Чорногорія: В очікуванні бурі — Міодраг Влахович

У Чорногорії Новий рік розпочався з «передбачуваного сюрпризу».

Після того, як президент Яков Мілатович відповідно до своїх конституційних повноважень повернув для повторного обговорення та голосування три закони, нещодавно ухвалені парламентом, його власна партія (ПЕС, рух «Європа зараз!») виступила з досить жорстким і відвертим публічним комюніке, яке не залишило сумнівів, що протистояння між Мілатовичем і Мілойко Спаїчем, лідером ПЕС і прем’єр-міністром, переходить у нову стадію.

Такий розвиток подій був передбачуваним. Хоча про це не повідомлялося публічно, Мілатович уже кілька місяців (практично – ще до формування нового кабінету міністрів) постійно наполягає на тому, щоб мати потужний вплив у виконавчій гілці влади.

Спочатку це була досить тверда позиція, аби представники колишніх партій Демократичного фронту (тепер: ZBCG – За майбутнє Чорногорії) були включені до нового уряду незважаючи навіть на чіткі (і публічні!) заяви та пропозиції високопоставлених дипломатів із США та ЄС. Зрештою Мілатович досяг успіху: Андрія Мандіч, сербський націоналіст, який має очевидні зв’язки з Президентом Сербії Вучичем і (ймовірно) з кремлівськими спецслужбами, був обраний новим спікером парламенту. «Реконструкція», що означає перестановку в уряді, яка передбачає включення до нього також і міністрів ZBCG, вже просувається Мандічем та його політичними союзниками.

Обидва посадовці перебувають в неофіційній коаліції, адже зобов’язані один одному своїми нинішніми посадами. У Мілатовича, чиї позиції на Заході серйозно постраждали після його відмови (або невміння) відповідати очікуванням, немає іншого вибору, окрім як линути в напрямку Мандіча. Навіть без цих нюансів, їхні політичні та ідеологічні подібності є надто численними та надто близькими, щоб їх можна було не помічати чи ігнорувати.

Мілатович, згідно з наявними свідченнями джерел, насилу втримується від бажання критикувати Спаїча практично в будь-яких ситуаціях і перед будь-якою аудиторією. Його публічні заяви та інші виступи все більше і більше оформлені таким чином, що конфлікт із прем’єр-міністром виходить у публічну площину.

Крім того, новий Президент щодня і практично в усіх сферах повноважень, які є виключно урядовими, висловлює дуже очевидне бажання мати слово та бути частиною процесу прийняття рішень у питаннях поза межами його власних повноважень і обов’язків відповідно до Конституції. У цьому контексті найсерйознішим кроком, який ще незавершений, було створення «президентської ради закордонних справ», до якої б увійшли («по службовому положенню»!) навіть міністр закордонних справ, а також голова парламентського комітету зовнішньої політики та діаспори (?!).

Те саме стосується економічного порядку денного, де Мілатович, ігноруючи публічну критику, яка стала більш інтенсивною, втручається у деякі питання та проблематику без жодних законних повноважень.

До публікації вищезгаданого комюніке Прем’єр-міністр Спаїч уникав будь-якої публічної конфронтації.

Відомо, що він зберігає вагу в рядах партії ПЕС. Але не варто забувати, що більшість не є стабільним явищем, як це довели попередні епізоди його протистояння з Мілатовичем.

У будь-якому випадку, тепер, здається, двобій стає насправді серйозним. Спаїч не може дозволити собі ігнорувати дії Мілатовича і діє по-тихому, оскільки це б послаблювало його позиції не тільки в Чорногорії, а й перед західними партнерами. Його нещодавній візит до Брюсселя тільки підтвердив це: там пролунали дуже багатообіцяючі меседжі, сформульовані таким чином, щоб підвищити власну підтримку в самій Чорногорії, а також підкреслити, що Спаїч і його кабінет мають повну підтримку з боку ЄС.

Таким чином, Спаїч не може і не повинен дозволити собі терпіти антиконституційні амбіції Мілатовича. Додаткові причини дотримання такої позиції вже згадувалися: спікер Мандіч і політичні кола, силовики, Церква Сербії та просербські/проросійські ЗМІ, як у Чорногорії, так і в Сербії. Цей список досить довгий.

Спаїч матиме багато перешкод і, можливо, найсерйознішою з них є власний брак досвіду та політичних знань. Без чіткої, надійної та ефективної підтримки Заходу (насамперед Вашингтона та, меншою мірою, Брюсселя) шанси Спаїча є досить хиткими.

Також зрозуміло, що протилежна сторона не буде гаяти часу на перегрупування та ефективну реорганізацію, зосереджуючи свої зусилля на подальшій «сербізації» Чорногорії – через заплановані зміни в Конституції та величезні зусилля ЗМІ для стигматизації та знищення будь-які серйозні спроби створити потужну опозицію.

Саме тому Мандіч та його політичні союзники наполягають на конституційних змінах, поширюючи інформацію про те, що результати перепису населення напевно покажуть зростання відсотка людей, які вважають себе сербами та розмовляють сербською мовою. Їхня позиція також включає підтримку Вучича в Сербії та постійні зусилля легітимізувати російську агресію проти України, навіть у дуже непрямий спосіб, стверджуючи, що у «конфлікті з Україною» не все однозначно.

Подібності з «маленькою Україною» — тобто Чорногорією — виразом, який пропагує Церква Сербії, є разючими та представляють давню загрозу стабільності та територіальній цілісності Чорногорії.

І остання, але не менш важлива, обставина: Спаїчу потрібен спокій і якомога стабільніша ситуація, щоб (спробувати) виконати деякі зі своїх дуже амбітних економічних і фінансових обіцянок. Інша сторона – Мандіч і Мілатович – віддадуть перевагу постійній кризі та турбулентним політико-економічним сценаріям. Спаїч волів би маргіналізувати – наскільки це можливо – усі важкі політичні питання; Мілатович і Мандіч, будучи пов’язаними та залежними від Вучича, розіграють карту незахищеності та постійної кризи.

Ось чому райдужні прогнози Спаїча щодо актуалізації європейського порядку денного виглядають надто оптимістичними – особливо в ситуації, де панує низка руйнівних і небезпечних процесів – як у політичному, так і в економічному плані.

Найвірогіднішим сценарієм для Чорногорії виглядає потенційна буря.

Навіть гірше: без термінової та масової підтримки та участі Заходу буря постає як неминучий сценарій.

Сумно розуміти, що перший варіант менш ймовірний, хоча він не є неможливим; а другий – хоча його можна було уникнути і все ще можна уникнути – виглядає як безпосередня і явна загроза для Чорногорії.