На просторі, позначеному слабкими інституціями, невирішеними ідентичнісними питаннями та постійним суперництвом авторитарних і демократичних імпульсів, контроль над медіа означає контроль над усіма суспільними процесами. Саме тому випадок групи United Media і криза, в якій опинилася ця мережа, є набагато більше, ніж питання корпоративної структури бізнесу та комерційних інтересів. Криза United Media — це історія про загрозу регіонального медійного затемнення та про можливість того, що єдиний серйозний плюралістичний голос у Сербії, а частково і в регіоні, буде придушений під тиском авторитарного режиму.
United Media виникла в Сербії на початку двотисячних, у роки після падіння Слободана Мілошевича, як амбітний проєкт за допомогою західного капіталу. Після початкової діяльності у сфері телекомунікацій та кабельної телевізійної інфраструктури, UM розпочала будівництво професійної мережі медіа, яка мала протистояти спадку державного контролю та відкрити простір для вільної та відповідальної журналістики. За відносно короткий час ця мережа перетворилася на домінуючого регіонального медійного гравця, присутнього у Словенії, Хорватії, Боснії і Герцеговині, Болгарії та Чорногорії. Особливо в Чорногорії United Media придбала найпопулярніші та найвпливовіші телевізійний канал і газету Vijesti, чим отримала роль, якої не має жоден інший медійний бренд у країні.
Хоча й недосконалі та часом суперечливі, медіа під егідою мережі United Media відігравали значну позитивну та емансипаційну роль. Це особливо проявилося в Сербії, де N1 і Nova S стали майже єдиним серйозним опозиційним голосом в атмосфері повної медійної монополії режиму Александра Вучича. Колишній міністр інформації в уряді Слободана Мілошевича, Вучич із роками виріс у лідера, який систематично і дуже успішно знищує свободу медіа, душить критичне мислення та вибудовує безпрецедентний пропагандистський апарат у регіоні й поза його межами. Проте існування N1 і Nova S нагадувало, що повний контроль над інформацією неможливий. Саме тому їхнє значення виходило за межі медійного контексту й ставало політичним питанням національного та регіонального масштабу.
Ставлення мережі United Media до Чорногорії було складнішим. Якщо Vijesti та їхні журналісти в Подгориці залишалися символом опору політичному тиску й ключовим плюралістичним голосом, то репортажі N1 з Белграда часто мали двозначні відтінки. З одного боку, вони різко критикували автократичну практику влади в Сербії, а з іншого — відносилися поблажливо або ігнорували специфічні ідентичнісні та політичні реалії Чорногорії.
Александар Вучич довго толерував критичну роботу опозиційних медіа групи United Media, усвідомлюючи, що їхнє насильницьке закриття могло б викликати негативну реакцію на Заході, політичну й економічну підтримку якого він використовує для легітимізації своєї влади. Замість прямого удару він обрав більш витончений підхід. Через регуляторні органи, які відмовляли у наданні національних частот для N1 і Nova S, він обмежував їхній охоплення. Паралельно таблоїдні кампанії використовувалися для приниження та переслідування журналістів, у той час як провладні телеканали на кшталт Pink і Happy заповнили публічний простір дешевими розважальними та пропагандистськими програмами.
Однак після масових студентських протестів у Белграді режим відчув, що ці критичні медіа стають занадто серйозною загрозою владі. Тоді Вучич застосував одне з найвитонченіших своїх знарядь — державну телекомунікаційну компанію Telekom Srbija. Ця компанія перетворилася на продовження режиму не лише в економічній площині, але й у пропагандистській війні проти опозиції в країні та як засіб поширення політичного впливу в регіоні. Через Telekom та вигідні маркетингові угоди Вучич спершу корумпував багатьох сербських знаменитостей, перетворивши їх на пропагандистів режиму. Також за допомогою спонсорських контрактів він кооптував регіональні організації та окремих осіб.
Проте останній приклад використання цієї інституції, через директора якої він здійснив тиск на основного власника групи United Media — інвестиційний фонд BC Partners — із вимогою звільнити керівництво N1 після усунення засновника і багаторічного лідера Драгана Шолака, відкрив простір для прямого втручання влади в редакційну політику.
Стратегія Вучича щодо підпорядкування медіа не є новою. Він уже раніше зумів кооптувати колишню опозиційну медійну еліту та перебрати на себе символи колишнього опору Мілошевичу. Studio B і B92, колись бастіони вільної журналістики й символи демократичного спротиву 1990-х, сьогодні зведені до простих рупорів пропаганди. Таблоїди накшталт Informer, Kurir та Srpski telegraf заполонили кіоски й портали, ставши головною зброєю для створення дезінформації, підбурювання й дискредитації критиків режиму. Ще 2018 року Twitter цілком обґрунтовано позначив їх як state affiliated media, визнавши їхню роль у поширенні офіційної державної пропаганди.
Водночас публічний простір переповнений реаліті-шоу, особливо на телеканалі Pink Желька Мітровича, які створюють культуру «інфотейнменту», де немає місця для серйозних політичних дебатів. Таким чином Вучич не тільки душить критичні медіа, а й активно руйнує культуру відповідальної журналістики, перетворюючи інформаційну індустрію на інструмент розваг і контролю. Результатом є суспільство, у якому громадяни живуть у паралельній реальності, сформованій сенсаціоналізмом, фейковими новинами та, що ще показовіше, проросійськими наративами.
Культовий політичний тижневик NIN нещодавно був кооптований, коли вся редакція залишила видання та створила тижневик Radar, який також працює в межах мережі UM. Politika, найстаріша щоденна газета на Балканах із понад сторічною традицією, сьогодні слугує каналом для поширення російських пропагандистських меседжів. Ці приклади чітко демонструють, що режим не має наміру толерувати професійні стандарти, коли йдеться про впливові та впізнавані медійні бренди, а системно трансформує їх у інструменти власної влади.
Найнебезпечніша форма цієї трансформації сьогодні відбувається через інтернаціоналізацію пропаганди. Telekom Srbija, як державна компанія, став власником ліцензії на Euronews Srbija. Зовні присутність такого престижного європейського бренду в Белграді могла б виглядати як доказ наближення до європейських цінностей. Однак реальність діаметрально протилежна: Euronews Srbija функціонує під дахом компанії, яка перебуває у прямому підпорядкуванні авторитарного режиму.
Особливо тривожним є те, що Telekom Srbija тепер розширює цю франшизу і на Чорногорію та Боснію і Герцеговину. Незабаром ми отримаємо ситуацію, коли Euronews Crna Gora і Euronews BiH працюватимуть як франшизи європейського медійного бренду, але під власністю держави Сербія. Це означає, що країна, яка вже багато років визнана дестабілізуючим фактором на Балканах, країна, де підтримка членства в Європейському Союзі нижча за 40 відсотків і якою керує автократичний режим, стає носієм європейського медійного бренду у двох сусідніх державах.
Таким чином відкривається простір для маніпуляцій, у яких через бренд, що сприймається як європейський, насправді витончено просуваються політичні наративи, контрольовані з Белграда. У Чорногорії та Боснії і Герцеговині — суспільствах, які вже стикаються з глибокими поділами та постійним тиском на незалежні інституції, це означає подальше руйнування довіри до професійної журналістики та перетворення публічного простору на поле бою авторитарних наративів і сербських націоналістичних інтересів. Замість нейтральної платформи для інформування, Euronews стає інструментом дестабілізації та підриву європейської ідентичності цих держав.
Подібна ситуація й з іншими західними брендами, які режим Вучича використовує як маску для поширення свого впливу. Bloomberg Adria і Newsmax Adria, які режим опосередковано контролює, функціонують як канали, через які Белград проектує свою силу й вибудовує легітимність в очах регіональної громадськості. Таким чином Вучич майстерно веде подвійну гру: на Заході він постає прагматичним партнером, що балансує між Москвою та Брюсселем, а всередині Сербії плекать відкрито проросійські наративи та будує систему, у якій авторитаризм стає нормою.
Суть усієї проблеми саме в цьому дволикому обличчі режиму. Для Заходу Вучич постає як гарант стабільності, лідер, який контролює «російський вплив» і тримає регіон у рівновазі. Водночас усередині Сербії всі ключові провладні медіа відкрито підтримують Москву, просуваючи російські погляди й нормалізуючи антиевропейські наративи. Таким чином йому вдається водночас отримувати вигоди від Заходу — через інвестиції, політичну підтримку й ліцензії на престижні медійні франшизи — та від Росії, через посилення націоналістичних і автократичних настроїв удома.
Якщо мережа United Media піддасться тиску й втратить свій опозиційний характер, Сербія залишиться без ключового плюралістичного голосу, а регіон — без однієї з небагатьох професійних медійних систем. Наслідки будуть далекосяжними: посилення авторитарних тенденцій у Сербії, поширення пропагандистських наративів у бік Боснії і Герцеговини та Чорногорії, подальше руйнування довіри до незалежних медіа й укріплення проросійських настроїв у всьому регіоні. Це означатиме остаточне медійне затемнення на Балканах, у якому замість журналістики існуватиме лише пропаганда.
У цьому сенсі боротьба за медіа є боротьбою за демократію. А втрата цього фронту означала б, що громадяни регіону залишаться в повній інформаційній темряві, у якій авторитарна влада матиме необмежену владу формувати реальність.
Любомир Філіпович. Чорногорський політолог
Матеріали, що публікуються в рубриці «Думки» відображають особисту думку автора і можуть не збігатися з позицією Центру
