Протягом 90-х років по всій Албанії лунали гасла: «Ми хочемо, щоб Албанія була такою ж, як решта Європи!» Об’єднані поза поняттями релігії, соціального походження чи ідеології, албанці, втомлені від 50-річної диктатури, що розірвала зв’язки зі світом, прагнули втілити у життя до тих пір заборонену європейську мрію. Після падіння комунізму та відновлення країни албанці думали, що знайдуть Європу за своїми кордонами. Проте, незважаючи на більш ніж три десятиліття трансформацій, Албанія все ще намагається приєднатися до «решти Європи».
Хаотичні посткомуністичні роки, що характеризувалися спірними виборами 1996 року, кризою фінансової піраміди 1997 року та громадянською війною, що слідувала за нею, привели Албанію скоріше до потрясінь, ніж до прогресу. Тим часом навіть інші держави колишнього радянського блоку, такі як Польща, Угорщина та країни Балтії, швидко поповнили ряди Європи, залишивши позаду Албанію, яка загрузла в бюрократії, недотриманих умовах і з гнітючим відчуттям, що нескінченна робота, спрямована на перетворення албанців у повноцінних громадян старого континенту, ніколи не призведе до позитивного результату.
Нинішнє ставлення албанців до ЄС – це зростаючі настрої поразки та євроскептицизму, але як так сталося? Варто розглянути основне, фундаментальне питання про те, чому інтеграція Албанії в ЄС досі гальмує.
Внутрішні проблеми Албанії
За словами представників самого ЄС, однією з найбільш очевидних перешкод для вступу Албанії в ЄС є її нездатність повністю відповісти необхідним критеріям. Дивлячись на останній звіт ЄС про прогрес, країна насправді готова докладати зусиль, щоб приєднатися до ЄС та його зовнішньої політики, навіть на фоні наслідків землетрусу 2019 року та триваючої війни в Україні. Проте в албанському суспільстві залишаються окремі вразливі місця, які виявилися більш проблематичними, ніж очікувалося.
Судові реформи досягли прогресу, і всі дев’ять посад у Конституційному суді наразі зайняті. У великих антикорупційних справах відбулися арешти, а перевірка суддів і прокурорів підвищила прозорість. Тим не менш, корупція залишається традиційною проблемою для багатьох албанців. Відсутність кампанії переконання населення на державному рівні лише посилює нормалізацію культури неофіційного вирішення питань.
На фронті державного управління Албанія намагається широко оцифрувати урядові послуги, особливо після пандемії. Запитайте будь-якого албанця, і він підтвердить, що уряд намагається модернізувати процеси. Але багато хто, наприклад люди похилого віку, не здатні впоратися з цифровими технологіями.
Питання свободи ЗМІ в Албанії відверто кульгає. Проблемами залишаються політичний вплив та концентрація власності медіа ресурсів. Журналісти все ще стикаються із залякуваннями, що завдає шкоди незалежності преси та довірі суспільства. Для пересічного албанця проблемно знайти неупереджене джерело новин, що часто змушує їх звертатися до іноземних ЗМІ або робить їх жертвою політичних інтриг.
Згасаюча мрія: втома ЄС від розширення
Для тих, хто на Балканах стежить за переговорами про вступ до ЄС, фраза «втома від розширення» надто знайома. Протягом багатьох років ЄС не хотів прийняти нові країни з різних причин, але для громадян все зводиться до однієї гіркої правди; двері в ЄС уже не такі широко відкриті, як колись.
Ця втома з’явилася після кількох раундів розширення, особливо після прийняття країн Східної Європи в 2000-х роках, причому останньою країною, яка приєдналася до клубу ЄС, була Хорватія – у 2013 році. Понад декаду потому ЄС залишається обережним щодо інтеграції “економічно та політично розбіжних» націй, таких як країни Західних Балкан. Побоювання полягає в тому, що поглинання таких країн може занадто розтягнути існуючі ресурси ЄС.
Але, на думку багатьох аналітиків, агресія Росії проти України поступово змінює позицію ЄС щодо розширення. На відміну від деяких своїх східних сусідів, балканські країни не дуже покладаються на ЄС у питаннях безпеки. Албанія, Північна Македонія та Чорногорія почуваються у безпеці, перебуваючи під захистом НАТО, тоді як Боснія та Косово користуються потужною присутністю НАТО в регіоні. Для таких східноєвропейських країн, як Україна та Молдова, відсутність захисної парасольки НАТО спонукає їх розглядати членство в ЄС як замінник безпеки.
Однак через прагнення України до членства в ЄС Західні Балкани, включаючи Албанію, стурбовані тим, що знову залишаться позаду. Незважаючи на це, без війни переговори з Албанією та Північною Македонією були б ще повільнішими. Чи може це бути початком ще однієї ери розширення ЄС? Аналітики налаштовані стримано оптимістично.
Наскільки поширеним в Албанії є євроскептицизм?
Євроскептицизм в Албанії, як правило, відносно низький порівняно з іншими балканськими країнами, але він безумовно присутній і зростає з кожним днем. Більшість албанців все ще сприймають потенційне членство в ЄС як надзвичайно позитивне явище, обіцянку економічного зростання, стабільності та безпеки. При цьому Албанія не має сталих історичних зв’язків з Росією, а присутність НАТО в регіоні розглядається як важливий елемент забезпечення миру, зокрема в Косово.
На краще це чи на гірше, але ізоляція Албанії в комуністичну добу та відсутність у країни природних союзників на Балканах означає, що тінь Росії не так сильно нависає над країною, як це характерно для інших країн колишньої Югославії. Албанський уряд і суспільство загалом розглядають членство в ЄС як найкращий шлях до економічного розвитку та регіональної стабільності, що робить альтернативи з Росією (наприклад, БРІКС) чи Китаєм малопривабливими, хоча маргінальні проросійські політичні групи все ж таки існують.
Тим не менш, якщо затримки в процесі вступу в ЄС триватимуть, економічні чи дипломатичні ініціативи з боку Китаю, особливо шляхом інвестицій в інфраструктуру, можуть отримати певну силу, хоча вони менш імовірно можуть змінити головну мету Албанії щодо вступу до ЄС.
Реальність полягає в тому, що, незважаючи на повільні темпи, перспектива європейської інтеграції завжди була в Албанії головною рушійною силою вкрай необхідних реформ. Надія приєднатися до ЄС досить приваблива, отже країна була готова заплатити цю ціну.
Аналітики відзначають, що політичний тупик у Брюсселі вже пішов на користь елітам Албанії, дозволивши їм перекласти провину на Європу замість вирішення проблеми відсутності прогресу в боротьбі з корупцією, злочинністю та верховенством права. Прем’єр-міністр Еді Рама заявив, що Албанія «виконала свої зобов’язання щодо членства в ЄС», поклавши провину за затримки на Європейську раду та Європейську комісію.
У зв’язку з цим серед громадян зростає обурення та розчарування і шириться думка про те, що, якби ЄС справді хотів приєднання Албанії, це б уже сталося. При цьому громадяни згадують приклад допомоги ЄС балтійським країнам під час поетапної інтеграції. Високопоставлені албанські урядовці в такому середовищі лише процвітають, адже так можна постійно відкладати вирішення реальних проблем, при цьому отримуючи максимальну вигоду.
Порушити цикл затримок
Найважливіше те, що розширення ЄС має бути звільнене від тиску окремих держав-членів, які можуть використовувати процес для задоволення своїх національних інтересів. Чи то Греція та Кіпр з Туреччиною, чи Болгарія та Греція з Північною Македонією – ці національні суперечки серйозно підірвали довіру до процесу приєднання, адже окремі країни-члени ЄС постійно змінюють позиції.
Справжня проблема полягає в тому, що уряди держав ЄС мають повноваження блокувати прогрес на кожному етапі. Угорщина під керівництвом Орбана вже безсоромно використовує це. Окрім того, в подібному втручанні взагалі немає потреби. Технічні етапи приєднання повинні залишатися в компетенції Комісії, як це було в попередніх раундах.
Щоб добитися цього зсуву, Албанії потрібен перший крок, аби вийти з глухого кута. Конфлікт між Росією та Україною прискорив цей процес, і багато хто з аналітиків вважає, що ЄС «закриє очі» на певні умови, щоб якомога швидше поглинути Західні Балкани, починаючи з Чорногорії.
Якщо прихильники розширення ЄС справді налаштовані серйозно, вони повинні діяти рішуче, щоб і надалі просувати таке бачення розвитку подій. Як тільки-но переговорам про вступ до ЄС буде надано імпульс, навіть найсильніший опір не зможе протистояти цій хвилі.