Хоча візит президента України до Сербії мав символічне значення, реакції на перебування Володимира Зеленського в Белграді ще довго не вщухали в регіональних медіа
Навіть набагато важливіші візити світових лідерів до Сербії не порушували стільки питань і не викликали стільки дискусій у суспільстві, оскільки постконфліктний регіон колишньої Югославії та Західних Балкан уже понад три десятиліття розділений щодо свого геополітичного курсу — ЄС чи Росія.
Звідси всі дискусії, невдоволення та політична блуканина, а приїзд українського президента лише роз’ятрив старі рани. Втім, сама присутність Зеленського на «російському терені» створила можливості для потенційних змін.
Візит Зеленського до Белграда є чітким сигналом сербським реваншистам, що вони марно чекають на російський чобіт і танки на Дунаї. Це чіткий сигнал русофілам і путінофілам, що Росія не перемагає у війні в Україні і що «визволення» сербських земель на Західних Балканах найближчим часом не буде.
На місцевому рівні майже всі були певною мірою невдоволені візитом до Сербії Верховного головнокомандувача Збройних сил України. Представники прозахідної опозиції та незалежні інтелектуали дорікали Зеленському, що своїм приїздом він підтримує Александара Вучича напередодні оголошених дострокових або чергових виборів у Сербії.
Мовчали, але особливо невдоволеними були сербські націоналісти та виборці Сербської прогресивної партії. Хоча ця партія вважається суто прагматичною корпорацією, у якій за голоси «винагороджують», ядро її прихильників становлять колишні члени Сербської радикальної партії Воїслава Шешеля, які здебільшого є русофілами та путінофілами. Одного дня, коли їм це буде вигідно, вони оголосять свого лідера Александара Вучича зрадником Сербії та сербсько-російського братерства.
Розчарованими Зеленським були й албанці в регіоні, особливо в Приштині, оскільки український президент у Белграді, як і очікувалося, наголосив, що підтримує територіальну цілісність Сербії, тобто не визнає незалежності Косова. Також очікувалося, що в такому разі в центрі Приштини буде знято великий банер на підтримку України з українським прапором. Прем’єр-міністр Албанії Еді Рама закликав своїх співвітчизників стримувати емоції та з розумінням поставитися до України, яка захищається у війні.
Найбільшу геополітичну вигоду від візиту Зеленського отримали Захід і Україна. Ще після проголошення незалежності Косова у 2008 році Москва кинула якір у Сербії і звідти за допомогою своєї «м’якої сили» (церква, енергоресурси, економіка, культура, політика) впливає на регіон Західних Балкан. Після анексії Криму у 2014 році сербський ревізіонізм почав прокидатися. Замість ідеї «Великої Сербії», що зазнала поразки у війнах 1990-х років, за зразком «русского мира» набирає сили ідея «сербського світу». Започаткований у Белграді, фактично урядом Сербської прогресивної партії, «сербський світ» почав лякати сусідів, особливо в Косові, Боснії і Герцеговині та Чорногорії.
Це сюрреалістично й моторошно, але політична русофілія та путінофілія у розпал геноциду в Україні у квітні 2022 року принесли Александару Вучичу перемогу в першому турі президентських виборів. Символи російської агресії «Z» були нанесені всюди по Сербії, у містах і селах, агентурою Москви, а також сербськими націоналістами-ентузіастами.
Популярність ЄС почала падати. Настільки, що в повністю розділеній Сербії після протестів через трагедію в Новому Саді в листопаді 2024 року російські прапори, російські символи та символи, під якими Москва веде війну в Україні, можна було побачити як на студентських протестах, так і на провладних мітингах.
В атмосфері найбільшої агресії в Європі після Другої світової війни, зокрема й через проросійську символіку та антиєвропейські настрої, Брюссель довго не знав, яку позицію зайняти щодо політичної кризи в Сербії, яка у 2025 році опинилася на межі громадянської війни.
Якби Захід ззовні рішуче засудив насильство сербської влади проти студентів і громадян, режим Вучича ще в березні 2025 року розвалився б як картковий будиночок. Сербський президент дуже добре це знає і тому намагається заручитися підтримкою Заходу, ЄС і США, стаючи на бік України. Вучич усіма способами намагається здобути й підтримку Трампа, який до падіння прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана вважався захисником зручних автократів.
Відхід Орбана внаслідок угорської «виборчої революції» також став для Вучича сигналом, що зовнішньої підтримки йому доведеться шукати, сидячи, можливо, більш ніж на чотирьох стільцях. У Сербії наближаються дострокові або чергові парламентські вибори, і Вучич очікує від Заходу, що той «широко заплющить очі» на фальсифікацію виборів, як робив це протягом усього попереднього десятиліття. Саме тому найбільших політичних втрат Вучич зазнав через постачання боєприпасів Україні та візит Зеленського.
А для народу і виборців у Сербії сигнал зрозумілий: Зеленський у Белграді означає, що Росія і Путін не перемагають в Україні. Сербія любить міфи й переможців. Як показують опитування громадської думки, російський президент і далі популярний у Сербії, але у суспільстві вже склалося враження, що Путін більше не переможець. Саме тому на вулицях дедалі рідше можна побачити перехожих у футболках із його зображенням і символом «Z».
Втім, картина, найімовірніше, докорінно зміниться безпосередньо напередодні оголошених виборів у Сербії, коли від прихильників Сербської прогресивної партії знову цілими днями лунатиме проросійська пропаганда.. Режим боротиметься за кожен голос, знову мобілізуватиме правих найгіршою русофільською та путінофільською пропагандою, як навесні 2022 року, коли почалася війна в Україні й усе виглядало так, ніби Сербія була на боці російського агресора. У медіа знову з’являтимуться кадри із Сербії, на яких цілують руку російському царю. Можна очікувати й посилення нового братерства Сербії з Китаєм.
Boris Varga. Serbian political scientist and journalist.
Матеріали, що публікуються в рубриці «Думки» відображають особисту думку автора і можуть не збігатися з позицією Центру
