Режим у Белграді боїться тільки блокади держави та масових заворушень
Безперечно, президент Александар Вучич і його оточення уважно стежили за молодіжним повстанням і заворушеннями в Непалі, у яких через корупцію й насильство проти демонстрантів горіли ключові державні інституції та майно членів правлячої партії, водночас натовп на вулицях бив представників влади.
Десятки загиблих, понад дві тисячі поранених.
Лише недоброзичливці могли б бажати чогось подібного для своєї країни, але насильство справді може стати логічною відповіддю на роки занепаду суспільства, репресій і зарозумілості правлячої партійної касти.
Причини та актори криз у Непалі й у Сербії подібні, отже існує тривога щодо можливих схожих найгірших наслідків.
Президент Сербії вважає, що він зламав головні важелі повстання, тобто, як він стверджує, «кольорової революції», придушивши протест освітян, академічної спільноти і, найважливіше, — масові протести, розігнавши із застосуванням звукової зброї найбільше студентсько-громадянське зібрання в Сербії 15 березня.
Це зібрання стало переломним моментом, студенти не хотіли (ще тоді неіснуючого) «непальського сценарію», хоча саме з такою мотивацією значна кількість збурених демонстрантів прибула до столиці.
«Чарівний» список виборців
Сербія увійшла в фазу посиленої репресії, розплати над тими, хто протестував проти подальшого поглиблення авторитаризму.
Вучич більше не здатен замирити Сербію, але й повстала Сербія не має достатніх сил, щоб зараз змусити президента оголосити дострокові вибори.
Мета президента Вучича — щоб протести виглядали для статистичної більшості в Сербії та для політиків Заходу як незначні, екстремістські й маргінальні.
Цинічною є відповідь влади , що протести нібито розганяють і в інших демократичних країнах.
Європейський Союз на цьому етапі сербської кризи вже не заслуговує довіри, хоча мав би стати важливим у можливому посередництві та переговорах між владою і демонстрантами.
Сербія не може вийти з цієї кризи самостійно, і окрім ЄС немає нікого на міжнародному рівні, хто міг би допомогти їй та виступити посередником в демократичних рамках.
Брюссель відверто лицемірний, держави-члени ЄС мають інтереси як в авторитаризмі, так і в бідній Сербії, що розвивається.
Питання корупції та «чарівного» списку виборців, який вважають ключовим для фальсифікації виборів, можна було б вирішити дуже швидко тиском і перекриттям фінансових клапанів підтримки режиму в Белграді, але для цього ЄС принаймні публічно поки не має волі.
Час реагувати
Судячи зі змін у поліції, Вучич почав підпорядковувати собі всі важелі сили.
Ослаблена сербська армія була замінена на параармію приватної охорони та криміналітету. Повний крах студентських і громадянських протестів дав би владі лише видимість перемоги, люди замкнулися б у своїх домівках — невдоволені, приниженні, розчаровані.
Але таких дуже багато, хто, можливо навіть без ключових впливових незалежних ЗМІ, якийсь час перебуватиме у чотирьох стінах і в соціальних мережах, де злість лише зростатиме з потенціалом вибуху нової кризи.
Криза може виникнути з кількох причин — загибель демонстрантів під час поліцейської жорстокості, обвал нового навісу, але також і від вимкнення медіа, тобто соціальних мереж режимом.
Це вже було б «непальським сценарієм», який, до того ж, широко поширюється як натхнення в коментарях і мемах, створених за допомогою штучного інтелекту. Сербія посідає третє місце у світі за кількістю зброї в руках цивільного населення…
Протягом десяти місяців протестів говорили про сценарії «п’ятого жовтня», «український», «пржинський», але світ і обставини змінюються. Вільні й чесні вибори — єдиний мирний шлях вийти з кризи, але вони неможливі в Сербії без згаданого зовнішнього наполегливого тиску та посередництва.
Вучич не оголосить вибори, поки не впевнений, що повністю дискредитував протести, а студенти й громадяни наразі не мають сил повторити блокади державного масштабу на рівні зими-весни. Вучич боїться лише блокади держави й масових заворушень.
Бракує інтересу Брюсселя до вирішення питання процедурної регулярності в Сербії, кандидата на членство, до виборів, і, перш за все, до «чарівного» списку виборців, наповненого привидами, що автоматично ставить ЄС на бік співучасника сербської кризи. У розпал великих очікувань президент Європейської Комісії Урсула фон дер Ляєн у своєму останньому зверненні до Європарламенту навіть не згадала Сербію.
Якщо вибори відбудуться за нинішніх недемократичних умов, якщо тиск і результати загальних виборів будуть сфабриковані, як на останніх місцевих виборах (в муніципалітетах Косьєрич і Заєчар), Сербія може вибухнути, як ніколи раніше.
Боротьба за вільні й чесні вибори та захист виборчої волі громадян Сербії мирними методами — демократичне право кожної держави XXI століття.
Відповіддю розгніваного натовпу насильством і можливими великими жертвами може бути лише наслідком агресії, репресій, зарозумілості режиму й крадіжки виборів. Тому міжнародні актори, що повинні бути над ситуацією, не можуть відвертати очі й мають своєчасно відреагувати на кризу в Сербії.
Boris Varga. Serbian political scientist and journalist.
Матеріали, що публікуються в рубриці «Думки» відображають особисту думку автора і можуть не збігатися з позицією Центру
