Саміт «Україна – Південно-Східна Європа», який відбувся 28 лютого в Тирані, мав, насамперед, стати символічним актом підтримки українців з боку країн регіону. Ця мета, безумовно, було досягнута: Росія чітко і однозначно була названа агресором, а Україну пообіцяли підтримувати скільки, скільки буде потрібно для перемоги над агресором та досягнення справедливого миру.
Якщо ж від заяв та обіцянок переходити до прагматичної конкретики, то тут можна побачити суттєву різницю в змістовному наповнення цієї підтримки різними країнами регіону.
Декларація засудження та підтримки
Підсумковим документом зустрічі в Тирані стала Декларація саміту, яку підтримали лідери Косово, Молдови, Чорногорії, Північної Македонії, Сербії, України, Албанії, Боснії і Герцеговини, Болгарії, Хорватії та Румунії -президенти Вйоса Османі, Мая Санду, Яков Мілатович, Стево Пендаровський, Александар Вучич, Володимир Зеленський, прем’єр-міністри Еді Рама, Боряна Крішто (голова Ради міністрів БіГ), Ніколай Денков, Андрей Пленкович, Йон-Марчел Чолаку.
Ключовими тезами Декларації стало засудження «неспровокованої військової агресії Росії проти України», яка «залишається найбільшою загрозою для європейської безпеки та міжнародного миру». Акт агресії визначено «неприйнятним» і як грубе порушення «міжнародного права, включно зі Статутом ООН» та «злочин проти українського народу».
Учасники саміту підтвердили «непохитну підтримку незалежності, суверенітету й територіальної цілісності України в межах її міжнародно визнаних кордонів станом на 1991 рік».
Країні підкреслили, що залишаються «відданими наданню Україні необхідної підтримки для перемоги над російською агресією стільки, скільки буде потрібно для досягнення всеохопного, справедливого й тривалого миру». При чому зазначається, що йдеться майбутня перемога та мир має базуватися на Статуті ООН і «на основі Української формули миру», чим додатково підкреслюється готовність підтримати київське бачення шляхів припинення війни. Продовжуючи цю тезу, учасники саміту «висловили готовність брати участь у реалізації Формули миру Президента України Володимира Зеленського, яка відповідає цілям і принципам Статуту ООН, та взяти участь в інавгураційному саміті миру, забезпечивши якомога ширшу міжнародну участь у цьому процесі».
В Декларації також підкреслюється «тверда відданість притягненню до відповідальності осіб, відповідальних за злочин агресії, злочини проти людяності та інші жорстокі злочини за міжнародним правом, скоєні у зв’язку з агресивною війною Росії проти України, шляхом проведення належних, справедливих і незалежних розслідувань і судового переслідування на національному або міжнародному рівні».
Країни-підписанти також «домовилися співпрацювати та зосередити наші зусилля на поверненні незаконно та нелегально депортованих та примусово переміщених українських дітей».
Окремими пунктами Декларації стала підтримка євроінтеграційних та євроатлантичних прагнень України; посилення спільних зусиль протидії гібриднім загрозам, пов’язаної із дезінформацією та викликами в сфері кібербезпеки; зобов’язання брати участь у повоєнному відновленні України та розмінуванні.
Особлива Сербія
Ще раз звернемо увагу, що доволі жорсткий, хоча і рамковий документ, підтримали всі учасник саміту, включно із Сербією. За твердженням президента цієї країни Александара Вучича, на його прохання з Декларації було прибрано пункт про введення санкцій проти Росії. Втім, згадка про санкції, які Сербія категорично не хоче запроваджувати, не зробила б Декларацію набагато більш радикальною. Тому підпис Вучича під документом – без сумнівів важливий крок на зустріч Києву.
Причина такої політики Белграда є цілком зрозумілою, і має назву «Косово».
Під час спілкування з журналістами в Тирані Вучич підкреслив, що для Сербії важливо, що Україна не визнала Косово, і тому є однією з небагатьох країн, яка може говорити про територіальну цілісність, оскільки не «розтоптала» права інших.
Втім, незважаючи на бажання утримати Київ від будь-яких рухів назустріч Приштині, Белград наразі обмежує свою підтримку Києва політичними деклараціями та періодичним голосуванням в міжнародних організаціях за резолюції, які в якомусь вигляді засуджують агресію РФ проти України. До кроків більш практичних, як то запровадження санкцій проти Москви, або про військову допомогу Києву, не йдеться, і змін в політиці Белграда щодо цього питання не планується. Коментуючи підсумки форуму в Тирані, Вучич окремо наголосив, що Сербія не підписувала жодних домовленостей і угод з президентом України про співпрацю щодо зброї та боєприпасів.
Збереження і надалі доволі обмеженого наповнення сербсько-української дружби підтвердив і Володимир Зеленський. За його словами, під час зустрічі з президентом Сербії сторони «скоординували подальші контакти з метою підтримання Формули миру якнайбільшою кількістю країн». Тобто мова йдеться про продовження дипломатичної співпраці на міжнародних майданчиках, але не про перехід на новий рівень, де йдеться про санкції проти РФ та зброю для України.
Що стосується Косова, то Приштина підтримує Україну так, як тільки може. Але навіть це не дає республіці впевненості у визнанні Києвом.
Плани Албанії
На відміну від Сербії, Албанія, яка була організатором саміту разом із Україною, була однією з перших країн, яка надіслала військову допомогу Україні після початку повномасштабної російської агресії. І це були не «ковдри та каски», а зброя і боєприпаси.
Наразі Албанія входить до десятки країн, які найбільше допомагають Україні у сфері безпеки в перерахунок на душу населення і планує і надалі розвивати цю співпрацю. Інше питання, що потенціал цієї підтримки обмежений – у Албанії немає власної оборонної промисловості.
Коментуючи пропозицію Володимира Зеленського щодо спільного з Україною виробництва зброї та боєприпасів в країнах регіону, з якої український президент виступив на саміті, прем’єр Албанії Еді Рама зазначив, що, хоча в Албанії немає військового виробництва, вже ведуться переговори з партнерами про відродження старої інфраструктури. Це позитивний сигнал насамперед для Києва, хоча Рама наголосив, що Албанії потрібні оборонні підприємства «перш за все заради себе». «Ми дуже добре знаємо, що ми повинні інвестувати більше в оборону, як і всі інші, і ми це зробимо”, – підкреслив албанський прем’єр.
Регіональний вимір
Серед інших досягнутих на саміті домовленостей в оборонній сфері можна відзначити домовленість української та хорватської сторін про спільне виробництво безпілотників, про що повідомив Зеленський після зустрічі з прем’єром Пленковичем.
Кажучи про інші країни регіону, які були присутні на формі в Тірані, не можна не згадати і про Болгарію. Хоча двосторонні переговори Зеленського і Денкова пройшли не в столиці Албанії, а напередодні в Києві, вони є невід’ємною частиною відносин України з регіоном Південно-Східної Європи. Наразі можна стверджувати, що болгарська підтримка України, в тому числі і в оборонній сфері, збережеться. Це підтверджує і недавня заява міністра оборони Болгарії Тодор Тагарева, який анонсував нову партію військової допомоги для Києва.
Немає відомостей щодо переговорів українського президента в Тирані із румунським прем’єром, але і тут також можна казати про постійну підтримку, яку Румунія надає Україні.
Зі слів Зеленського відомо, що оборонна співпраця обговорювалася з іншими учасниками тиранського саміту. Зокрема, з президентом Північної Македонії та керівником уряду Боснії і Герцеговини. Деталі цих переговорів невідомі, але очевидно, що випадки відносини зі Скоп’є та з Сараєво є для Києва абсолютно різними кейсами. Північна Македонія (член НАТО), напевно, хоче і надалі підтримувати Україну, в тому числі і зброєю, але не має достатньо можливостей. Натомість БіГ має на своїй території кілька потужних виробників зброї, військової техніки та боєприпасів, але є дуже складним партнером через свої внутрішні особливості, про які всі знають і на яких зараз ми не будемо зупинятися.
Цікаво, що, незважаючи на те, що Чорногорія є країною-членом НАТО, Зеленський не зробив акцент на військової співпраці із Подгорицею, розповідаючи про зустріч на полях саміту в Тирані з президентом Мілатовичем. Президент України лише зауважив, що обговорив з чорногорським колегою лікування та реабілітацію українських військових у Чорногорії.
Також не йшлося про якийсь домовленості про оборонну співпрацю із Молдовою. Втім, з Кишинівом у Києва особливі сусідські відносини, і наразі головною темою в розмовах українських та молдовських високопосадовців насамперед є ситуація в Придністров’ї. Не стали виключенням і переговори Зеленського і Санду в Тирані.
***
Підбиваючи підсумки форуму в столиці Албанії, можна констатувати, що саміт «Україна – Південно-Східна Європа» зіграв роль потужної комунікаційної платформи, за допомогою якої країни регіону змогли висловити одностайну підтримку Україні і домовитися про подальші кроки. Окрім того, двосторонні зустрічі із Зеленським дозволили персоніфікувати і урізноманітнити формати підтримки України. Очевидно, не в усіх випадках це буде допомога у вигляді озброєння (як хотілося б Києву). Але також очевидно, що після тиранського саміту стало остаточно зрозуміло: серед країн Південно-Східної Європи зовсім не підтримувати Україну означає йти проти загальноприйнятного тренду.
