Професорка соціології Марія Васич із Нового Саду є першою політичною ув’язненою в Сербії з часів демократичних змін 2000 року. Її було заарештовано разом із членами Руху вільних громадян після протизаконного прослуховування, а проти неї та її соратників триває сфабрикований процес про планування державного перевороту.
Четверо активістів Сербської прогресивної партії на початку року в Новому Саді напали на групу студентів з бейсбольними битами та зламали щелепу студентці Академії мистецтв. Президент Александар Вучич помилував нападників і назвав їх «героями».
Під час меморіальної тиші в Белграді на студентку Юридичного факультету Соню Понявич, яка стояла на тротуарі, наїхав розлючений водій. Він розігнався, збив дівчину і провіз її на капоті кілька метрів, після чого вона впала та зазнала серйозних травм голови.
У Новому Саді ще один роз’ярений водій після меморіальної тиші автомобілем виїхав зі своєї смуги і на пішохідному переході навмисно зачепив журналістку та громадську активістку Марію Срдіч.
За словами журналістки N1 Леї Апро та професорки кафедри медіа студій Сміляни Мілінков, поліцейські застосували надмірну силу. Існує безліч прикладів насильства проти дівчат і жінок, які вже понад рік під час студентських і громадянських протестів публічно протистоять терору та диктатурі.
Те, чим насильство в Сербії проти інакодумців на цих протестах відрізняється від попередніх у 1990-х і на початку 2000-х років, полягає в тому, що влада, репресивний апарат і лоялісти режиму націлюються саме на дівчат і жінок.
Йдеться не лише про те, щоб зламати бунтівних жінок, а зробити це публічно і показово для всіх. Для режиму ситуація виглядає ще більш тривожною через те, що дівчата і жінки на студентських і громадянських протестах 2024/25 років присутні в більшій кількості, ніж на всіх попередніх у Сербії. Іноді складається враження, що в перших рядах вони активніші за юнаків і чоловіків.
Згадана жертва нападу, нині депутатка Громадянського руху «Браво» в Скупщині міста Новий Сад Марія Срдіч вважає, що вперше за драматичний період, у якому ми живемо, жінки є повністю рівноправними в боротьбі або навіть очолюють протести. Вона нагадує, що в 1990-х роках у Сербії розпочалася репатріархалізація суспільства, регресивні процеси, витіснення жінок із публічної сфери та їхня повна відсутність у політичному житті, де тоді їх було лише кілька відсотків у парламенті.
Патріархальний режим не має плану, а діє інстинктивно й органічно, адже ніщо так не символізує свободу, як жінка, що повстала. Усі жінки, про яких відомо, що вони зазнали насильства з боку режиму, знову перебувають у боротьбі, додає Срдіч.
Мета полягає не лише в залякуванні частини демонстрантів, а й у збереженні патріархального порядку в суспільстві. Головна лінія суспільної ієрархії, у якій «він захищає, а вона — народжує». Дозволити «блокадеркам» стати перед кордоном або критикувати режим означає продемонструвати слабкість перед тими, кого вважають неповноцінними.
Кожна емансипація жінок є кроком до вільнішого суспільства. Або, говорячи категоріями Умберто Еко про вічний ур-фашизм, безперервна війна і героїзм — це важкі ігри, що не призначені для жінок. Мачизм є частиною кожного авторитарного культу, а перенесення волі до влади на сексуальні питання спонтанно озвучує і командир Підрозділу з охорони осіб і об’єктів МВС Сербії, який публічно погрожує студентці Ніколіні Синджелич зґвалтуванням.
Погрози та насильство найбільше оголюють режим 1990-х років і підручних четницької Сербської радикальної партії та Соціалістичної партії Сербії. Війна після трьох десятиліть поширення регіоном колишньої Югославії повертається до Сербії. Жінок у таборах регіону розглядали як об’єкти сексуальної здобичі, а Міжнародний трибунал у Гаазі вперше у світовій судовій практиці систематизував категорію зґвалтування як воєнний злочин і злочин проти людяності.
Системне приниження жінок є основою патріархального суспільства, а Сербія належить до країн Західних Балкан із вищим рівнем феміциду.
Хоча повстання молоді, можливо, і не виправдає політичних очікувань, воно залишить спадок змін у сербському суспільстві. Передусім — новий патріотизм, монополії на який більше не матимуть радикали й «чачі-націоналісти». Потім — новий мультикультуралізм, або, точніше, мультитрадиціоналізм, у якому співжиття різних народів і релігій є більш ніж можливим, що продемонструвала молодь із Нового Пазара, яка пішки пройшла Сербію, і якій люди на цьому шляху цілували хустки.
Спадок рівноправності — це нова емансипація дівчат і жінок у політиці через боротьбу проти диктатури. І це після ретрадиціоналізації всього регіону, ймовірно, є найбільшим громадянським здобутком на рівні народно-визвольної боротьби.
Ніхто не заперечує, що завдяки квотам для менш представленої статі, передусім у виборчому законодавстві, існує рівна представленість у парламенті та окремих інституціях. Вона формально досягнута, але все ще досить далека від сутнісної рівноправності, вплетеної в повсякденне життя жінок і чоловіків. На практиці це часто статистки — жінки, призначені на посади в ролях депутаток, міністерок і голів парламенту чи уряду. У мачистському націоналізмі й авторитаризмі немає рівноправних.
Не слід впадати в іншу крайність і ідеалізувати час, у якому окремі майбутні лідерки в Сербії матимуть консервативні та націоналістичні ідеології в дусі Марін Ле Пен і Аліс Вайдель.
В одному воєводинському селі дві сестри — одна старшокласниця, інша студентка — після сніданку взяли ключі від трактора і сказали батькові, що їдуть блокувати головне сільське перехрестя, незалежно від того, що він про це думає.
Повстання громадянок є складним явищем, яке проникло в кожну пору суспільства в Сербії. Вони освічені, працьовиті й позбавлені страху.
Boris Varga. Serbian political scientist and journalist.
Матеріали, що публікуються в рубриці «Думки» відображають особисту думку автора і можуть не збігатися з позицією Центру.
