Навіть побіжний пошук в Інтернеті покаже, що статті в медіа про «гонку озброєнь на Балканах» сягають щонайменше 2016 року. Це явище тісно пов’язане з приходом до влади в Сербії Александара Вучича та поступовим відновленням великосербського націоналізму. Крім того, весь цей процес відображає спроби переосмислити недавню історію Балкан, особливо Балканські війни 90-х років, і роль Сербії як агресора в ті бурхливі часи. Хоча корені гонки озброєнь мають багато складових, одне очевидно: зміна геополітичної ситуації, особливо вторгнення Росії в Україну, викликало серйозне занепокоєння на Балканах. Цей регіон, який історично склався як котел, в якому поєднуються глобальні впливи та інтереси, продовжує залишатися джерелом нестабільності, з трьома країнами, що не входять до НАТО, і шістьома країнами, які прагнуть вступити до ЄС, включно з Сербією, яка діє як геополітична «чорна вівця» через свої зв’язки з Росією.
Гонка озброєнь на Балканах почала посилюватися, коли амбіції Сербії поширилися за її кордони. Хоча Сербія та Хорватія вирішили більшість своїх суперечок, окрім невеликих непорозумінь щодо кордону, які виникли через зміни русла Дунаю, та питань воєнних злочинів та зниклих безвісти осіб, їхні інтереси в регіоні почали збігатися. Обидві країни все більше зосереджують свою увагу на Боснії і Герцеговині. При тому, що Хорватія не виступає за сецесію та розділення Боснії, як це роблять сербські політики в цій країні.
У Боснії Сербія роками культивувала націоналістичних лоялистів, які зараз зайняли ключові посади в апараті безпеки, викликаючи занепокоєння через можливу дестабілізацію. У Косово часта нестабільність і далі відбувається на півночі країни. Політичні зміни в Чорногорії довели до уряду, який частково служить агентом сербських інтересів, замість представлення справжніх інтересів Чорногорії. Новий міністр оборони Чорногорії, який походить з сербського лоялистського бекграунда, викликав занепокоєння серед союзників по НАТО, особливо Хорватії. Розпалюючи напругу з хорватськими союзниками, міністр оборони Чорногорії заперечує наявність будь-якого злоякісного російсько-сербського впливу в Чорногорії, незважаючи на зростаючу кількість доказів протилежного.
Одним із найбільш тривожних аспектів гонки озброєнь на Балканах є тісні зв’язки Сербії з Росією. Повномасштабне вторгнення Росії в Україну викликало тривогу в регіоні, оскільки воно підкреслює можливість того, що Сербія може слугувати для Росії інструментом для викликання нестабільності та перенаправлення світової уваги та тиску далеко від України. Подібну тактика можна побачити в Ізраїлі та Ємені, де російські стратегічні інтереси просувалися шляхом привернення уваги світової громадськості до цих конфліктів.
Нещодавно Сполучені Штати оголосили про своє рішення продати Косову протитанкові ракети Javelin та відповідне обладнання приблизно за 75 мільйонів доларів. Це рішення зустріло різку реакцію президента Сербії Александра Вучича, який назвав його «великим розчаруванням для Сербії». Вучич зазначив, що «Резолюція 1244 Ради Безпеки ООН, яка стосується демілітаризації Косова та розгортання міжнародних миротворчих сил, передбачає демілітаризацію косовських албанців, але Косово активно нарощує свій військовий потенціал».
Сербія використовує ці дані як привід для значного збільшення військових витрат у 2024 році. Передбачається, що близько 186 млн євро буде негайно інвестовано у вітчизняну військову техніку, додаткових 740 млн євро передбачено на закупівлю нової військової техніки цього року.
Президент Вучич окреслив пріоритети для модернізації оборони Сербії, які включають закупівлю восьми самохідних гаубиць Nora, 30 спеціальних башт для бойових машин піхоти Lazar III, 81 бойової броньованої машини Milos II і 26 модернізованих тягачів-амфібій M80AB1. Очікується, що все це обладнання буде доступне до 2026 року, з додатковими закупівлями протягом року.
Косово також відреагувало на зростання напруженості збільшенням військових витрат. Вони уклали контракт з Туреччиною в середині 2023 року про закупівлю невизначеної кількості безпілотних літальних апаратів типу Bayraktar TB-2. Крім того, схвалення Сполученими Штатами закупівлю Косово протитанкових ракет Javelin, додатково демонструє зростаючу мілітаризацію регіону.
Присутність скандальних фігур, таких як президент Республіки Сербської (суб’єкт Боснії і Герцеговини), під час офіційної військової конференції в Сербії, де обговорювалося та було оголошено про переозброєння, підкреслює зв’язок сербських політиків у регіоні. У той час як Сербія позиціонує своє переозброєння як реакцію на озброєння своїх сусідів, першість у стрімкому нарощувані належить саме Сербії. Це стає ще більш проблематичним з огляду на попередження світових лідерів про можливий конфлікт на Балканах.
Президент України Володимир Зеленський закликав міжнародну спільноту звернути увагу на Балкани, наголосивши на довгострокових планах Росії та можливість того, що Балкан стануть наступною геополітичною гарячою точкою після України. Так само президент США Джо Байден попередив про наслідки бездіяльності в Україні, стверджуючи, що балканські країни можуть стати наступними, якщо російську агресію не буде приборкано.
Насамкінець, коли Балкани стикаються з постійно зростаючою гонкою озброєнь і геополітичною напруженістю, вкрай важливо визнати, що будь-яка спроба Сербії викликати нестабільність у регіоні зрештою призведе до катастрофи не лише для Балкан, але, перш за все, для самої Сербії. Військову міць Сербії неможливо порівняти з колективною силою НАТО, яка присутня в регіоні з двома базами в двох країнах, які не є членами альянсу. Історія показала нам, що попередні спроби Сербії тестувати силу та реакцію альянсу мали катастрофічні наслідки для інфраструктури та економіки країни. Тому будь-які подальші виклики з боку Сербії можуть бути мотивовані російськими інтересами, а не сербськими амбіціями, що є небезпечним шляхом, який може мати серйозні наслідки для всього балканського регіону.
Любомир Філіпович. Чорногорський політолог
