Режим намагається повернути владу страху, але з репресіями невдоволення в народі лише зростає
Протест вичерпався, студенти втомилися, здаються… — можна почути від песимістів. Президент Сербії Александар Вучич задоволений, цинічно перераховує демонстрантів, пропонує молоді варену квасолю, аби вони знову вийшли на вулиці. Немає частих і масових протестів, блокад і маршів. Чи справді студентський бунт згас, чи він увійшов у нову фазу?
Зазвичай протести мають динаміку матчу — спалах, масовізація та фінальне досягнення мети або розходження демонстрантів. Протести в Сербії вперше за часів багатопартійності мають характер суспільного марафону та безперервності тактики виснаження.
Протест з нагоди відзначення річниці обвалу навісу в Новому Саді показав, що кількість тих, хто готовий вийти на вулицю, не зменшується. Протест у Новому Пазарі в грудні минулого року показав, що бунт існує, хоч і не є масовим, і що немає потреби повертатися до фази «пробудження Сербії» зими минулого року.
Поки очікується, що президент Сербії, який стверджує, що переміг «кольорову революцію», оголосить дострокові парламентські вибори, студенти і влада зосередилися на виборах, які цього року точно відбудуться, а саме — на місцевих виборах у десяти муніципалітетах.
Молодь не залишає Сербію
Самовпевнена влада не змінює перевіреної тактики здобуття виборів — посіву страху та відвертої фальсифікації виборів. Для Вучича всі ці місцеві вибори важливі, аби показати картину своєї перемоги, відкласти оголошення парламентських виборів і виснажити студентський рух.
Водночас студенти також навчаються. Штовханина з поліцейським кордоном — це тактичний хід протесту, але не спосіб здобуття влади. Це буквально гіркий присмак сльозогінного газу і школа насильницьких пасток режиму з минулого року.
Вибори — це стратегія і математика, це тепер новий іспит для молоді, який буде складено, але питання — чи з першої спроби. Студенти й опозиція не можуть домовитися про спільний виступ на виборах, а надійна формула перемоги автократичного режиму — це єдність.
Тому й добре, що студентська практика відбувається на місцевих виборах, а не одразу на парламентських. Зрештою, судячи з усього, незабаром завершується другий президентський мандат Александара Вучича, і на парламентських виборах він, ймовірно, готується до посади прем’єр-міністра, аби зберегти всю структуру влади.
Паралельно в Сербії тривають небачені з початку дев’яностих років репресії проти інакодумців. Не існує реєстру жертв репресій у Сербії 2024–26 років, але там, де держава має вплив, режим Сербської прогресивної партії масово усуває з посад, звільняє, розриває контракти. Усунення стосуються не лише керівників державних установ, які підтримали студентські протести, а й тих, хто не вчинив нічого, аби придушити бунт. Усе це відбувається в атмосфері таргетування, публічного лінчу та приниження.
Сербія — це нова Білорусь. Але молодь не залишає країну, як раніше, бо вірить у свою перемогу.
Відомо, що режим Сербської прогресивної партії контролював усе — від національного проєкту Expo 2027 до сільських культурно-мистецьких товариств. Методи тиску, шантажу та купівлі голосів стають дедалі менш прихованими. Державні посадовці з лав Сербської прогресивної партії координують списки прихильників і ворогів влади, за детальними планами відвідують місцеві громади й реалізують уже раніше відпрацьовані дії насильницького здобуття виборів. Сербія не мала досвіду сталінізму, але путінофілія стала суспільним підґрунтям для реалізації таких неототалітарних методів.
Обережно — «іранський сценарій»
Студенти також готуються до місцевих і парламентських виборів. Багато хто скаржиться на них через те, що вони не хочуть оприлюднювати список імен кандидатів з головного студентського списку на парламентських виборах. На студентів зляться і за те, що вони не хочуть співпрацювати з багатьма, не прагнуть об’єднувати сербську партійну опозицію і що вони нарцисичні. Але все це — риси молодості.
Опозиційним партіям у Сербії не слід робити з цього драму, а варто незалежно від студентів готуватися до виборів. Співпрацювати зі студентами там, де можуть, і настільки, наскільки можуть.
Громадянські збори, до яких студенти закликали рік тому, та тактика «студент у кожному селі» дають організаційні результати. Повільно й тихо формуються муніципальні та місцеві штаби для студентських списків на місцевих виборах.
З необхідною дозою параної молодь усвідомлює, що недемократичний режим їх прослуховує, відстежує і шукає компромат на них та їхніх близьких.
Переслідування університетських професорів, журналістів, митців, знищення культурних інституцій і фестивалів не призведе до суспільного занепаду Сербії, а до швидшої зміни криміналізованого режиму. Режим намагається повернути владу страху, але народ від цього вже звільнений. Через репресії зростає лише невдоволення і гнів.
Місцеві громади перебувають під таким сильним політичним тиском, що опір зростає й серед старших поколінь, які в окремих воєводинських селах з меншими угруповуваннями колективно захищають своїх священників, що підтримали студентські протести і блокади.
Сербія, як ніколи раніше, поділена на «чаціїв» (прихильників влади) і «блокадерів» (прихильників студентів), а після падіння режиму Александара Вучича наслідки репресій неминуче порушать питання люстрації, якої не було після «5 жовтня» 2000 року. Тоді Сербія воювала проти сусідів, а тепер — проти самої себе.
Після 15 місяців протестів очевидно, що зміни в Сербії не відбуватимуться за зразком революції «П’ятого жовтня». Тренди покоління Z у світі свідчать про їхню непередбачуваність і імпульсивність, що може спричинити хаотичність під час передачі влади.
Очевидно одне: виборчий авторитаризм у Сербії навіть теоретично не може бути переможений на сфальсифікованих або насильницьки вкрадених виборах. Вучич заявив, що він не Слободан Мілошевич, і висловив готовність захищати владу силою, тобто, якщо потрібно, — з великою кількістю жертв. Нинішнє затишшя може бути, за народною мудрістю, — передвісником бурі. Метафоричне застереження: глобальні червоні лінії насильства зсунуті, повстання в Сербії може розвиватися навіть між «непальським» і нещодавнім «іранським сценарієм», де загинули тисячі людей.
Boris Varga. Serbian political scientist and journalist.
Матеріали, що публікуються в рубриці «Думки» відображають особисту думку автора і можуть не збігатися з позицією Центру
