада не захотіла вдаватися до націоналізації НІСу, щоб позбутися російського власника компанії, а добровільно продавати важливий актив сербам росіяни не захотіли. У підсумку американські санкції проти російської компанії вступили в силу, нафтопереробний завод НІС-у зупиняється, АЗС фактично припиняють роботу… Сприяння проєкту Кушнера в Белграді тут ніяк не допомогло.
Звісно, можна вважати, що сербська влада вирішила знести «руїну» без якогось політичного контексту чи лобістських цілей, просто із розрахунку на залучення великих інвестицій та оновлення центру столиці. Але в це мало хто вірить. Причиною цієї недовіри є не тільки зовнішня, але й внутрішня політика Вучича, де він та його команда також намагаються проводити політику «багатовекторності».
З одного боку, Сербія зробила пріоритетом піднесення економіки та підвищення добробуту громадян. Нинішній сербський президент весь свій мандат постійно наголошує на відданості мирному шляху розвитку країни і робить акцент на економічному зростанні. «Я вважаю, що наступний рік, можливо, буде найкращим у нашій історії з точки зору підвищення рівня життя, завершення будівництва інфраструктурних об’єктів та зміни обличчя Сербії. Я вірю, що це буде найкращий рік у нашій історії, але нам доведеться багато працювати, багато прагнути, багато боротися, нам доведеться прийняти багато складних рішень… ми в Сербії не готуємося до воєн. Ми зміцнюємо наші війська, щоб стримувати когось. Але ви знаєте, що поки я керую Сербією, шансів на війну дуже мало», — заявив він в недавньому телеінтерв’ю.
Але політика миру та сталого економічного розвитку апріорі мала б передбачати відмову від наративів, що підживлюють реваншизм та шовінізм. Втім, факти свідчать про інше. Категоричне заперечення геноциду в Сребрениці; позиціонування хорватської військової операції «Буря» як погрому країнських сербів (без згадок про всі обставини війни); оцінка операції НАТО проти Югославії «Союзна сила» як агресії (без аналізу безпосередніх причин, які змусили Північноатлантичний альянс застосувати силу); моральне виправдання засуджених Гаазьким трибуналом злочинців – все це реалії сьогоденної Сербії.
Влада Вучича, хоча і проголошує прагматичну політику економічного розвитку, спрямовану у майбутнє, на ділі оспівує програні битви, культивуючи відчуття несправедливості і занурюючи громадян в рефлексію щодо недавнього минулого. В цій атмосфері виникає своєрідне політичне і ментальне роздвоєння – мирний прагматизм йде поруч із настроями, в яких критики Вучича бачать загрозливі ознаки бажання взяти реванш за військові поразки попередників.
Кейс «Генерального штабу» продемонстрував всю парадоксальність і суперечливість політичної еквілібристики сербської влади у внутрішній політиці. Неможливо одночасно дбати про економічний розвиток та реалізовувати непрозорі інвестиційні проєкти, що супроводжуються підозрами у махінаціях. Неможливо говорити про «несправедливу агресію НАТО», культивувати образ мучеників, і намагатися зруйнувати символ страждань народу на догоду фактично тих самих натівців. Це поєднання непоєднаного закономірно викликає розчарування, обурення і спротив громадян.
Зрозуміло, що особисто, і через провладні медіа президент і його команда будуть намагатися розтлумачити свою позицію і все ж таки заручитися підтримкою електорату. Наступні вибори, які, за словами Вучич а мають відбутися вже в травні чи у грудні наступного року, покажуть, чи вдасться це нинішньому сербському керівництву.
Аналітична група CWBS
