«Вільна Сербія» після Вучича: перемога студентів і незручні питання до нового Белграда

«Вільна Сербія» після Вучича: перемога студентів і незручні питання до нового Белграда

«Вітання з вільної Сербії!» Подібні слова неодноразово лунали від сербських гостей на двох міжнародних конференціях PLENUM2026 і Cetinje Forum FORCE2026, які 9–12 листопада відбулися в Подгориці та Цетинє (листопад у Чорногорії традиційно насичених в плані експертних заходів). І в цьому відчувався щирий оптимізм. Після чотирнадцяти років правління Александра Вучича й Сербської прогресивної партії (СНС) його політичний табір нарешті зазнав поразки, а багаторічний протестний рух студентів здобув переконливу перемогу на парламентських виборах.

Сербське представництво на обох заходах, до речі, виявилося особливо сильним. Історик Мілівой Бешлін, директор Регіональної академії демократичного розвитку Балша Божович, політик Борко Стефанович, колишня депутатка сербської Скупщини Нада Колунджія та інші учасники охоче ділилися своїми очікуваннями від майбутніх змін. Після років гострих суперечок про сербську політику щодо сусідів така атмосфера була незвично позитивною. Говорили про демократію, звільнення державних інституцій від партійного контролю, примирення в регіоні та можливість нарешті залишити позаду політичні практики 1990-х років.

Та зміна влади ще не означає зміни політичної культури й зовнішньополітичних пріоритетів. Програма переможців це добре показує.

12 листопада представники Студентського списку Деян Шошкич і Міодраг Крмар зустрілися з російським послом Александром Боцан-Харченком. За повідомленням посольства, говорили про двосторонні відносини та підтримку Москвою сербської позиції щодо Косова. Того самого дня інші представники руху зустрілися з помічником державного секретаря США Брендан Ганраганом.

Звичайні дипломатичні контакти майбутньої влади, але досить промовисті: Сербія навряд чи швидко відмовиться від балансування між Заходом, Росією та Китаєм. Демократичні зміни всередині країни виглядають перспективнішими за її геополітичний розворот.

Перемога, якої не змогла досягти традиційна опозиція

25 жовтня на дострокових виборах Студентський список (Studentska lista – Studenti pobeđuju) отримав 140 із 250 мандатів Народної скупщини. За нього проголосували понад 2,35 млн громадян, близько 53%. Блок Вучича здобув 103 місця, представники національних меншин — сім.

Сам Вучич ще наприкінці вересня достроково залишив президентську посаду, розраховуючи після виборів повернутися до виконавчої влади вже як прем’єр-міністр. Однак його плани перекреслила студентська перемога. Першу сесію нового парламенту призначено на 17 листопада, після чого розпочнеться процес формування уряду.

Поштовхом до протестів стала трагедія 1 листопада 2024 року, коли під час обвалення навісу вокзалу в Новому Саді загинули 16 людей. Катастрофа переросла в загальнонаціональну дискусію про корупцію, непрозорі державні підряди та безвідповідальність посадовців.

Студенти вимагали встановити винних і оприлюднити документацію щодо реконструкції. До них приєдналися викладачі, громадські активісти й представники різних професій. Протести охопили країну, а спроби дискредитації їхніх учасників лише посилили невдоволення.

Зрештою студентам вдалося зробити те, чого роками не могла досягти роз’єднана сербська опозиція. Вони об’єднали громадян із дуже різними поглядами навколо порівняно простих вимог: покласти край корупції, відновити верховенство права та змусити державні інституції працювати за законом.

Косово, Росія, національна ідентичність і геополітичний вибір тривалий час залишалися на другому плані. Це допомагало зберігати єдність руху, але тепер такі питання вже не відкласти.

Студентський список не має єдиної ідеології. Серед його представників є проєвропейські діячі, помірковані консерватори й прихильники традиційних національних поглядів. Бажання усунути Вучича об’єднувало їх; державні рішення вимагатимуть складніших компромісів.

До того ж поразка СНС на виборах ще не означає демонтажу всієї системи, яку вона вибудовувала протягом чотирнадцяти років. За список Вучича проголосували понад 1,7 млн громадян. Його політичний табір зберігає значний вплив у місцевому самоврядуванні, державному апараті, економічних структурах та медіа.

Новій більшості доведеться реформувати прокуратуру, суди, спецслужби, державні підприємства та систему призначень. Саме від цього, а не суто від зміни прем’єра чи інших високопосадовців, залежить глибина політичного перелому. А також те, чи стане 25 жовтня початком справді нової політичної епохи.

Студентський список і традиційні сербські інтереси

Найбільше запитань викликає зовнішньополітична програма переможців: вона консервативніша, ніж очікувала частина їхніх ліберальних прихильників.

Студентський список підтримує військовий нейтралітет Сербії та не передбачає вступу до НАТО.

Щодо Росії позиція також досить традиційна. У програмі прямо йдеться про збереження партнерства з Москвою, насамперед у питаннях підтримки сербських інтересів у Раді Безпеки ООН та врегулювання косовського питання. Водночас переможці не підтримують запровадження санкцій проти Російської Федерації, посилаючись, зокрема, на історичний досвід міжнародних санкцій проти самої Сербії у 1990-х роках.

Водночас вони визнають територіальну цілісність України та міжнародно визнані кордони. Отже, підтримка українського суверенітету поєднується з наміром зберігати особливі відносини з державою-агресором.

Після виборів перший номер Студентського списку, професор Ілля Срданович, дещо пом’якшив категоричність попередніх заяв щодо санкцій. В інтерв’ю Радіо Свобода він наголосив, що подібні зовнішньополітичні рішення мають ухвалюватися після відкритого суспільного обговорення та відповідати волі громадян. Можливість перегляду чинної позиції таким чином залишається, хоча конкретного рішення про проведення референдуму поки немає.

З огляду на поширені проросійські настрої та косовський фактор швидкого приєднання Белграда до європейських санкцій очікувати не доводиться.

Своєрідна двозначність присутня й у програмному розділі про Європейський Союз. Брюссель названо головним економічним партнером Сербії, а подальшу співпрацю з державами-членами визначено одним із пріоритетів. Передбачено проведення реформ у сферах правосуддя та основоположних прав, розширення економічних зв’язків і залучення європейського фінансування. Проте сама мета повноправного членства в ЄС у документі прямо не сформульована.

Після виборів Срданович підтвердив намір продовжувати євроінтеграцію. Проте останню нову переговорну главу Сербія відкрила ще у 2021 році, а подальший рух залежить не лише від реформ, а й від відносин із Косовом та узгодження політики з ЄС.

Із Косовом ситуація ще складніша. Студентський список продовжує вважати його невід’ємною частиною Сербії, виступає проти незалежності краю та його членства в міжнародних організаціях. Передбачено перегляд домовленостей попередньої влади з Приштиною, насамперед щодо їхньої відповідності сербській Конституції.

Фактично позиція переможців не надто відрізняється від традиційної сербської державної політики. Подальший діалог під егідою ЄС, очевидно, збережеться, однак на якісь швидкі прориви поки не варто сподіватися.

У випадку Боснії і Герцеговини Студентський список наголошує на збереженні конституційних повноважень Республіки Сербської, включно з її правом вето в загальнодержавних інституціях та майновими претензіями. Пропонується переглянути практику застосування так званих Боннських повноважень Високого представника міжнародної спільноти й надалі розвивати особливі відносини Белграда з Баня-Лукою.

Відмови від традиційної ролі Сербії у справах боснійських сербів не передбачається. Звісно, такі програмні положення ще не означають підтримки сепаратистських амбіцій Мілорада Додіка. Але й підстав очікувати докорінного перегляду сербської політики щодо БіГ поки немає.

У Чорногорії студенти обіцяють захищати національну й культурну ідентичність сербів і домагатися врегулювання подвійного громадянства.

Для Подгориці це болюча тема: частина політиків побоюється впливу нових правил на виборчий баланс та посилення залежності від Белграда. Проблема полягає не в самій підтримці співвітчизників, а в можливих методах політичного впливу.

Отже, традиційні зовнішньополітичні пріоритети Сербії можуть пережити Вучича. Питання в тому, чи зміняться способи їх реалізації.

Після Вучича: оптимізм і тягар дев’яностих

На форумі PLENUM 2026 колишня депутатка сербського парламенту Нада Колунджія досить жорстко охарактеризувала політичну спадщину попередньої влади. За її словами, режим Вучича не просто обмежував свободи, а й свідомо поширював ворожнечу, використовував націоналістичну риторику для збереження влади та прикриття масштабної корупції.

Водночас вона закликала сусідів не вимагати від переможців негайних відповідей щодо Косова, воєнного минулого й інших болючих питань. На її думку, надмірний тиск може ускладнити демократичний перехід.

Косовський публіцист Ветон Сурой на PLENUM звернув увагу на іншу проблему. На його думку, Захід роками розглядав Вучича як гаранта регіональної стабільності саме через його здатність цю стабільність порушувати. Міжнародні партнери розраховували, що сербський лідер утримуватиметься від небезпечних кроків в обмін на політичну підтримку та визнання.

Ця модель, відома як «стабілократія», дозволяла роками відкладати питання демократії, свободи медіа й державних інституцій заради відносної передбачуваності регіональних процесів. І зрештою створила політичну систему, для якої контроль над суспільством став набагато важливішим за його розвиток.

На FORCE26 у Цетинє відомий сербський опозиційний депутат Борко Стефанович визнав, що саме Белград має першим простягнути руку сусідам і довести готовність до змін після років конфліктної політики. Звучало це особливо промовисто в Цетинє, яке в сербсько-чорногорських відносинах традиційно асоціюється з виразною чорногорською національною ідентичністю. Стефанович навіть зауважив, що вперше за тривалий час йому приємно бути громадянином Сербії на такому заході.

Особливо змістовними були міркування історика Мілівоя Бешліна. На його думку, Західні Балкани значною мірою залишаються заручниками наслідків югославських воєн 1990-х років. Сформований тоді політичний і територіальний порядок продовжує визначати відносини між державами, а спроби переглянути давні суперечності регулярно повертають регіон до тих самих конфліктів. Бешлін навіть припустив, що радикально змінити цей історичний контекст могло б хіба що нове масштабне потрясіння, аж до чергової регіональної чи світової війни. Йшлося тобто про глибину політичної інерції, яку залишили після себе війни за югославську спадщину.

При цьому історик зовсім не заперечує можливостей для позитивних змін. Навпаки, він вважає, що навіть за нинішніх обставин країни регіону здатні досягти значного прогресу в примиренні, відновленні довіри та розвитку нормальної співпраці. Для цього не потрібні нові кордони чи чергова історична катастрофа.

Він очікує, що нова сербська влада більше займатиметься судами, спецслужбами, освітою й медіа, ніж суперечками із сусідами. Потенціал цих реформ Бешлін оцінює навіть вище, ніж після падіння Мілошевича у 2000 році.

Значно жорсткіше про майбутнє говорив Балша Божович. Він переконаний, що Сербія не повинна повторити помилок демократичного переходу початку 2000-х років, коли значна частина колишніх політичних і безпекових структур зберегла свої позиції. На його думку, необхідні реформа спецслужб, відкриття архівів, встановлення відповідальності за корупцію та належне розслідування злочинів попередніх десятиліть.

Божович також говорив про зв’язки колишнього сербського керівництва з політичними середовищами в Чорногорії, БіГ та Косові. Він вважає, що ці неформальні механізми можуть пережити Вучича.

У цій оцінці є раціональне зерно. За роки правління Вучича Сербія справді вибудувала розгалужену систему політичних, медійних, економічних та особистих контактів із представниками сербських громад у сусідніх державах. Частина таких зв’язків існувала задовго до його приходу до влади й має власну суспільну основу.

Тому їхнє майбутнє залежатиме не лише від зміни політичного керівництва у Белграді. Важливіше, чи збережеться практика використання регіональних суперечностей для внутрішньої мобілізації та зміцнення політичного впливу.

Що зміниться для регіону та України?

Александар Вучич роками залишався одним із ключових гравців Західних Балкан: від переговорів із Косовом до відносин із Баня-Лукою та Подгорицею. Зміна влади здатна зробити ці відносини менш персоналізованими й передбачуванішими, але сама по собі не скасує сербських національних пріоритетів.

Для Чорногорії особливого значення набуватимуть питання подвійного громадянства, статусу сербської мови, відносин із Сербською православною церквою та впливу Белграда на місцеву політику. Подгориця перебуває у завершальній фазі переговорів про вступ до ЄС, а тому стабільність відносин із найбільшим сусідом залишається важливою умовою її політичного розвитку.

У БіГ стежитимуть, чи дистанціюється нова влада від конфліктних дій керівництва Республіки Сербської. Приштина ж не має підстав сподіватися на швидке пом’якшення позиції щодо незалежності Косова.

Для України демократизація Сербії відкриває певні можливості: незалежніші інституції та контроль над непрозорими фінансовими зв’язками могли б звузити простір для російського впливу. Однак програма переможців не передбачає відмови від партнерства з Москвою. Енергетична залежність, Косово й суспільні симпатії до РФ і надалі впливатимуть на курс Белграда. Багато що залежатиме від конкретних рішень майбутнього уряду, передусім у питаннях санкцій, міжнародної співпраці та безпекової політики.

Успішні внутрішні реформи водночас здатні повернути Сербії довіру європейських партнерів після років застою переговорів про вступ.

Після повалення Слободана Мілошевича 5 жовтня 2000 року Сербія також переживала період великих очікувань. Здавалося, що падіння авторитарного режиму відкриє шлях до швидкої демократизації та переосмислення політичної спадщини 1990-х років. Але значна частина старих структур зберегла вплив, а багато болючих питань так і залишилися без відповідей.

Недарма Божович у Цетинє знову говорив про потребу справжнього «6 жовтня», тобто завершення реформ, яких не здійснили після падіння Мілошевича.

Найближчі місяці покажуть, наскільки швидко нова влада зможе перейти від протестних гасел до конкретних реформ. Значення матимуть не лише кадрові призначення, а й реальна незалежність судів, робота прокуратури, свобода медіа та готовність розслідувати зловживання попередніх років.

Зовнішньополітичні зміни, ймовірно, будуть повільнішими. Критика авторитаризму в Сербії цілком поєднується з консервативними поглядами на Косово, Росію та сусідів.

Проте вже сама можливість спокійніше говорити про взаємини із сусідами, воєнне минуле й відповідальність держави за власну політику становить певний прогрес після багатьох років агресивної риторики.

Перемога студентів дала країні шанс змінити правила політичного життя. Наскільки глибоко вони зможуть це зробити, покаже робота нового уряду, а не сам результат виборів.

Поки в Подгориці й Цетинє лунали вітання «з вільної Сербії», у Белграді готувалися до буденнішого завдання — формування влади. Саме там і перевірятиметься виправданість листопадового піднесення.

Аналітична група CWBS