Чому серби не хочуть гинути за Росію

Чому серби не хочуть гинути за Росію

На початку січня відповідальний за вербування сербських громадян до російської армії, довірена особа Путіна на виборах президента РФ серб Деян Берич поскаржився на командування полку, в якому служать сербські «добровольці», на тортури та приниження. Що означає ця криза сербського найманства? Конфлікт між російськими силовими структурами? Боротьба за російські бюджетні гроші? Чи проблеми в російсько-сербських відносинах?

Спробуємо відповісти на ці питання в статті.

Позиція офіційного Белграда

Організація війни та ведення війни на території іноземної держави є кримінальними злочинами в Сербії відповідно до Кримінального кодексу. Участь у бойових діях за кордоном карається позбавленням волі на строк від шести місяців до п’яти років, а організація такої участі – від двох до десяти років.

З 2014 року до 2023 року сербські суди, згідно із публікаціями місцевих медіа, винесли рішення у приблизно 30-ти справах проти найманців, хоча лише трохи більше 10% звинувачених отримали хоча б символічні терміни ув’язнення.

У перші дні початку відкритої російської агресії, 25 лютого 2022 року, влада Сербії ухвалила висновки Ради національної безпеки щодо війни в Україні, в яких, серед іншого, йдеться про те, що держава запобігатиме участь громадян Сербії в бойових діях в Україні, а також що всі «добровольці», які втягуються в цей конфлікт, будуть покарані.

Тем не менш, тема участі сербських «добровольців» у війні проти України на боці Росії є актуальною з перших днів російсько-українського гібридного конфлікту 2014 року, ще з захоплення Росією Криму і дотепер, вже в умовах повномасштабного російського вторгнення, а список бійців з Сербії в лавах російських підрозділів поповнюється.

Черговий спалах уваги до сербських учасників російської війни проти України виник на початку цього року, коли серб Деян «Деки» Берич, якій свого часу воював проти України на Донбасі, а потім перекваліфікувався в бійця пропагандистського фронту, записав відеозвернення, в якому розповів про знущання, від яких потерпають його співвітчизники в російській армії.

Звернення Деїча розцінили по-різному, але всім було зрозуміло – програма залучення сербів до війни проти Україні почав давати збій.

Вербувальники

Проєкт Деїча із вербування сербських «добровольців» до російського війська став широко відомим в серпні минулого року, після його «презентації» на каналі Соловьов live, в ефірі авторської програми «Формула сенсу» російського політтехнолога, ідеолога вторгнення Росії в Україну Дмітрія Кулікова. Тоді «Деки» вирішив розповісти про схему, за який громадян балканських країн, насамперед Сербії, перетворюють в солдат регулярної армії Росії. Ще одним гостем студії був Давор «Вовк» Савічич, виходець з Боснії і Герцеговини, який останні кілька років був помічений в різних російських військових формуваннях, зокрема у «Вагнері».

Учасники програми розказали, що оформлення «добровольців» відбувається через військомат Красногорська (Московська область), де офіційно підписується контракт з Міністерством оборони РФ і одночасно подаються документи на отримання російського громадянства. Зарахування поповнення відбувається до 106 Тульскої дивізій повітряно-десантних військ, 119 полку чи бригади, до спеціального підрозділу «Вовк».

Деїч в цьому тандемі був представлений як менеджер процесу «перекидання» сербів та інших балканців на поле бою в Україні, Савічич – як професіонал військової справи. В якості реклами професійності «Вовка» в студії згадувалася його участь в боях під Києвом (Гостомель) та Харковом (Ізюмський напрямок) та розповідалося про низку його нагород. До речі, і Берич, і Савічич нині є громадянами РФ.

На момент зйомок передачі Кулікова, процес вербування вже йшов. 22 серпня французький проєкт Intelligence Online оприлюднив результати власного дослідження процесу залучення мешканців балканських країн, насамперед сербів, до російської армії. За їхніми даними, йшлося про щонайменше 500 «добровольців», яких мали оформлювати через військкомат в Підмосков’ї.

6 жовтня інформацію про потік «добровольців» з Балкан до Красногорського «вербувального центру» підтвердило розслідування ВВС. Під час підготовки матеріалу журналістам стало відомо, що чергова група з 30 громадян балканських країн вирушила до Московської області, щоб приєднатися до Тульської дивізії. За даними ВВС, загалом було заплановано залучити до лав збройних сил РФ 1000 громадян Сербії. Як стверджували журналісти, Давор Савичич обіцяв сформувати до осені 2023 року повноцінну сербську бригаду у складі 106 дивізії. Але на момент підготовки матеріалу за затвердженою схемою було оформлено близько ста людей, після чого процес було заморожено, і сформувати повноцінну бригаду Савічич не зміг.

Скарга найманців

На початку січня сербські солдати з 119-го полку 106-ї дивізії у відеозверненні до Путіна поскаржилися на умови служби, стверджуючи, що в російських підрозділах їх «зустріли як наркоманів і алкоголіків», не забезпечують одягом і навіть зброєю та патронами, відмовляються лікувати хворих та поранених.

В ситуацію втрутився Деян Берич, який записав своє звернення до російського президента, де розповів, що росіяни вкрай погано поводяться з сербськими солдатами, називають їх «циганами», ставляться до них як до тих, які прихав не воювати, а красти. За словами Берича, після скарг сербів до них приїхала військова поліція, яка стріляла в повітря «в землянках», а потім била беззбройних бійців прикладами. Пікантності ситуації надав той факт, що на відео Берич був одягнений у футболку з написом “Команда Путіна”, а його самого представили в медіа як довірену особу нинішнього президента РФ на майбутніх виборах.

І самі сербські солдати, і їх «куратор» просили перевести їх до іншого підрозділу – в батальйон “Ахмат” Рамзана Кадирова. Це прохання викликало просто шквал саркастичних коментарів в медіа, тому що серби відомі як фанатичні захисники православної віри, і їхнє бажання воювати пліч-о-пліч з мусульманами проти переважно православних українців явно дисонувало з їхніми попередніми заявами, діями та принципами.

З не меншим сарказмом медіа сусідніх з Сербією країн повідомили, що в Кремлі прохання про перевод сербів відхилили, навпаки: Міністерство оборони РФ вирішило покарати сербів, які скаржилися Путіну. Незадоволених відправили в місця найзапекліших боїв, а прокуратура почала розслідування, яке може призвести до кримінальних справ… якщо вони виживуть.

Конкуренція за солдата

Висновків, які можна зробити з усієї цієї історії з скривдженими сербськими найманцями в російської армії декілька.

Можна, звісно, сконцентруватися на боротьби різних груп впливу із різних силових структур, від яких постраждали сербські найманці. Можна проаналізувати фінансові аспекти вербувальних схем та тим, хто за ними  стоїть. Звісно, скидається на те, що більше ніхто вербувальних грошей Беричу не довірить. Але, все ж таки виглядає так, що першопричиною скандалу зі скаргами та зверненням були інші фактори – насамперед, непопулярність серед сербських громадян ідеї щодо участі у бойових діях у війні, яку веде Росія проти України.

Можна впевнено стверджувати, що в Сербії, як і загалом на Балканах, відсутнє масове бажання воювати в лавах російській армії. Кілька десятків «добровольців», про яких стало відомо медіа – скоріше за все, це і все, на що спроміглися вербувальники типу Берича та російська пропаганда. Сформувати окрему сербську бригаду, чи навіть полк, не вийшло насамперед через відсутність достатньої кількості бажаючих до нього доєднатися. Показово, що підрозділ, в який запрошували сербів, спочатку (від серпня минулого року) розповсюджував новини на сербській мові, але поступово перейшов на російську.

Напевно, якийсь вплив на цю ситуацію справила позиція офіційного Белграда, яка полягає в запровадженні кримінальної відповідальності за участь в бойових діях за межами країни. Незважаючи не незначні покарання, перспектива отримати судимість все одно не радувала потенційних клієнтів вербувальників з Росії. Виходом, за задумом росіян та їхніх сербських помічників, мало стати отримання російського громадянства. Але результатом цієї схеми стало оформлення «добровольців» у російському війську як звичайних росіян, з усіма наслідками перебування в регулярної армії з жорстокою вертикаллю та традиціями, які ніколи не передбачали поваги до життя солдата, і, тим більш, до його умов його служби. Скандал навколо сербських «добровольців» в російської армії був прогнозованим, як і його результат.

Не менш, а може і більш значущим фактором провалу російського вербувального проєкту стали жорсткі конкурентні умови, в яких мають діяти вербувальники. Не секрет, що в Сербії, як і загалом в регіоні, спостерігається демографічна криза. Відповідно, мобілізаційний ресурс скорочується разом з населенням. Придатних до служби чоловіків стає менше, і не вони вже шукають роботу, а робота шукає їх, в тому числі, і у війську.

Сьогодні армія Сербії активно залучає контрактників, пропонуючи їм конкурентну зарплату та соціальні пакети. Якщо врахувати немаловажний фактор, що на Балканах наразі немає ніяких бойових дій, зрозуміло, чия пропозиція, армії Сербії чи армії Росії, виглядає більш привабливо для потенційних рекрутів з сербським паспортом.

Загадкова сербська душа

Звичайно, кажучи про будь-які відносини між слов’янськими народами, не можна не згадати і про нематеріальну мотивацію сербських громадян. Але і тут проросійська чи русофільська пропаганда та агітація зазнали невдачі, і в публічному полі немає жодного зрозумілого пояснення, чому серби мають гинути, допомагаючи Росії захопити Україну (що закономірно, бо його і не може бути).

Показово, що навіть завзяті сербські політики-русофіли не стали закликати до військової підтримки РФ. До дружби з Москвою – так, але не до спільної війни. Вирішальною тут є позиція президента Сербії Александара Вучича. Його не можна назвати антиросійським діячем, але політика його влади однозначна – сербськім громадянам не місці в лавах російської армії на полі боя в Україні. На Вучича орієнтуються і інші політики регіону, насамперед Мілорад Додік, якого теж немає серед агітаторів відправки «добровольців» до РФ.

Щоправда, враховуючи курс Сербії на посилену мілітаризацію, можна подумати, що небажання Белграда брати участь в чужій війні пояснюється не пацифістськими настроями, а підготовкою до неспокійних часів тут, на Балканах. Але це вже тема для іншої статті.