Вибори нового сербського уряду вже багато хто оцінив як ознаку (поганої) наступності політики офіційного Белграда.
Насправді справи ще гірше: двоє нових/старих міністрів у чорному списку Держдепартаменту, серед їхніх колег всі старі партійні бійці з жорсткими націонал-шовіністичними поглядами на проблеми Сербії та її відносини із сусідами та світом. Таким чином, президент Александар Вучич додатково гомогенізував свою тотальну владу.
«Нововведення» на посаді прем’єр-міністра насправді таким не є. Пан Вучевич є лише продовженням Вучича, речником і виконавцем того, що, на думку президента Сербії, має бути сказано і зроблено.
Це також було продемонстровано під час інавгураційної промови нового прем’єр-міністра в сербському парламенті, але ще більш явно в дискусії Вучевича з опозиційними депутатами.
Тема Чорногорії завжди була безпомилковим лакмусовим папірцем справжньої політичної орієнтації та демократичних здібностей сербських політиків – з якого б боку вони не були та до якої б політичної опції не належали.
В цьому плані змін немає, новий уряд Сербії йде давно протореним шляхом: Чорногорія для цієї політичної ідеології Чорногорія є лише тимчасово відокремленою територією, виходом до моря, який через нещасливі історичні обставини був «втрачений» для сербської країни, як і «неіснуюча держава» Косово.
З офіційної Подгориці немає кому відповісти на такі заяви та ставлення офіційного Белграда. Багато хто сказав би, що такий стан справ триває з чорногорських виборів у серпні 2020 року, але елементи неготовності, інертності та страху перед агресивною націонал-шовіністичною політикою Сербії можна виявити і в період, що передував тому політичному «перевороту».
В уряді Чорногорії немає нікого, хто міг би відповісти Сербії. Навпаки, були надіслані привітання, на які з Белграда надійшла швидка відповідь із застереженнями: Чорногорія «має на ділі довести, що вона є щирим другом Сербії». Слів прихильності та вираженої (навіть покірної) близькості недостатньо!
У даному контексті це, перш за все, означає необхідність змінити ставлення Чорногорії до статусу Косова, але також принципово інше ставлення до питання геноциду в Сребрениці, тобто до Резолюції ООН щодо цього.
Для першого нинішня більшість потребує більше часу та зусиль, а також суттєво іншого регіонального та глобального збігу обставин. Перемога Трампа в США, серед багатьох інших речей, відкрила б двері для цього маневру, який може ґрунтуватися на очікуваній зміні 44-го уряду Чорногорії, яка буде оголошена наприкінці літа. Вхід російсько-сербських політичних сил в кабінет прем’єр-міністра Спаїча планувався давно.
Для другого – Резолюції ООН щодо геноциду в Сребрениці – результат тиску з боку Сербії вже чітко помітні.
Чорногорія не буде співавтором цього документу, єдина серед країн колишньої Югославії, які нині є членом ООН. Крім того, уряд Чорногорії, здійснивши раптовий «маневр», мотиви та принципи якого відносно легко визначити, показав, що він може бути ефективним «проксі» інтересів Сербії, ухваливши дві «поправки» до остаточного проекту Резолюції ООН.
Одна захищає інтереси Сербії, інша стосується збереження позицій Республіки Сербської у складі Боснії і Герцеговини. Мілойко Спаїч і його рух “Європа зараз” зацікавлені в “купівлі” прихильності Сербії. Але цієї політичної тактики буде недостатньо. Це продемонстрував і новий міністр закордонних справ Сербії Марко Джурич. Він просто брутально відкинув політичне значення тих двох поправок…
Ця історія все ще триває – Спаїч оголосив, що Чорногорія буде підтримувати поправки – незважаючи на збентеження, яке сталося тим часом через неправдиву заяву уряду Чорногорії про те, що США були залучені до «посередництва» у цьому питанні – і щодо того, що при голосуванні в Генеральній асамблеї ООН Чорногорія проголосує “за”.
Це лише викликало нову гнівну реакцію з боку просербських та проросійських кіл у Чорногорії, які перебувають під сербським та/або російським командуванням: Церква Сербії повинна вимагати, щоб усі, хто підтримує Резолюцію, були відлучені від сербської церкви!
І хоча Мілойко Спаїч у трагікомічній манері робить заяви про те, що «сербський народ не є геноцидним» (начебто хтось колись це стверджував!), це свідчить про те, що в осяжному майбутньому не варто очікувати змін у відносин між Сербією та Чорногорією.
По-перше, домінування Сербії є усюдисущим: політика, медіа/пропаганда, безпека. Чорногорія не має ані можливостей, ані інструментів, ані бажання чинити опір. Повернення на початок дев’яностих помітне навіть неозброєним оком: Чорногорія (знову!) добровільна заручниця Сербії.
По-друге, ситуація веде до подальшого погіршення позицій Чорногорії в цьому дуеті. Проникнення сербських інтересів торкнулося всіх верств суспільства, а також державних структур. Перша наступна жертва – чорногорська дипломатія. Раніше вона була заціпенілою та інертною. Тепер вона пристосовує свої дії – навіть на глобальній арені – до вимог і очікувань Белграда.
Третє, і останнє: важко очікувати, що все може повернутися до норми з цим поколінням правлячих чорногорських політиків. Вони не мають ані бажання, ані можливості звільнитися від Сербії. Зовсім навпаки: вони тут, щоб продовжити процес позбавлення сенсу та змісту чорногорського суверенітету та державної незалежності. Той кокон ззовні може тримати контури держави. Але він буде порожнім.
Для танго потрібні двоє, каже стара приказка.
Сьогодні Сербія танцює танго з Чорногорією, як танцюрист, який робить це сам із собою, а його партнер – це лялька, рухи якої він визначає сам.
Матеріали, що публікуються в рубриці «Думки» відображають особисту думку автора і можуть не збігатися з позицією Центру.
Міодраг Влахович. Чорногорський політик і колишній дипломат. Перший міністр закордонних справ Чорногорії. Колишній посол Чорногорії в Сполучених Штатах Америки, Канаді, Ісландії, Святому Престолі, Мальтійському Ордені.
