Російська військова форма, автомати, шеврони, відео з фронтового побуту й демонстративна підтримка війни проти України. Останніми тижнями у чорногорському інформаційному просторі дедалі частіше обговорюють публікації з Instagram-акаунтів вихідців із Чорногорії, які, судячи з їхнього змісту, перебувають у складі російських збройних формувань. Дехто настільки охоче демонструє подробиці свого перебування в Росії, що фактично сам залишає цифрові свідчення для майбутніх правоохоронних перевірок.
У публічних обговореннях уже фігурують кілька імен — Мілош Р., Здравко С., Ілія В., Данило О. та Василіє П., Лазар Р., Василіє М. та Жарко П. Це уродженці чорногорського приморського міста Будви, другого найбільшого міста країни Нікшича, а також муніципалітетів Даниловград і Зета (поблизу столиці Подгориці). Деякі з них явно з кримінальним минулим. Відповідні акаунти привернули увагу через публікації із військовою символікою, озброєними людьми, російськими військовослужбовцями та матеріалами, пов’язаними з війною. Частина фотографій і відео створює враження безпосереднього перебування їхніх авторів у військовому середовищі.
Зрозуміло, що сама по собі фотографія у військовій формі ще не доводить прямої участі в бойових діях, тим паче на першій лінії. Проте вже сама кількість подібних публічних матеріалів ставить питання, яке чорногорській державі навряд чи вдасться ігнорувати: скільки осіб, пов’язаних із країною, справді воюють проти України, хто допомагає їм потрапити до російських формувань і що відбуватиметься після їхнього повернення?
Для Чорногорії тема не нова. У липні 2025 року Агентство національної безпеки (АНБ) повідомило чорногорським ЗМІ, що під час війни на сході України у 2014–2015 рр. на боці проросійських формувань воювали п’ятеро чорногорських громадян. Одного з них засудили після повернення, решта, за даними спецслужби, до країни не повернулися. Водночас АНБ тоді зазначало, що від початку повномасштабного російського вторгнення у лютому 2022 року не має підтвердженої інформації про нових чорногорських учасників війни.
Сьогодні та картина виглядає вже неповною, адже присутність чорногорських громадян у лавах армії держави-агресора вже стала очевидною. За минулий рік з’явилися нові кримінальні провадження, публічні матеріали та свідчення, які дають підстави говорити про проблему значно предметніше. Достовірної загальної кількості таких людей досі немає, але це число вочевидь зростає.
Від православного радикалізму до російського контракту
Чому громадянин невеликої балканської держави, яка майже десятиліття є членом НАТО і наближається до вступу в ЄС, взагалі вирішує їхати воювати за Росію?
Універсальної відповіді немає. За зовнішньою схожістю військової символіки можуть стояти різні біографії, мотиви й особисті обставини. Часто справа в тім, що для них Росія є насамперед ідеологічним орієнтиром. Для інших участь у війні може бути способом заробити або розв’язати власні фінансові проблеми або втекти від боргів чи кримінального переслідування на батьківщині. Більше того, є й авантюристичні особи із кримінального середовища, яких приваблюють гроші, зброя, насильство та можливість змінити власне становище.
Ідеологічна складова однозначно найпомітніша. У частині радикалізованого просербського середовища Чорногорії Росія роками зображується останнім великим захисником православ’я, сербського народу та традиційних цінностей. Війна проти України в такій системі поглядів сприймається не через міжнародне право або питання територіальної цілісності, а як протистояння Росії з НАТО та колективним Заходом.
Ця картина світу формувалася задовго до 2022 р. Вона підтримувалася політичними заявами, окремими медіа, націоналістичними організаціями та поширенням російської пропаганди. Україну зазвичай представляють не самостійною державою, що захищається від агресії, а інструментом західної політики проти Москви.
Важливо, однак, не змішувати православну віру або сербську національну ідентичність із радикалізмом. Серед чорногорських сербів немає повально однозначного схвального ставлення до російської загарбницької війни проти України. Хоча все ж саме цьому середовищу притаманні міцні русофільські емоції та скепсис до США, Європи та НАТО. Проблему перетворення русофільства на конкретне залучення до війни проти України на російському боці створює конкретна «заряджена» частина політичного й інформаційного середовища, де релігійна та національна символіка використовується для виправдання російської агресії й романтизації військової служби на боці Москви. На жаль, не останню роль у цих процесах відіграє Сербська православна церква: найбільша в Чорногорії конфесія, яка водночас є ключовою проросійською суспільною інституцією.
Російська армія, своєю чергою, пропонує доволі матеріальне продовження цих переконань. Іноземців залучають до контрактної служби через обіцянки значних одноразових виплат, щомісячного грошового забезпечення та інших привілеїв. Для людини з боргами, нестабільними доходами або відсутністю життєвих перспектив така пропозиція може виявитися вагомішою за ідеологічні аргументи.
Тож умовний балканський доброволець не обов’язково є переконаним послідовником російського імперіалізму. Він може поєднувати симпатії до Путіна з прагматичним розрахунком, особистими проблемами та готовністю заробляти на війні.
Окрема складова проблеми найманців із Чорногорії — це можливий зв’язок із кримінальним середовищем. У Чорногорії, де діяльність організованих злочинних угруповань залишається одним із серйозних викликів для держави, участь осіб із кримінальним досвідом в іноземних військових формуваннях потребує особливої уваги. Бойова підготовка, знайомство зі зброєю, контакти з російськими військовими й можливість отримувати кошти з-за кордону створюють ризики, що виходять дуже далеко за межі українського фронту. На основі інформації з доступних відкритих джерел уже можна говорити про існування однієї чи кількох організованих мереж чорногорських найманців. Це видно навіть із публічної комунікації в соцмережах відповідних осіб, які хизуються своїм перебуванням у лавах російських збройних формувань (ідеологічна близькість, спільні фотографії тощо).
Операція «Луганськ»: проблема перестала бути теоретичною
Найпоказовішим публічно задокументованим правоохоронним епізодом стала операція «Луганськ», проведена чорногорською поліцією 27 листопада 2025 р.
У Даниловграді тоді затримали Данка С., якого прокуратура звинуватила в участі у російському збройному формуванні на окупованій території України. Під час операції правоохоронці провели обшуки на 13 об’єктах у Даниловграді, Подгориці й Нікшичі. Було вилучено 24 одиниці вогнепальної зброї, понад тисячу набоїв, військову форму, спорядження, іноземні документи та символіку збройних формувань.
Поліція тоді повідомила і про 1,5 млн євро на рахунку головного підозрюваного, пов’язавши ці кошти з його ймовірною участю у війні. Сам обвинувачений згодом заперечив ці твердження, а також заявив, що не є громадянином Чорногорії. У лютому 2026 року Вищий суд Подгориці розглядав питання про підтвердження його російського громадянства. Згідно з обвинувальним актом, йому інкримінується участь у проросійському формуванні в період із вересня 2023-го до вересня 2024 року. Провину свою Данко С. заперечує.
Цей випадок не можна автоматично зараховувати до статистики чорногорських громадян, які воювали за Росію, оскільки громадянство обвинуваченого є предметом судового спору. Проте згадана операція показала, що на території Чорногорії вже точно існують люди, щодо яких слідство має підстави перевіряти участь у російських збройних формуваннях, фінансові операції та зв’язки зі специфічними воєнізованими середовищами.
Особливої уваги заслуговує зброя. Вилучення великої кількості озброєння добре ілюструє, наскільки складною може бути криміногенна інфраструктура навколо середовищ, які потрапляють у поле зору правоохоронців.
Тут і виникає найбільш тривожне запитання: чи є люди, які повертаються з російської війни, лише окремими правопорушниками, чи вони здатні стати частиною вже існуючих місцевих мереж, пов’язаних із насильством, незаконною зброєю та радикальними політичними рухами?
Відповіді повної й остаточної поки немає. Але для держави з населенням трохи понад 620 тисяч осіб навіть невелика кількість таких людей може становити помітну проблему для правоохоронної системи. Особливо в майбутньому, коли такі досвідчені особи радо повернуться з «багажем знань» до лав мафіозних кланів та можуть стати дієвими російськими агентами для дестабілізації та гібридних операцій в Чорногорії.
Соцмережі як вітрина війни та можливого вербування
Ще одна особливість нинішньої ситуації — публічність. Російські військові та їхні іноземні прихильники охоче використовують Instagram, Telegram і TikTok для демонстрації військового побуту. Війна там нерідко виглядає як поєднання пригоди, чоловічого братерства, націоналістичного романтизму та можливості швидко заробити.
Саме тому соціальні мережі становлять подвійний інтерес для правоохоронців.
По-перше, вони можуть містити цифрові докази: фотографії, дати, характерні військові відзнаки, відео з певних місцевостей, відомості про перебування в Росії або контакти з іншими військовослужбовцями. Сукупність таких матеріалів іноді дозволяє відновити загальну послідовність подій навіть без доступу до закритих державних реєстрів.
По-друге, сама демонстрація служби у російській армії може впливати на інших людей. Особливо коли військові публікації супроводжуються схвальними коментарями, ідеологічними гаслами, розповідями про матеріальні вигоди або запрошеннями долучатися.
Наскільки це переростає в організоване вербування громадян Чорногорії, ще необхідно встановити. Але саме цей напрям становить особливий інтерес. Адже принципова відмінність існує між людиною, яка самостійно вирушила до Росії й уклала контракт, та групою осіб, яка допомагає іншим оформлювати документи, організовує поїздки, забезпечує контакти з російськими військовими структурами або отримує за це винагороду.
Такі посередники, якщо їхню діяльність буде встановлено, становитимуть значно серйознішу загрозу, ніж окремі любителі військової символіки.
Власне, соцмережі поступово стають для російської військової машини не тільки засобом пропаганди, а й простором нормалізації контрактної служби. Людина, яка сьогодні фотографується з російським прапором і поширює відео з фронту, завтра може стати прикладом для когось зі свого оточення.
Закон є. Питання — у його застосуванні
У Чорногорії участь в іноземних збройних формуваннях криміналізована ще з 2015 року.
Стаття 449b Кримінального кодексу передбачає від шести місяців до п’яти років позбавлення волі за незаконну участь у таких формуваннях, а за організацію, вербування, підготовку чи транспортування людей із відповідною метою — від двох до десяти років ув’язнення. Закон також охоплює окремі форми фінансування такої діяльності. Отже, проблема полягає не у відсутності нормативної бази.
Ще у 2017 році в Подгориці було винесено вирок за участь громадянина Чорногорії у збройному формуванні самопроголошеної «ДНР». Правова практика існує, хоча й залишається обмеженою.
Для ефективного переслідування потрібні належні докази участі у формуванні, встановлення особи та її правового статусу, підтвердження відповідних дій за кордоном. У деяких випадках додатковою складністю може стати набуття іншого громадянства. Справу згаданого вище Данка С. можна розглядати як приклад того, наскільки важливими стають ці обставини.
Тому від поліції, прокуратури та АНБ потрібна систематична робота. Насамперед йдеться, звісно ж, про встановлення реального числа осіб, пов’язаних із Чорногорією, які перебувають у російських формуваннях; перевірку можливих місцевих вербувальників; контроль за незаконними фінансовими потоками та оцінку ризиків, пов’язаних із поверненням людей, які отримали бойовий досвід.
Останній аспект заслуговує на окрему увагу, бо поєднання військової підготовки, досвіду насильства, радикальних переконань та можливих кримінальних зв’язків створює ризики, які держава зобов’язана оцінювати. Для Чорногорії як члена НАТО додаткове значення мають і можливі контакти таких осіб із російськими військовими та розвідувальними структурами.
Відсутність публічних повідомлень про нові справи ще не означає, що правоохоронці нічого не роблять. Але суспільство має право на загальну інформацію про масштаби проблеми та результати застосування законодавства.
На початку жовтня чорногорські інституції вже продемонстрували активність щодо російських безпекових ризиків. 9 жовтня поліція та АНБ затримали, а згодом видворили з країни підсанкційного Михайла Звінчука, керівника російського провоєнного інформаційного проєкту «Рибар», і кількох його співробітників. Операція привернула значну увагу через роль цієї мережі в поширенні кремлівської пропаганди. Це окремий випадок, однак він вказує на ширший безпековий контекст — на те, що російська активність у Чорногорії вже давно не обмежується заявами посольства, політичною симпатією окремих партій, місцевого духовенства Сербської православної церкви або суперечками про санкції.
Російський вплив має різні прояви — від інформаційних кампаній до особистих контактів, поїздок та діяльності людей, зацікавлених у військовій співпраці з Москвою. І кожен із цих проявів потребує власної правової оцінки.
Чорногорія перебуває у фінальній фазі переговорів про вступ до ЄС. Її зовнішньополітичний курс передбачає повне узгодження з європейськими санкціями проти Росії та підтримку територіальної цілісності України. Це принципова відмінність від тієї частини внутрішнього політичного середовища, де війна проти України досі сприймається як прийнятна або навіть героїчна справа.
Саме тому історія чорногорських учасників російської війни є наразі такою чутливою та важливою. Вона стосується здатності держави стримувати радикалізацію, протидіяти можливому вербуванню своїх громадян та не допустити появи нових осередків насильства після повернення людей із фронту.
Скільки таких осіб насправді — п’ятеро, десятеро чи більше — наразі достовірно невідомо. Соціальні мережі не замінюють реєстру учасників війни, але й ігнорувати їхній зміст було б нерозумно. Особливо тепер, коли самі користувачі дедалі частіше демонструють те, що зазвичай доводиться встановлювати під час тривалих розслідувань.
Окремі чорногорські політики можуть скільки завгодно пояснювати підтримку Росії історичною близькістю, православним братерством чи критикою НАТО. Але участь людей, пов’язаних із Чорногорією, у війні проти України — вже зовсім інша історія. Вона має конкретний кримінально-правовий і безпековий вимір.
І якщо ці люди згодом повернуться додому, країні доведеться мати справу не з абстрактною російською пропагандою, а з її цілком реальними наслідками.
Аналітична група CWBS
