Вступ
4 серпня 2025 р. хорватське Міністерство закордонних та європейських справ Хорватії надіслало ноту протесту Чорногорії. Приводом став випуск нової серії значків для екіпажу навчального корабля «Ядран». Міністерство оборони Чорногорії заявило, що значки було вироблено «як знак поваги до давньої морської традиції та значення, яке цей корабель має для нашої країни (Чорногорії)». У хорватській ноті протесту також було оголошено, що внаслідок “детального аналізу загальної військової спадкоємності”, Чорногорія винна Хорватії 2 мільярди доларів. Йдеться фактично про перегляд умов розподілу військово-морського майна колишньої СФРЮ між державами, які виникли після розпаду колишньої Югославії.
Конфлікт навколо навчального судна «Ядран» є далеко не єдиним фактором, що ускладнює двосторонні відносини Загреба і Подгориці та потенційно перешкоджає процесу вступу Чорногорії до ЄС (слід врахувати, що Хорватія наразі є єдиним сухопутним сусідом Чорногорії, що входить до ЄС). У грудні минулого року Подгориця отримала від Загреба нон-пейпер з низкою невирішених питань, що завдають шкоди добросусідським відносинам. Серед них – демаркація морського кордону навколо півострова Превлака, компенсація жертвам табору у Моріні (там під час агресії Сербії і Чорногорії проти Хорватії утримували хорватських полонених), назва басейну у місті Котор (на честь чорногорського спортсмена Зорана Гопчевича), який був охоронцем згаданого вище табору), а також резолюція про «геноцид» у концтаборі Ясеноваці, що була ухвалена минулого року за наполяганням просербських сил у парламенті Чорногорії влітку 2024 р.
Неможливість закрити переговорний розділ 31 (Зовнішня політика, безпека та оборона) в грудні 2024 року чітко окреслило важливість цих питань для Хорватії.
Історія конфлікту навколо «Ядрану»
Навчальний вітрильник «Ядран» будувався в Ґамбурзі в 1931-1933 роках на замовлення Королівських військово-морських сил Югославії. Впродовж Другої світової війни він двічі змінював власника – спочатку його захопили фашистські сили Італії, а після їхньої капітуляції – нацистська Німеччина. Після закінчення Другої світової корабель знову став власністю Югославії, проте вже соціалістичної.
Незадовго до початку розпаду Югославії, «Ядран» було відправлено з «материнського» хорватського порту Спліт на ремонт у чорногорський Тіват. Після закінчення хорватської Війни за незалежність, Загреб вимагав повернення кораблю до його «рідного» порту в Спліті, однак Державний союз Сербії та Чорногорії відмовився, пославшись на правові аргументи, визначені т.з. комісією Бадінтера (стосовно розподілу майна колишньої Югославії – ред.).
Як відомо, Арбітражна комісія мирної конференції щодо Югославії, очолювана Робертом Бадінтером, була скликана Радою міністрів Європейської економічної спільноти (ЄЕС) 27 серпня 1991 р. Комісія складалась з 5 конституційних суддів Європейської економічної спільноти та мала на меті надати відповіді на «значні правові питання», що виникли внаслідок кривавого розпаду Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія (СФРЮ).
Одним з таких питань стало наслідування державного майна колишньої СФРЮ. Оскільки Комісія постановила, що жодна з нових держав не могла претендувати на статус єдиної правонаступниці СФРЮ, всі питання щодо наслідування майна мали бути розв’язані ц двосторонньому форматі. Арбітражна комісія Бадінтера висловила принципи врегулювання, однак різниця в інтерпретації питань наступництва між новоствореними республіками та Державним союзом Сербії та Чорногорії (який, зі свого боку, вважав себе єдиним правонаступником СФРЮ) тоді завадили його втіленню.
Закінчення доби диктатора Слободана Мілошевича у жовтні 2000 р. дозволило повернутись до вирішення проблеми правонаступництва. Таким чином, Угода з питань правонаступництва колишньої Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії була підписана усіма незалежними країнами-правонаступницями СФРЮ – БіГ, Хорватією, Північною Македонією, Словенією та Державним союзом Сербії та Чорногорії 29 червня 2001 р. у Відні (Австрія).
Згадана угода містить декілька статей щодо рухомого та нерухомого майна, зокрема військового. Наприклад, статя 3 Додатку «А» постановила, що «матеріальне рухоме державне майно СФРЮ, яке знаходилося на території СФРЮ, переходить до держави-правонаступниці, на території якої це майно розташовувалося на момент проголошення цієї республікою незалежності». Чорногорія досі використовує згадану статю, як правовий аргумент щодо права власності на судно «Ядран».
Однак, враховуючи те, що цей корабель є військовим майном, то до нього застосовується також й інший принцип (статя 4 Додатка «А»), затверджений Віденською угодою: «матеріальне рухоме державне майно СФРЮ, яке було частиною військового майна цієї держави, підлягає спеціальним домовленостям, що мають бути узгоджені між відповідними державами-правонаступницями».
Новітня історія конфлікту
Після проголошення незалежності Чорногорії в 2006 р., мали місце декілька спроб вирішити конфлікт навколо судна «Ядран» на інституційному рівні.
Так, у 2021 р. Загреб та Подгориця дійшли згоди щодо формування відповідної міжурядової комісії, однак про будь-які формати її роботи наразі невідомо ні з офіційних джерел, ні з медіа.
Міжурядова співпраця значно посилилась одразу після блокування Хорватією розділу 31 (у рамках переговірного процесу між Чорногорією та ЄС) у грудні 2024 р., адже вступ країни до ЄС був і залишається безумовним зовнішньополітичним пріоритетом чинного Уряду Чорногорії на чолі з М.Спаїчем. У 2025 р. хорватська і чорногорська сторони зустрілись двічі – 27 січня на 14 травня (у форматі консультацій між зовнішньополітичними відомствами). Обидві зустрічі були проведені з метою «досягнення конкретних результатів» щодо розв’язання «невирішених запитань», як було підкреслено у Міністерстві закордонних та європейських справ Хорватії.
Водночас, попри декларовану чорногорською стороною відданість вирішенню нагальних двосторонніх проблем, деякі просербські політики та функціонери (котрі наразі входять до правлячої в країні більшості) ставлять реалістичність досягнення такого роду угоди під сумнів.
Характерним прикладом у цьому контексті є, зокрема, Міністр оборони Чорногорії Драган Крапович. Д,Крапович є членом помірковано просербської та декларативно центристської і проєвропейської партії «Демократична Чорногорія» (Demokratska Crna Gora), у минулому займав посаду мера міста Будва, на якій в 2018 р. відзначився участю в святкуванні ста років «возз’єднання» Чорногорії з Сербією. Йдеться про історичну подію – після завершення Першої світової війни у листопаді 1918 р. Народна скупщина (рада/віче) у Подгориці усунула чорногорського короля Ніколу I Петровича та проголосила об’єднання сербської й чорногорської держав (зрештою, все завершилося 1 грудня 1918 р. створенням Королівства Сербів, Хорватів і Словенців («першої» Югославії).
Слід врахувати, що в Чорногорії ця подія трактується по-різному: просербські сили інтерпретують рішення подгорицької скупщини як «воз’єднання». В 2019 р., однак, тодішній Прем’єр-міністр країни – Душко Маркович із Демократичної партії соціалістів, назвав рішення подгорицької скупщини «нелегітимним», та таким, що призвело до втрати Чорногорією незалежності.
Драган Крапович обійняв посаду Міністра оборони Чорногорії в 2023 р. Його мандат до сьогодні відзначився низкою скандалів, насамперед у контексті двосторонніх відносин Чорногорії з Хорватією.
По-перше, в січні 2024 р., міністр оборони Хорватії Іван Анушич скасував заплановану зустріч із Драганом Краповичем через заяви останнього щодо меморіальної дошки в таборі Морінь та щодо права власності над судном «Ядраном». Крапович тоді висловив думку, що Чорногорія не готова обговорювати статус корабля, та що Хорватія «немає права претендувати» на нього.
По-друге, Драган Крапович відмовився від запрошення хорватської сторони на святкування тридцятої річниці операції «Буря» – вирішальної битви в Хорватській війні за незалежність. У коментарі для одного з провідних чорногорських ЗМІ Vijesti, представники Міністерства оборони Чорногорії заявили, що Крапович ухвалив це рішення «з урахуванням всього історичного та регіонального контексту», а також «особливої чутливості, яку ця тема має для чорногорського суспільства».
Зрештою, рішення Міністерства оборони Чорногорії щодо випуску нової серії значків для екіпажу навчального корабля «Ядран»» стало додатковим дошкульним ударом по і без того непростим двостороннім відносинам між Подгорицею і Загребом. Як уже було згадано вище, Хорватія надіслала з цього приводу ноту протесту та висунула звинувачення чорногорській стороні, що та, мовляв, заборгувала їй югославського військового майна на суму в 2 мільярди доларів США.
Д.Крапович відреагував на це, заявивши у коментарі для Vijesti, що «у цьому конкретному випадку взагалі не було потреби у будь-якій формі протесту чи реакції». Він також додав, що немає жодного офіційного підтвердження заяв про будь-який борг Чорногорії перед Хорватією «у грошових розмірах, згаданих у ЗМІ».
Коментуючи риторику Краповича, радниця Міністра закордонних та європейських справ Хорватії Ванда Бабич-Галич заявила: «Міністр Крапович свідомо вводить чорногорську громадськість в оману такими повідомленнями або ж просто є заручником якоїсь іншої політики, що не сприяє прогресу Чорногорії (на шляху до ЄС)». Окрім того, Бабич-Галич повідомила, що Хорватія має необхідні експертні аналізи та точні розрахунки щодо всіх об’єктів «захопленої військової спадщини», її фінансової вартості, з якими вона колись ознайомить як чорногорську, так і міжнародну політичну спільноту.
Таким чином, можна зробити висновок, що міністр оборони Чорногорії – Драган Крапович – деструктивно впливає на вирішення існуючих між Загребом і Подгорицею двосторонніх питань, насамперед у контексті права власності на тренувальне судно «Ядран». Однак, він є не єдиним урядовцем у Подгориці, котрий у такий спосіб гальмує прогрес країни на шляху повноправного членства в ЄС.
Просербська коаліція в парламенті Чорногорії
Де-факто просербські політичні сили в парламенті Чорногорії – це сукупність партій та особистостей, в основні з яких учасники колишнього Демократичного фронту (розформований у 2023 р.): «Нова сербська демократія» (Нова српска демократија – НСД), очолювана Андрією Мандичем (чинний Голова Скуштини Чорногорії); «Демократична народна партія» (Демократска народна партија – ДНП), очолювана Міланом Кнежевичем та ширший блок «За майбутнє Чорногорії» (За будућност Црне Горе – ЗБЦГ) який включає в себе, окрім двох згаданих вище політсил, також «Партію працівників» (Радничка партија) на чолі з Максимом Вучіничем.
Андрія Мандич та Мілан Кнежевич доволі широко відомі своїми зв’язками з Белградом та Москвою. Так, під час приїзду Владіміра Путіна до Белграду в 2019 р., вони передали Путіну «привітання від сербів Чорногорії» та заявили, що більшість країни вважає його «своїм президентом». Очільник РФ тоді назвав Мандича та Кнежевича «героями».
Андрія Мандич та Мілан Кнежевич були серед основних обвинувачених в справі про планування державного перевороту в 2016 році, до якого були причетні також громадяни РФ. 2019 року Вищий суд Чорногорії виніс вирок Мандичу, Кнежевичу, та ще 11 підозрюваним, засудивши їх до ув’язнення за планування «терористичних актів».
Однак протягом наступних років Мандича та Кнежевича було виправдано: в 2021 р. Апеляційний суд Чорногорії скасував рішення першої інстанції, а в 2024 ро. Вищий суд Чорногорії цілковито виправдав їх «через відсутність доказів щодо їхньої причетності до справи».
Після дочасних парламентських виборів у Чорногорії 2023 р, партія чинного прем’єр-міністра Мілойко Спаїча – Рух «Європа зараз!» (Pokret Evropa sad) не мала достатньої кількості місць, аби утворити стійку коаліційну більшість. Внаслідок багатомісячного переговорного процесу, «Європа зараз!» утворила в жовтні 2023 р. парламентську коаліцію з просербською коаціліцією «За майбутнє Чорногорії», помірковано просербською «Демократичною Чорногорією» та політсилами бошняцької й албанської нацменшин.
Просербським політикам, таким чином, були гарантовані місця на виконавчих посадах: А.Мандич став головою Скупштини (парламенту) Чорногорії, а представники «Демократичної Чорногорії», серед них і згаданий уже Драган Крапович – отримали два віце-преме’єрські позиції місця та очолили чотири міністерства (в т.ч. силовий блок країни). М.Кнежевич очолив коаліцію «За майбутнє Чорногорії», та зберіг свою роль голови парламентського комітету з питань оборони та безпеки.
В обмін на отримання впливових посад в оновленій владі, представники просербської коаліції підписали угоду з Рухом «Європа зараз!», що зобов’язав їх поважати повну узгодженість Чорногорії зі спільною зовнішньою та безпековою політикою ЄС.
Проте тоді владна коаліція не змогла забезпечити парламентську більшість. Відтак, додаткове розширення впливу просербських партій сталось в липні 2024 р., коли Прем’єр-міністр Чорногорії М.Спаїч здійснив переформатування правлячого кабінету.. Внаслідок цього рішення, уряд було розширено аж до 32 членів, а представники просербських політсил («Демократична народна партія» та «Нова сербська демократія») отримали дві посади віце-прем’єр-міністрів та три міністерські позиції.
Прем’єр-міністр Чорногорії Спаїч, виступаючи з цього приводу в Скупштині, назвав новий уряд країни «історичним» та таким, що є «гарантом стабільності та зрілості».
Міжнародні ж партнери Подгоріци не поділили таке визначення. Зокрема, Посольство США в Чорногорії в коментарі до Radio Free Europe заявило:
«Ми стурбовані включенням до складу уряду партій та лідерів, які не засуджують російську агресію проти України, виступають проти санкцій Європейського Союзу проти Росії та чиї дії безпосередньо суперечать принципу добросусідських відносин».
Добросусідські відносини Чорногорії з Хорватією і справді опинились під ударом – незадовго до того, як представники НСД та ДНП отримали виконавчі посади в розширеному уряді.
Резолюція про геноцид у таборах Ясеноваць, Дахау та Маутгаузен.
На початку 2024 р., Німеччина та Руанда запропонували проект резолюції про започаткування 11 липня Міжнародним днем пам’яті жертв геноциду у боснійському місті Сребрениця. Голосування за резолюцію переносилось двічі. Тоді, просербські політичні сили Чорногорії об’єднались у спільній кампанії щодо заперечення згаданого геноциду. Президент Сербії Александар Вучич зустрівся з близько 100 політиками з усього світу, аби відмовити їх голосувати за згадану резолюцію, а очільник ентитету Республіка Сербська (БіГ) Мілорад Додік посилив сепаратистську риторику у своїй країні. У свою чергу, голова чорногорського парламенту Мандич запропонував натомість (у якості реакції) ухвалення резолюції про геноцид в таборі Ясеновац (сучасна Хорватія), а просербська коаліція в Скупштині Чорногорії подала її драфт на розгляд.
Як відомо, Ясеновац – це мережа таборів смерті часів Другої світової війни на території Незалежної Держави Хорватія (сателіт Третього Рейху), де систематично вбивали євреїв, ромів, сербів та опозиційно налаштованих хорватів.
Майже одразу після подання проекту резолюції про геноцид в таборі Ясеновац, Міністерство закордонних та європейських справ Хорватії направило в Чорногорію доволі жорстку протестну ноту із закликом не «політизувати жертв» ні Ясеноваца, ні Сребрениці.
23 травня 2024 р., на засіданні Генеральної Асамблеї ООН врешті вдалось ухвалити резолюцію про пам’ять жертв геноциду у Сребрениці. Чорногорія була однією з 84 країн, що підтримала цей документ.
Проте «вдома» (себто у Чорногорії) просербські сили організували голосування за власну ініціативу. Вже 28 червня 2024 р., після того як майже в останній момент до назви резолюції було додано згадку про табори в Дахау та Маутгаузен, її було ухвалено голосами 41 члена парламенту. Частина парламентської більшості та опозиції вийшла із зали в знак протесту.
Міжнародна спільнота, включно з Хорватією, відреагувала доволі критично: тодішній голова Європейської ради Шарль Мішель навіть скасував свій візит до Чорногорії, який було заплановано на 30 червня. Ш.Мішель запросив президента Чорногорії Якова Мілатовича в Брюсель, наголосивши, що «важливо, аби Чорногорія залишалась на шляху до ЄС».
Хорватське міністерство закордонних та європейських справ заявило, що «шкодує, що Чорногорія вирішила ігнорувати заклики Республіки Хорватія уникати політизації жертв Ясеновця та не вживати дій, які можуть негативно вплинути на двосторонні відносини та європейський шлях Чорногорії», а також що «резолюція щодо Ясеновця була прийнята з метою підриву та релятивізації резолюції ООН про геноцид у Сребрениці».
Окрім того, 25 липня 2024 р. Хорватія оголосила голову чорногорського парламенту Андрію Мандича, віце-прем’єр-міністра Алексу Бечича (лідера партії «Демократична Чорногорія») та члена парламенту від Демократичної народної партії Мілана Кнежевича персонами нон-ґрата через «їхні систематичні дії, спрямовані на підрив добросусідських відносин та постійне використання Хорватії в цілях внутрішньої політики».
Таким чином, ініціатива просербського блоку стала додатковим тягарем для вже існуючого списку проблем у відносинах між Чорногорією та Хорватією. Серед них є й багаторічні, вирішення яких є чіткою вимогою хорватської сторони для подальшого прогресу на шляху Чорногорії в ЄС.
Інші тягарі двохсторонніх відносин
Табір у Моріні
Табір у Моріні, що біля міста Котор – це військовий об’єкт, який під час Війни за незалежність Хорватії використовувався як «збірний центр», у якому були ув’язнені полонені з Хорватії під час агресії ЮНА та сербських добровольців (участь в операцій приймали насамперед резервісти з території Чорногорії) на Дубровник та Конавле (найпівденніший муніципалітет Хорватії). У згаданому таборі мали місце воєнні злочини — жорстоке поводження з полоненими, цивільними та військовими.
Впродовж років Хорватія вимагала від Чорногорії компенсації своїм громадянам, що утримувались у таборі в Моріні. У період з 2013-2025 рр. Чорногорія виплатила понад 1.5 мільйонів євро постраждалим, однак Європейський суд з прав людини у Страсбурзі вказав на «нерівномірну практику чорногорських судів». Через неврегульованість порогу грошової компенсації, деякі справи ухвалювались, а деякі подібні – відхилялись. Таким чином, питання компенсації залишається невирішеним.
Варто також зазначити, що на шляху Чорногорії до ЄС, окрім переговорного розділу 31, питання справедливої компенсації жертвам також є важливим для розділу 23 – «Правосуддя та фундаментальні права»
Історія з таборем Морінь також має іншу сторону – комеморація військових злочинів, скоєних там.
10 жовтня 2022 р., за участі міністрів зовнішніх справ Хорватії та Чорногорії, на території колишнього табору Морінь була встановлена меморіальна дошка, що вшанувала постраждалих громадян Хорватії. Міністр закордонних справ Хорватії Гордан Грлич Радман тоді заявив, що визнання злочинів є важливим кроком для добросусідських відносин між двома країнами та інтеграції Чорногорії у європейську спільноту.
На наступний день після встановлення дошки, мер Котору Владімір Йокич (Демократична Чорногорія) заявив, що дошку було встановлено без дозволу місцевої влади. 18 жовтня Дирекція з інспекційних справ Чорногорії заявила, що пам’ятну дошку слід демонтувати.
Окрім формально відсутнього дозволу на встановлення цієї меморіальної дошки, просербські політичні сили всередині країни обурились через згадку про «великосербську агресію» та її текст загалом: «Ми пам’ятаємо злочини, скоєні на ганьбу імені та духу Чорногорії. Ми висловлюємо жаль з приводу всіх страждань, яких зазнали в’язні. Нехай це ніколи не повториться».
Чинний Міністр оборони Чорногорії Драган Крапович свого часу заявив, що меморіальну дошку у таборі Морінь було встановлено «помилково», а також що надпис на ній «не містить фактів», та що її слід замінити на дошку «з адекватним текстом». Внаслідок цих заяв та заяв щодо права власності на навчальну сундно «Ядран», Мністр оборони Хорватії Іван Анушич навіть сксував свою зустріч з чорногорським колегою в січні 2024 р.
Попри рішення про демонтаж меморіальної дошки, прем’єр-міністр Чорногорії Мілойко Спаїч дав наказ охороняти її, тому до сьогодні вона зберігається в незмінному вигляді
Назва басейну у місті Котор
18 серпня 2021 р. міська рада муніципалітету Котор ухвалила рішення про перейменування міського басейну, який до того носив назву «Нікша Бучин» на честь партизана-антифашиста, що загинув у боротьбі з четниками в 1944 році. Басейн отримав нове ім’я – на честь Зорана «Джімі» Гопчевича, якого міська влада назвала одним з найкращих ватерполістів которського краю.
Спортсмен, однак, був учасником агресії ЮНА проти Хорватії і командиром охорони згаданого вже табора в Моріні. За рішення в міській раді голосували депутати як від «Демократичної Чорногорії», так і від просербських «Демократичної народної партії» та «Нової сербської демократії».
Хорватська сторона відреагувала на цей крок дуже критично: «украй неприйнятно, щоби громадський об’єкт був названий на честь охоронця сумнозвісного табору Морінь з 1991 року. Таке рішення не відповідає духу добросусідських відносин, які ми будуємо з Чорногорією, і воно, безсумнівно, матиме наслідки для наших майбутніх відносин», — було наголошено у заяві МЗС Хорватії.
Матеріалізація хорватського засудження сталась в липні 2024 р., коли хорватська влада надала рекомендацію своїм ватерполо клубам не грати в міському басейні міста Котор. Пізніше в 2025 р, в час проведення Кубка світу з ватерполо, хорватські спортсмени домоглися пересенення місця гри з Котора до Подгориці.
Півострів Превлака
Конфлікт навколо півострову Превлака, що знаходиться на самому вході в Которську затоку, є однією з ключових точок непорозуміння між Чорногорією та Хорватією. Півострів Превлака – доволі невелика територія завдовжки 2.6 кілометрів та завширшки 500 метрів.
Протягом майже двох десятиліть з моменту проголошення незалежності Чорногорії (без огляду на зміну численних чорногорських урядіВ) конкретного прогресу у вирішенні цього конфлікту так і не було досягнуто. Державний кордон навколо півострова досі регулюється угодою від 2002 р. – яку було укладено ще до досягнення незалежності Чорногорії.
Непорозуміння щодо Превлаки базується насамперед на різному трактуванні предмету спору: Хорватія вважає питання сухопутного кордону закритим, а питання кордону на морі таким, що підлягає обговоренню. Чорногорська сторона, зі свого боку, не має одностайності щодо вирішення цього конфлікту, а від деяких політиків лунають заяви, які повністю заперечують чинну угоду про тимчасовий режим уздовж кордону між двома країнами. Тобто окремі чорногорські політики з просербського табору фактично ставлять під сумнів існуючий сухопутний кордон між Чорногорією та Хорватією.
У цьому контексті слід згадати Міодрага Лекича, «старожила» чорногорської влади, який до 2023 р. був членом парламенту, а в минулому приймав участь в переговорах щодо Превлаки. М.Лекич свого часу був одним із засновників та лідерів «Демократичного Фронту» – коаліції просербських партій, до якої також входили нинішні «Демократична народна партія» та «Нова сербська демократія». Він, зокрема, голосував проти вступу Чорногорії та НАТО та проти ухвалення санкцій проти РФ внаслідок її вторгнення в Україну в 2022 р.
31 грудня 2024 р. у статті для видання Vijesti М.Лекич написав: «Вважаємо, що Боко-Которська затока належить одному власнику. Власне, як це завжди було в історії Адріатичного моря та історії самої Бокі (Которської затоки). …За часів Венеції та Австрії, які найдовше домінували на узбережжі Адріатичного моря, …ситуація навколо Превлаки була ясною. Той, хто володів Которською затокою, також володів Превлакою як невід’ємною частиною Которської затоки».
Хорватська сторона, як ми наголосили, висловлює діметрально протилежну позицію. Радниця Міністра закордонних та європейських справ Хорватії Ванда Бабич-Галич для Центру громадянської освіти (Чорногорія) заявила наступне: «Ми ніколи не приховували цього, завжди говорили чітко та прозоро – для Хорватії сухопутний кордон є беззаперечним, Превлака є частиною Хорватії та входить у її міжнародно визнані кордони, і жодних переговорів щодо цього немає і не може бути».
Цьогорічні консультації між чорногорською та хорватською сторонами 27 січня та 14 травня дали надію на активізацію вирішення конфлікту навколо півострова, однак поки що невідомо ні про утворення міждержавних комісій з цього питання, ні про інші конкретні кроки на цьому шляху.
Вплив просербської коаліції на вирішення нагальних питань у відносинах з Хорватією – оцінки експертів
Точкою значного погіршення відносин між Чорногорією та Хорватією за останні роки стало блокування з боку Загреба закриття Подгорицею переговорного розділу 31 в грудні 2024 р.
Коментуючи причини блокування, очільник чорногорського парламенту і лідер «Нової сербської демократії» Мандич заявив, що Хорватія заблокувала закриття лише через статус відкритих питань, таких як «Ядран», Морінь, Превлака та інші. Резолюція про «геноцид» в таборі Ясеновац, на думку А.Мандича, ніяк не повпливала на це.
Депутат Європейського парламенту від Хорватії Томіслав Сокол, відкинув цю думку: «Превлака і «Ядран» є відкритими темами, але вони не є причиною блокування. Причиною є антиєвропейська та великосербська політика, яку просуває Андрія Мандич, аби створити регіональну нестабільність. Завдання інших лідерів — довести, що вони справді є лояльними партнерами на європейському шляху, а не фіговим листком для пана Мандича».
Поки просербські та проросійські сили будуть зберігати свою присутність у чорногорській парламентській більшлості та в органах виконавчої влади Чорногорії, реальних добросусідських відносин з Хорватією буде неможливо досягнути, адже «зростання антидемократичної та антиєвропейської політики в країнах-кандидатах, які просуваються у процесі європейської інтеграції, не буде толеруватися (Хорватією)» – заявила доцент Університету Доня Гориця Ніколета Джуканович для видання Vijesti.
Хорватія та ЄС спільно виступають проти посилення позицій просербських та антиєвропейських сил у владних структурах країн-кандидатів. Такий висновок можна зробити, зокрема зі згаданого раніше сксування візиту екс-голови Європейської ради Шарля Мішеля в Чорногорію після ухвалення Скупштиною Чорногорії суперечливої (та обурливої для Хорватії) резолюції про Ясеноваць.
Директорка Центру демократії та прав людини (CEDEM) Невенка Вуксанович виксловила з цього приводу подібну думку: «Звичайно, ЄС не толерує посилення неєвропейських ідей, і я вважаю, що в найближчий період ми станемо свідками певних обструкцій з боку Хорватії, особливо якщо риторика Андрії Мандича не зміниться».
Супротивом антиєвропейським рішенням в Чорногорії хорватський політичний оглядач Давор Дженеро вважає, зокрема оголошення трьох просербських політиків персонами нон-ґрата:
«Хорватія, визначивши трьох політиків з Чорногорії (навмисно не кажу чорногорських політиків, бо вони більше російські та сербські, ніж чорногорські) — Мандича, Кнежевича та Бечича — як небажаних особ в Хорватії, чітко визначила свою позицію: з одного боку, щодо сувереністської, проєвропейської Чорногорії, яка від здобуття незалежності користується дружньою підтримкою офіційного Загреба, а з іншого боку — щодо акторів, які прагнуть розширити російський та сербський світ на територію Чорногорії, з якими Загреб не має наміру вести політичні переговори».
Однак, зміна конкретних осіб, що проводять деструктивну політику щодо двосторонніх відносин, наприклад міністра оборони Драгана Краповича, не допоможе, як вважає Ватрослав Белан (лідер прозахідно орієнтованої опозиційної Ліберальної партії Чорногорії):
«Для Чорногорії було б варто приємно здивувати нас і зробити такий відповідальний крок. З іншого боку, заміна одного міністра від Демократичної партії була б ще одним пустим трюком, без суттєвої зміни політики. Найкраще було б домовитися про відставку всього уряду, бо ми не підемо в ЄС з цим (урядом)».
Присутність і вплив просербських сил створили як політичну перешкоду, так і необхідність системних, інституційних рішень для відновлення діалогу з Хорватією та просування євроінтеграції. Вирішення двосторонніх проблем має активізуватись в той момент, коли вхід в ЄС буде виглядати близьким, вважає журналіст видання Vijesti Желько Пантелич: «цей спір виникне на фінальній фазі переговорів, коли Подгориця буде мотивована робити поступки, оскільки членство в ЄС опиниться в межах досяжності».
Таким чином, перспективи нормалізації відносин і просування євроінтеграції залишаються реальними за умови послідовної інституційної роботи й політичної врівноваженості в Подгориці; без цього ризики відтермінування вступу до ЄС значно зростають.
