Прем’єр-міністр Чорногорії Мілойко Спаїч на запитання журналіста, поставлене йому на прес-конференції з нагоди перших ста днів роботи 44-го уряду, чи під він у відставку, якщо оптимістичні обіцянки про те, що середньомісячна зарплата має становити 1000 євро , а мінімальна 700 євро, він відповів ствердно. При цьому він сам собі визначив собі дедлайн терміном у рік.
Хоча економічні обіцянки були основою передвиборчої кампанії Руху “Європа зараз!” здається, нова влада зробила в цьому плані найменше.
Економічний оптимізм
«Технократична» модель управління Спаїча з наполяганням на розвитку та інвестиційних проєктах, а також із запереченням або приниженням значущості політичних питань, які він згадує побічно або взагалі не згадує, все ще залишається великою загадкою. Програму «Європа зараз-2» взагалі ще ніхто не бачив у вигляді цілісного письмового документа. Проблему визнають і члени кабінету Спаїча. Усе це вказує на його значну (особисту) імпровізацію – яка може мати серйозні наслідки.
Делегація МВФ, яка нещодавно відвідала Чорногорію, була брутально чесною: підвищення зарплат і пенсій «має бути фіскально стійким». Таке холодне попередження є неприємним нагадуванням про те, що плани Спаїча базуються на ненадійних прогнозах. Вже зрозуміло, що базова фінансова стабільність потребує запозичень за кордоном. Експерти МВФ визначили це як «високу потребу в зовнішніх запозиченнях».
Деякі інвестиційні та девелоперські проєкти прем’єр-міністр навіть не намагається привести у відповідність до законних процедур. Це він продемонстрував під час нещодавнього візиту до Франції, де – незважаючи на чіткі правила обов’язковості міжнародного тендеру на проекти капітального розвитку – оголосив про підписання угоди про стратегічне партнерство. Це дуже слизький шлях. У цьому контексті Спаїч демонструє готовність (знову) ігнорувати закон, як він вже робив під час роботи міністром в уряді Кривокапича, щодо державної позики в 750 мільйонів доларів – без обов’язкової парламентської процедури та документації…
У будь-якому випадку – для того, щоб виконати свою обіцянку піти у відставку – Спаїч повинен буде залишатися прем’єр-міністром у цей час наступного року. А це першочергове завдання вже буде для нього непростим.
Політична ерозія
На політичному фронті перші сто днів уряду пройшли під політичним домінуванням тих, хто досі – у формальному сенсі – не беруть участі в роботі кабінету Спаїча, але залишаються дуже активними і впливовими у політичних діях уряду правлячої парламентської більшості.
Той факт, що Спаїч віддав перевагу співпраці з партіями колишнього Демократичного фронту та підтримав висунення та обрання Андрії Мандича, лідера партії «Нова сербська демократія», значно звузив його простір для маневру у внутрішньополітичних питаннях. Домінування Мандича та його коаліції помітне в усіх сегментах політичного життя – від організації перепису населення, над результатами якого вже нависає важка хмара (через наявну інформацію про підозріле «додавання» даних майже 40 тис. осіб саме в останній день перепису), через продовження націоналістичної політики та практик у сферах культури, освіти та медіа, а також дій та наративів щодо відносин з Хорватією, найважливішого сусіда Чорногорії у контексті альянсу в НАТО та офіційного порядку денного ЄС (за цей напрям «відповідають» міністри з числа «демократів» Бечича).
Крім того, візит Мандича до Брюсселя свідчить про те, що минув час, коли чиновники ЄС утримувалися від спілкування та зустрічей з лідером цієї просербсько-проросійської коаліції. (Сама ідея про те, що європейський вимір чорногорської політики посилюється участю проросійських елементів, є особливо трагікомічною. Вона, безсумнівно, залишиться прикладом ризикованих та цинічних кроків і провалів комісаріату на чолі з угорським посадовцем Олівером Варгеї.)
Крім того, голова парламенту ставить питання про якнайшвидшу «реконструкцію» уряду, в якому він хоче бачити деяких своїх партнерів по коаліції. Зрозуміло, що така наполегливість спрямована на консолідацію та стабілізацію уряду, в якому номінальним головою буде Спаїч, а реальним – Мандич. Оскільки Мандич не приховує своїх зв’язків з Александром Вучичем, а також не здатний приховати стосунків із Кремлем, така «реконструкція» уряду має чіткі причини та наслідки.
На політичній арені також тліє конфлікт між президентом Мілатовичем і прем’єр-міністром Спаїчем. Нехай ця суперечка лідерського дуету Руху “Європа зараз!” не має концептуального чи ідеологічного характеру, вона вказує на обмежену владу Спаїча. Отже у потенційному конфлікті Мілатович мав би перевагу, враховуючи його політичну близькість з Мандичем, тобто з Белградом. Чутки про те, що уряд вже перебуває у стані кризи і що він не може проіснувати довше ніж до кінця травня цього року в нинішньому складі вже дійшли до «вісі» Мандича-Мілатовича, яка, безумовно, не чекатиме, склавши руки, на подальші кроки Спаїча, особливо такі, що штовхнуть його у бік нинішньої опозиції.
Європейський порядок денний, риторика та реальність
Однак одне можна сказати напевно: уряд Спаїча користується чіткою та публічною підтримкою європейських партнерів в їхній офіційній риториці.
Теза про те, що у Чорногорії (знову!) з’явився шанс, що необхідно продовжувати реформи, що потрібна злагода і співпраця всіх політичних груп у парламенті, звучать досить знайомо і так само переконливо, як і в попередніх випадках – ще до політичних змін у серпні 2020 року.
Підводячи підсумки перших ста днів Уряду, не варто забувати, що, безперечно, успіхом є обрання кваліфікованою парламентською більшістю нового Верховного державного прокурора (ВДП). Час покаже, чи це найкращий момент в історії роботи коаліції і чи новий ВДП виправдає високі очікування.
Великі надії покладаються на роботу Спеціальної державної прокуратури (СДП) і самого Головного спеціального прокурора (ГСП). Його робота важка і просувається повільно, на фоні багатьох скандалів, які, на жаль, включають вибірковість правосуддя.
Схоже, що суть боротьби за верховенство насправді повинна стати предметом уваги СДП, і окремо виділяється ситуація та “кадрові рішення” в Агентстві національної безпеки. Судячи з усього, боротьба точиться між міністром юстиції Андрєєм Міловичем з одного боку та колами, близькими до колишнього прем’єр-міністра Дрітана Абазовича та його партнера по передвиборчій коаліції та координатора сектору безпеки та віце-прем’єра Алекси Бечича.
Але Спаїч – принаймні офіційно і публічно – не хоче брати участь і в цьому протистоянні. Це лише зменшує ймовірність його відставки незважаючи на цілком можливі економічні та фінансові негаразди.
Через усе це ситуація в Чорногорії через сто днів після приходу нового уряду виглядає як затишшя перед бурею. З якого боку вдарить «шторм» вже не так суттєво – враховуючи, що Чорногорія вже третій рік перебуває у фазі демонтажу інституцій та механізмів, які мали б захистити їх під час кризи. І кінця-краю цьому руйнівному процесу наразі не видно.
Міодраг Влахович. Чорногорський політик і колишній дипломат. Перший міністр закордонних справ Чорногорії. Колишній посол Чорногорії в Сполучених Штатах Америки, Канаді, Ісландії, Святому Престолі, Мальтійському Ордені.