Коли під час каденції 42-го уряду Чорногорії прем’єр-міністра Здравко Кривокапича міністр юстиції Володимир Лепосавич був відправлений у відставку через заяву в парламенті про те, що геноциду в Сребрениці в липні 1995 року не відбулося, важко було припустити, що це питання ще обтяжуватиме чорногорську політичну «еліту», принаймні, більшість парламентських партій.
Щоправда, під час ухвалення резолюції парламенту Чорногорії щодо геноциду в Сребрениці у червні 2021 року були і ті, хто утримався, і ті, хто був проти (нагадаю: за проголосували 55, проти – 18, утрималися – 6). Але тоді вважалося (тепер вже зрозуміло, що це було передчасно і безпідставно), що це питання, незважаючи на опір і серйозний дискомфорт представників великосербського націонал-шовіністичного політикуму, було подолано назавжди в контексті офіційної чорногорської політики і позиції щодо Magnum Crimen (Великого Злочину).
На три роки пізніше з’явилася ініціатива Німеччини та Руанди щодо ухвалення в ООН документу, який належним чином вшановуватиме трагічні події геноциду у Сребрениці. До ініціативи приєдналася велика кількість провідних держав-членів ООН у якості «співавторів», а також менших країн-членів, практично з усіх континентів, включаючи всі країни колишньої Югославії та Західних Балкан, що є членами ООН.
Усі, крім Сербії та Чорногорії.
Ідеологія, логіка та риторика влади в Белграді з цього приводу не викликає ніякого подиву. Різке неприйняття проєкту Резолюції режимом Александра Вучича та його службами, медіа та партнером/наставником – Сербською церквою – за моделлю, яка в усьому нагадує путінські владні механізми та важелі, є неминучим результатом усього того, що не лише за останні 12 років влади в Сербії, але й протягом значно довшого періоду, аж до геноциду в Сребрениці, було визначальним фактором офіційної сербської ідеології та політики.
Вучич навіть відправить до Нью-Йорка «команду для боротьби з Резолюцією», а його виступи на Радбезі ООН і заяви в кулуарах матимуть трагікомічні наслідки. Сербська дипломатична поразка очевидна всім, і навіть розлюченим сербським медіа, які досі не можуть знайти формулу, щоб перетворити її, згідно зі звичаєм, притаманним сербській політичній культурі, на «славетну перемогу» з багатьма героїчними жертвами.
Усе це не позитивно вплинуло на думки, позиції та поведінку представників нинішнього, 44-го уряду Чорногорії, який на цій ділянці активності, окрім прем’єр-міністра Мілойко Спаїча, представляє міністр закордонних справ Філіп Іванович. Навпаки – і міністр, і прем’єр своїми діями показали, що ревізіонізм та заперечення правди про геноцид у Сребрениці все ще живі та міцні.
Тому, коли йдеться про розуміння геноциду та формулювання офіційної позиції, має місце загальний політичний, соціальний та культурний регрес тривожних масштабів, який свідчить про глибоке зараження чорногорського суспільства та політикуму націоналістичними та шовіністичними ідеями, які здебільшого відомі за словосполученням «сербський світ».
Має місце нова тактика політичних сил, які не хочуть, щоб Чорногорія стала співавтором Резолюції ООН. Вони не заперечують геноцид у Сребрениці, на відміну від відвертих та пристрасних заяв, які повторюють влада у Белграді та, серед інших, сербсько-російські медіа в Чорногорії, але вирішили зберігати мовчання про це та взагалі ігнорувати існування цієї проблеми.
Такого виду спроба вперше була висловлена міністром закордонних справ паном Івановичем, чий виступ в Скупщині («Навіщо Чорногорії бути співавтором, коли це — на той момент — навіть не було Боснією і Герцеговиною?»), натрапила на жорстку відповідь з боку проєвропейської опозиції.
Прем’єр-міністр, пан Спаїч також показав себе не з кращого боку: його некультурна та невихована реакція на запитання журналіста Al Jazeera Balkans лише підтвердила болючу правду: цей уряд Чорногорії не хоче, щоб ця Резолюція згадувалася, не кажучи вже про те, щоб публічно висловити їй підтримку. Про співавторство, тепер це остаточно зрозуміло, не може бути й мови.
Таким чином, чорногорські дипломати, що працюють у Постійному представництві Чорногорії при ООН є одними з небагатьох (крім, з усією повагою, представників окремих африканських та азіатських країн), які ані думки, ані інформації про те, як вони буде голосувати, коли Резолюція нарешті появиться у порядку денному – а зараз зрозуміло, що це станеться в середині травня цього року, адже тривають додаткові консультації щодо деяких формулювань у тексті.
Політичні наслідки цієї ситуації для Чорногорії є очевидно загрозливими.
По-перше, відбувся тихий, але ефективний регрес у відношенні чорногорського політикуму до деяких безперечних цивілізаційних питань і проблем.
По-друге, посилився вплив Сербії – політичний, ідеологічний, безпековий і пропагандистський. Він не дуже помітний на перший погляд, але менше з тим дуже ефективний. Синхронна робота цілого ряду промоутерів та проксі – від медіа до Сербської церкви– забезпечила значний вплив на політичні структури.
По-третє, сама структура влади отримала новий баланс: офіційно провідний Рух «Європа зараз» (PES) фактично став залежним від поглядів, думок та інтересів коаліції «За майбутнє Чорногорії» (ZBCG), яку очолюють симпатики та послідовники Вучича-Путіна Андрія Мандич і Мілан Кнежевич. Спаїч просто «фронтмен» в оркестрі, де партитуру визначають інші. Ігнорування ним складних політичних питань перетворилося у фарс.
У-четверте, у відповідь на оголошені зміни в уряді та можливість того, що Чорногорія отримає від ЄС так званий IBAR (Проміжний звіт про оцінку контрольних показників), PES показує, що навіть у цих процесах вона ближче до позиції політичного заручника, ніж до капітана, що незалежно керує чорногорським державним кораблем.
Нарешті, по-п’яте. Є західна частина міжнародної спільноти, яка спостерігає за всім цим з певною інерцією, яка хвилює всіх, особливо проєвропейську та прозахідну чорногорську опозицію.
Причини підтримки та співавторства Чорногорією Резолюції ООН щодо геноциду в Сребрениці зрозумілі як на повсякденному політичному, але, що є більш важливим, й на стратегічному та історичному рівні. Звичайно, вони також стосуються того факту, що у Чорногорії багатоетнічне і багатоконфесійне громадянське суспільство, і таким воно і має залишатися. Отже, йдеться про найважливіший сегмент майбутнього всіх жителів Чорногорії.
І саме через ці цінності та принципи поставлено під загрозу, тобто усунуто можливість співавторства Резолюції з боку уряду в Подгориці. Цей момент показує всю драматичність і серйозність політичної та безпекової ситуації в Чорногорії.
Нинішній уряд, який підтримує Белград і Кремль, зраджує не тільки чорногорські традиції та історію. Він зраджує майбутнє суверенної та незалежної Чорногорії.
Матеріали, що публікуються в рубриці «Думки» відображають особисту думку автора і можуть не збігатися з позицією Центру
Міодраг Влахович. Чорногорський політик і колишній дипломат. Перший міністр закордонних справ Чорногорії. Колишній посол Чорногорії в Сполучених Штатах Америки, Канаді, Ісландії, Святому Престолі, Мальтійському Ордені.
