Після поразки опозиції на місцевих виборах та відмови режиму оголосити загальні вибори, студенти закликали до нової фази протестів – громадянської непокори.
Місцеві вибори у двох громадах центральної Сербії, Косєричі та Заєчарі, на перший погляд здаються абсолютно незначними для політичного життя країни. Вони жодним чином не загрожують владі Александара Вучича і не можуть привести опозицію на керівні позиції. Однак, в умовах великих студентських та громадянських протестів і найбільшої політичної кризи в Сербії з часів падіння Слободана Мілошевича, ці місцеві вибори є ключовим індикатором політичних процесів та тенденцій у державі.
Проведені ще на початку червня та повторені в одній громаді на початку липня, вибори показали незначну перемогу правлячої Сербської прогресивної партії в умовах облогового стану, влаштованого поліцією та кримінальними групами, вкладення всіх державних ресурсів, аби режим показав, що він непереможний навіть у малих, бідних середовищах.
Місцеві вибори були найкращим показовим тренуванням для обох сторін. Для Александара Вучича та Сербської прогресивної партії це повідомлення виборцям, що вони зроблять все і за будь-яку ціну, аби залишитися при владі, а для студентів, громадян та опозиції це урок, що в Сербії на сфальсифікованих виборах просто неможливі політичні зміни.
Під час передвиборчої кампанії тут буквально перебувала вся правляча та опозиційна гарнітура. Важливість цих виборів полягала в тому, що студенти вперше з початку великих протестів підтримали опозицію, і це було фактично вимірюванням сил авторитарного режиму з одного боку та протестного руху з іншого.
Уроки з нових підручників
Боротьба заздалегідь була приречена на масштаби Давида та Голіафа. В умовах величезної передвиборчої напруги цілодобово працювали машини для асфальтування доріг, роздавалися пакети та мішки (квазі)державних грошей для купівлі голосів. Александар Вучич та Сербська прогресивна партія вкинули весь свій доступний партійний капітал у ці дві громади.
Незважаючи на всю цю перевагу та величезні переваги, влада ледве перемогла в умовах, які вона повністю контролювала і де могла – фальсифікувала. З великою кількістю скарг на найсерйозніші порушення, ці вибори не можна вважати чесними та демократичними, оскільки влада попередньо не здійснила необхідних покращень виборчого процесу, що вимагає від неї Бюро з демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ (БДІПЛ).
Чи варто було опозиції та студентам погоджуватися на правила, за якими гра заздалегідь програна? Можна було б виходити з тези, що ні опозиція, ні студенти не знали, що програють вибори, і що саме існування виборів, навіть недемократичних і куплених, є шансом помірятися силами. І це дійсно так, адже не можна апріорі стверджувати, що ослаблений протестами режим Вучича під пильним оком контролерів, студентів та громадянських активістів, розпочне купівлю голосів мегагротескних розмірів.
Режим не тільки не хоче програти вибори, а й прагне бути їх абсолютним переможцем від Народної Скупщини (парламенту) до останньої місцевої громади в Сербії, і це є ключовою патологією виборчого авторитаризму Александара Вучича.
Але чи є опозиція та кандидати, яких підтримали студенти, справжніми невдахами цієї невеличкої виборчої гри? Хоча для опозиції це була офіційна поразка, фактично довгостроковим невдахою на виборах все ж є влада, яка сама усвідомлює, що таким чином вона більше не може вигравати вибори і тим паче не виграє їх, якщо вони зараз будуть оголошені на рівні держави.
«Вучичевська» система підкупу не задовольнить всі апетити бідного сербського суспільства, де створена категорія “купленого голосу”, який звик “щось отримувати”, а його апетити після Косєрича та Заєчара лише зростатимуть. Просто у режиму немає стільки пральних машин для подарунків, скільки він там роздавав.
А чи може Александар Вучич дозволити собі втратити владу в Сербії?
Перш ніж відповісти на це питання, важливо визначити, який режим керує Сербією останні 13 років. Згідно з теорією, Вучич повернув Сербію з крихкої перехідної демократії на рівень виборчого авторитаризму періоду Слободана Мілошевича 90-х років.
Ларрі Даймонд (Larry Diamond) та Андреас Шедлер (Andreas Schedler) описують виборчий авторитаризм як імітацію демократії, в якій існують інститути, вибори, опозиція, якій дозволено змагатися на виборах, але вона не може перемогти. Недемократичний режим виборчого авторитаризму зробить все, щоб розділити опозицію, обмежити інституції та контролювати судову систему, щоб залишитися при владі. Вибори не є демократичними та чесними, а сфальсифікованими або вкраденими. У виборчому авторитаризмі опозиція просто не може перемогти на виборах.
Ці рядки з підручників нібито змальовують теперішню Сербію. Деякі бачать аналогію Сербії з Україною періоду Віктора Януковича. Системна корупція, надзвичайне збагачення людей при владі, держава «у заручниках» в сфері правосуддя та функціонування інституцій.
Режим Януковича у 2013 році в Україні створив кримінальні групи, так званих “тітушок”, які били та викрадали людей під час революції на Майдані. Так само Вучич створив масове вуличне паравійсько, що складається з лояльних партійних кадрів та дрібних злочинців, яких влада шантажує. Навчені з уроків українського Майдану, сербські “тітушки” кілька місяців чергують у Белграді в наметовому таборі біля резиденції президента Сербії та Народної Скупщини, щоб охороняти Вучича та парламент, аби студенти не зайняли це місце.
Хто охороняє Вучича?
Після кількох місяців взаємного виснаження та відчуття, що Вучичу частково вдалося виокремити з протестної хвилі та взяти під контроль працівників освіти, зайнятих у школах, та розділити академічну спільноту, протести в Сербії перейшли в нову фазу. Студенти на Відовдан (28 червня) організували великий протест у Белграді, на якому зібралося близько 140 тисяч людей, і тим самим показали, що мають потенціал для подальшої боротьби.
Водночас студенти закликали громадян та місцеві збори (муніципалітети-громади та місцеві спільноти) взяти на себе боротьбу. І не якусь там, а новий метод – громадянську непокору. З того часу студенти за принципом флешмобу блокують перехрестя, змінюють локації, ставлять сміттєві контейнери як перешкоди на дорозі та засипають сміттям партійні штаби Сербської прогресивної партії.
Протест на Відовдан закінчився сутичками з поліцією, було заарештовано кілька десятків громадян, здебільшого студентів. Режим Вучича вступив у глибоку репресивну фазу і починає виправдовувати епітет Сербії – “балканська Білорусь”. Арешти демонстрантів тривають майже з самого початку протестної хвилі, і до цього часу було заарештовано та затримано понад 300 осіб.
Чим більше зростає невдоволення в суспільстві, тим важче буде режиму контролювати, купувати та фальсифікувати вибори. Відмова влади здійснити необхідні зміни для покращення виборчого процесу апріорі вказує на нелегітимність усіх виборів у Сербії.
Але чи готовий Вучич після численних скандалів, що стрясають Сербію останнє десятиліття, організувати чесні вибори та мирно залишити владу?
У довгостроковій перспективі помітна тенденція ослаблення режиму. З часом сербський президент не зможе покладатися на силові міністерства, які можуть відмовити йому в послуху. Ключовим моментом влади Вучича є те, що зрештою він завжди буде персоніфікацією корумпованого режиму, а обтяжуючою обставиною для опозиції є його лоялісти, які готові захищати його за будь-яку ціну.
Не стільки захищати самого Вучича, скільки свої позиції, які вони здобули під час його правління. І не є небезпечними для безпеки в державі елітні бізнесмени, які в разі падіння влади просто змінять адресу політичного покровителя, а морально та юридично спірні та суперечливі кадри, які всіма силами захищатимуть свій унікальний життєвий шанс, який вони отримали, перебуваючи на різних посадах у системі. Йдеться про робочі, керівні місця та функції для засуджених злочинців, осіб з потенціалом для шантажу, старлеток та всіх тих, хто купив дипломи і за одну ніч зайняв позиції, які так само можуть втратити під час революції.
Вучич зробив те, чого не встиг Янукович – перетворив “тітушок” не лише на паравійсько, а й на політичний клас та підприємців. Сербська прогресивна партія не має жодної патріотичної ідеології, в якій вона клянеться, а є виключно бізнес-проєктом. Вони також усвідомлюють, що відповідатимуть за корупцію та злочинність, принаймні за падіння навісу на залізничній станції в Новому Саді, справу, розслідуванню якій режим всіма силами перешкоджає.
Особливо усвідомлюють сербські “тітушки”, що відповідатимуть, будуть скинуті з висот “сильними”, тому вони готові всіма засобами захищати режим. І тут є потенціал для внутрішніх конфліктів.
Вучич не оголошуватиме позачергові вибори, на яких він не може перемогти, а чергові парламентські та президентські вибори досить далеко – 2026/27 рік. Лише протести та громадянська непокора можуть змусити Вучича оголосити дострокові вибори.
Однак теорія стверджує, що неможливо перемогти виборчий авторитаризм на виборах, а лише на вулиці. У випадку, якщо режим постійно фальсифікує або краде вибори, виборці мають право на повстання, тиск на владу або її повалення, якщо вона застосує силу. Хоча вони постійно виправдовуються, що не хочуть “сербського Майдану” та “кольорової революції”, студенти та опозиція просто не матимуть іншого вибору, як вийти на вулиці, змусити авторитарний режим створити перехідний уряд, який організує чесні вибори, або просто повалити його, як українці прогнали Януковича.
Boris Varga. Serbian political scientist and journalist.
Матеріали, що публікуються в рубриці «Думки» відображають особисту думку автора і можуть не збігатися з позицією Центру.
