Три важливі моменти можуть допомогти краще зрозуміти сьогоднішню політичну мозаїку в Чорногорії після обрання Андрія Мандіча, проросійського політика з партії «Нова сербська демократія», спікером парламенту Чорногорії та створення нового кабінету прем’єр-міністра Мілойко Мікі Спаїча, лідера партії «Європа зараз!».
Перший пов’язаний із внутрішніми політичними іграми в межах спектру партій, які всі – хоча й різною мірою – залежні та/або пов’язані з президентом Сербії Вучичем, його службами та ЗМІ, а також із Православною Церквою Сербії, що залишається основним фактором у складній мережі впливів і підтримки «просербських» політичних структур у Чорногорії.
Звичайно, більшість цих зв’язків ведуть далі на Схід, до самого Кремля, крізь мережі російських спецслужб та ЗМІ.
Створення 44-го уряду Чорногорії було відкладено та перебувало під сильним впливом Сербії. Політичні потрясіння були найбільш помітними в рамках політсили «Європа зараз!». Роль Якова Мілатовича, президента Чорногорії (і, водночас, віце-президента «Європи зараз!») була явно пов’язана з президентом Сербії Вучичем, який чинив безпрецедентний тиск. Наратив був простим: «серби», тобто просербські/російські політики та партії, безпосередньо залежні від фінансової, матеріально-технічної та пропагандистської підтримки Вучича/Путіна, повинні бути включені до складу уряду.
І їх туди включили. Отже, уряд Чорногорії, практично третій поспіль з 2020 року, не має у своєму складі етнічних чорногорців. Цього разу була виключена навіть партія боснійської меншини разом із хорватською політсилою, а також частина албанських партій. Це також результат масованої «атаки» на Чорногорію з боку Сербії/Росії, яка торкається сфер ЗМІ, культури, органів безпеки та політичного порядку денного.
Другий момент складається із невдалої ролі, що відіграє в Чорногорії євроатлантична спільнота. І Вашингтон, і Брюссель зазнали тут невдачі.
Особливо це стосується Вашингтона, чия десятирічна політика умиротворення щодо Вучича не принесла жодних значних результатів ні щодо Сербії, ні щодо сусідніх країн в регіоні.
Габріель Ескобар, заступник помічника держсекретаря США та його найважливіший дипломат у регіоні – посол Крістофер Хілл у Белграді – вклали багато енергії, по-перше, у захист невдалого проекту «Відкриті Балкани», а, по-друге, у спроби просувати інтереси, умиротворювати та захищати Вучича в усіх його конфліктних ситуаціях і конфронтаціях – від Боснії та Герцеговини і Косово до Чорногорії.
Ось чому пану Ескобару і, відповідно зовнішій політиці США на Балканах, і зокрема в Чорногорії, не вдалося переконати президента Мілатовича, партію «Європа зараз» і прем’єр-міністра Спаїча не включати відкрито просербські/російські сили в новий уряд. Легкість, з якою Мілатович і, зрештою, Спаїч відмовилися прислухатися до добрих порад з боку Заходу, є символом глибини та серйозності політичної кризи в Чорногорії.
ЄС спостерігав за всіма цими процесами з «другого ряду», будучи помітно менш залученим гравцем. «Слабкість» ЄС не приховати від більшості європейських дипломатів, чиє наполягання на продовженні «Берлінського процесу» залишається позитивним, але, очевидно, не вирішальним елементом у цілій картині. Це також було очевидним під час нещодавнього саміту Берлінського процесу у Тирані, де майже не згадувалося про позицію та розвиток подій у Чорногорії.
Угорський єврокомісар Олівер Варгеї залишається «винятком», що підтверджує неефективність європейського підходу до Західних Балкан/Чорногорії. Він став першим офіційним представником ЄС, який привітав прем’єр-міністра Спаїча з обранням із дещо перебільшеним оптимізмом. Отже, аплодують не лише Белград і Москва – є й деякі відлуння з Будапешта.
Останній, третій момент, пов’язаний з діяльністю та спробами чорногорської парламентської опозиції та громадянського суспільства безпосередньо вплинути на хід подій.
Опозиція, до якої тепер долучено ще й боснійську партію (разом з Демократичною партією соціалістів, двома соціал-демократичними партіями, двома албанськими силами та Хорватською громадянською ініціативою), бачить перед собою дуже складне завдання.
Здається, вони ще не готові суттєво впливати на політичні, економічні та безпекові події. Новий шанс для них з’явиться із (дуже суперечливим) переписом населення, який планувалося розпочати 1 листопада, але було відкладено на період, який буде визначено під час прямих переговорів між урядом та парламентською опозицією.
Це новий шанс для опозиційних сил переформулювати свою політику та загальне ставлення до проблеми. Це проявилося, зокрема, і на мітингу опозиції перед стінами парламенту, де лунали заклики до рішучих дій опозиційних сил.
Ситуація в Чорногорії надалі погіршується. Чи вдасться уповільнити та зупинити цей процес політичної ерозії та регресу, коли це станеться та як – переважно залежить безпосередньо від самих громадян Чорногорії.
У будь-якому випадку цей процес буде довгим.
Міодраг Влахович. Чорногорський політик і колишній дипломат. Перший міністр закордонних справ Чорногорії. Колишній посол Чорногорії в Сполучених Штатах Америки, Канаді, Ісландії, Святому Престолі, Мальтійському Ордені.
