Наприкінці жовтня у чорногорській Будві відбувся шістнадцятий міжнародний форум To Be Secure (2BS), організований Атлантичним союзом Чорногорії. За півтора десятиліття він став одним із відомих регіональних майданчиків для обговорення європейської та євроатлантичної безпеки. Проте цьогорічний захід помітно відрізнявся від попередніх.
Тим, хто бував на 2BS у минулі роки, різниця впадала в око. Значно скромніші масштаби, менше високопосадовців, відчутно нижчий представницький рівень. Серед членів чорногорського уряду були лише міністр державного управління Мараш Дукай та міністерка культури й медіа Тамара Вуйович. Не приїхали ані прем’єр Мілойко Спаїч, ані глава МЗС Ервін Ібрагімович. У кулуарах учасники також звертали увагу на помітно скромніші організаційні можливості форуму.
Частково це пояснюється календарем. Напередодні, у Мілочері, поблизу Светі-Стефана, відбувся саміт лідерів Берлінського процесу за участю керівників західнобалканських держав, канцлера Німеччини Фрідріха Мерца та інших європейських партнерів. Саме там пройшли головні політичні переговори, зокрема зустріч прем’єрів Чорногорії та Хорватії.
Відтак особливих дипломатичних сенсацій від 2BS ніхто й не очікував. Змістовно програма також не запропонувала багато нового. Російська загроза, розвиток європейської оборони, кібербезпека, гібридні операції, вибори та майбутнє розширення ЄС давно стали звичними темами подібних дискусій.
Проте кілька виступів заслуговували на увагу. Насамперед через нинішнє становище Чорногорії, яка наближається до завершення переговорів із Євросоюзом, але ще має чимало невирішених проблем.
Президент Атлантичного союзу Чорногорії Саво Кентера у вступній промові закликав західні демократії нарешті перейти від засудження загроз до ефективних дій. Російська агресія проти України, диверсії, кібератаки та спроби політичного втручання, на його думку, вимагають значно рішучішої відповіді. Європейські демократії повинні мати не лише принципи й цінності, а й достатню силу, щоб їх захищати.
Для самої Чорногорії Кентера сформулював не менш важливу тезу: вступ до ЄС має залишатися державним інтересом, а не проєктом окремої партії, уряду чи виборчого циклу. У схожому проєвропейському дусі на відкритті виступив і мер Будви Нікола Йованович.
Це особливо актуально після чергового переговорного успіху Подгориці. 12 жовтня Чорногорія тимчасово закрила ще три глави, довівши їхню загальну кількість до 21 із 33. Дев’ять глав закрито лише цього року. Уряд Спаїча продовжує розраховувати завершити переговори до кінця 2026-го та забезпечити вступ у 2028 році.
Однак тепер дедалі більшу роль відіграватимуть питання, які не можна вирішити самим ухваленням необхідних законів. І перша панель форуму це добре продемонструвала.
Хорватія: підтримуємо вступ, але своїх вимог не знімаємо
Найбільший практичний інтерес становили хорватські виступи. Зрештою, саме Загреб сьогодні має чи не найбільше можливостей впливати на графік завершення чорногорських переговорів.
У першій панелі взяли участь державний секретар хорватського МЗС Франо Матушич, представник словенської дипломатії Петер Грк, чорногорська дослідниця Ніколета Джуканович і колишній прем’єр Чорногорії Ігор Лукшич. Окремо відбулася розмова журналістки Vijesti зі спеціальною радницею хорватського міністра закордонних та європейських справ Вандою Бабич-Галич, уродженкою Котора.
Хорватські дипломати послідовно повторювали одну позицію: Загреб не блокує Чорногорію, навпаки, зацікавлений у її якнайшвидшому вступі до ЄС. Однак це не означає готовності залишити невирішеними питання, накопичені протягом десятиліть.
Матушич докладно згадував досвід самої Хорватії. Членство в ЄС потребувало непростих реформ, компромісів і виконання не завжди популярних вимог. Країна вступила до Євросоюзу у 2013 році, але до Шенгенської зони приєдналася лише десятиліттям пізніше. Нині ці зусилля, за словами дипломата, окупаються: Хорватія отримує з бюджету ЄС на мільярди євро більше, ніж сплачує до нього.
Логіка Загреба зрозуміла. Якщо Хорватія свого часу мусила йти на складні компроміси, то й від Подгориці очікує аналогічного підходу, особливо щодо воєнного минулого 1990-х років, прав постраждалих і добросусідських відносин.
Хорватські представники неодноразово нагадували, що без підтримки Загреба Чорногорія не змогла б закрити жодну з уже завершеної 21 переговорної глави. Формально це справді так, оскільки рішення потребують одностайності держав-членів ЄС. Але саме нагадування мало очевидний політичний підтекст: хорватську позицію Подгориці доведеться враховувати до самого завершення переговорів.
Напередодні форуму прем’єри Андрей Пленкович і Мілойко Спаїч уже обговорили двосторонні питання на саміті Берлінського процесу. Пленкович привітав нещодавні рішення чорногорського уряду щодо збереження меморіальної дошки на місці колишнього табору Морінь та перейменування міського басейну в Которі, який носив ім’я ватерполіста Зорана Гопчевича.
Для Загреба обидва питання були чутливими через події війни 1991–1995 років та поводження з хорватськими полоненими. Проте, як одразу нагадав Пленкович, це лише два пункти з восьми, які Хорватія раніше поставила перед Чорногорією.
У Будві дипломати позитивно оцінили ці кроки, але дали зрозуміти, що складніша частина роботи ще попереду.
Особливо цікавою була розмова з Вандою Бабич-Галич. Вона наголосила, що Хорватія не шантажує Чорногорію, а допомагає їй підготуватися до членства. За словами дипломатки, у відповідній роботі беруть участь щонайменше пів сотні хорватських експертів.
Водночас Бабич-Галич виявилася цілком категоричною щодо навчального вітрильника «Ядран», який перебуває в Чорногорії, але на який претендує Хорватія. Вона назвала судно лише верхівкою айсберга значно ширшої проблеми правонаступництва військового майна колишньої Югославії.
За її словами, «Ядран» мав би об’єднувати дві держави як символ спільного морського минулого. Однак хорватська сторона вважає його своєю власністю і відмовлятися від претензій не збирається. Причому йдеться про набагато ширший комплекс колишнього військового майна.
Дипломатка також наголосила, що немає підстав знову відкривати питання сухопутного кордону, тоді як морське розмежування та інші аспекти правонаступництва залишаються предметом переговорів.
Позиція Загреба після форуму принципово не змінилася. Хорватія не демонструє наміру зірвати чорногорський вступ, але прагне використати завершальний етап переговорів для врегулювання максимально широкого кола двосторонніх проблем. Частина вимог має цілком обґрунтовану історичну та правову основу. Водночас переговорний механізм ЄС надає Загребу додаткові важелі.
Для Подгориці це непросто ще й через внутрішньополітичні суперечності. Навіть поступки щодо Моріня та которського басейну викликали критику просербських політичних сил, насамперед Демократичної народної партії Мілана Кнежевича. Наступні питання, зокрема військове майно, морський кордон і компенсації постраждалим, можуть спричинити значно гостріші конфлікти.
Найімовірніше, уряд Спаїча й надалі шукатиме окремі компроміси, намагаючись не допустити масштабного внутрішнього загострення. Але після врегулювання двох порівняно простих питань цей підхід може виявитися значно складнішим.
Додік, НАТО і залежність Європи від США
На панелі про НАТО та європейську безпеку увагу привертав насамперед склад учасників. Серед промовців був заступник міністра оборони Боснії і Герцеговини Александар Гоганович, представник Республіки Сербської та партії Мілорада Додіка, Союзу незалежних соціал-демократів (SNSD).
Для тих, хто стежить за боснійською політикою, сама його присутність на такому заході була показовою. Адже Додік роками виступає проти вступу БіГ до НАТО, підтримує тісні відносини з Росією та регулярно вдається до антизахідної риторики.
Гоганович, однак, виступив максимально стримано. Говорив про регіональну стабільність, мир, розвиток довіри й необхідність конструктивної співпраці з НАТО. Водночас обережно нагадав принципову для боснійських сербів позицію: у БіГ існує консенсус щодо партнерства з Альянсом, але немає консенсусу щодо повноправного членства.
Цілком характерна ілюстрація боснійської політики. Представники SNSD можуть конструктивно брати участь у міжнародних безпекових заходах, не змінюючи базових політичних установок власної партії. Сам виступ Гогановича був доволі стерильним, але в контексті політики Додіка навіть така стриманість виглядала цікаво.
Значно більше предметних оцінок прозвучало від представниці аналітичного центру GLOBSEC Федеріки Манджамелі. Основна тема її виступу стосувалася необхідності нарощування власних оборонних можливостей Європи на тлі зміни пріоритетів США.
Ішлося при цьому не про відмежування від Вашингтона чи створення альтернативи НАТО. Європейські союзники мають навчитися забезпечувати більшу частину власних оборонних потреб, залишаючись у тісному трансатлантичному партнерстві.
Показовою була відповідь Манджамелі на запитання про можливі наслідки подальшого скорочення американської підтримки України. За її оцінкою, особливо болючою стала б втрата доступу до американських розвідувальних і супутникових даних. Це послабило б українську оборону й створило додаткові проблеми для самої Європи, яка поки не здатна повністю замінити такі спроможності США.
Один із найпредметніших моментів форуму. Європейські держави можуть швидко збільшити оборонні бюджети, однак технологічні можливості, які Сполучені Штати розвивали десятиліттями, неможливо відтворити за кілька років.
Європейська оборонна самостійність дедалі більше залежатиме не лише від виробництва зброї та боєприпасів, але й від супутникової розвідки, зв’язку, систем управління та власної технологічної бази.
Гібридні загрози: заяв багато, конкретики менше
Наступні панелі стосувалися інформаційної безпеки, кіберзагроз, застосування штучного інтелекту та захисту виборчих процесів. Загалом ці дискусії продовжували вже добре відомі розмови про російське втручання, дезінформацію та стійкість демократичних інституцій.
Утім, кілька заяв чорногорських посадовців заслуговують на увагу.
Представник МЗС Чорногорії з питань НАТО та безпекової політики Мілош Ніколич попередив, що країна постійно перебуває під гібридним тиском, який надходить як із Росії, так і з самого західнобалканського регіону.
Серед прикладів він згадав нещодавнє видворення представників російської пропагандистської мережі «Рибар». За його словами, ця група планувала поширювати дезінформацію щодо запровадження віз для російських громадян. Посадовець також нагадав про загрози навколо попередніх регіональних заходів у Тіваті та попередив про можливе посилення гібридного впливу напередодні парламентських виборів 2027 року.
Міністр державного управління Мараш Дукай, своєю чергою, звернув увагу на постійні кібератаки проти чорногорської державної інфраструктури. Частина загроз, за його словами, надходить із сусідніх держав, однак конкретних країн він не назвав.
Ці виступи фактично продовжили попередження прем’єра Спаїча, зроблене ще наприкінці серпня. Тоді глава уряду заявив про можливу підготовку скоординованих гібридних дій проти Чорногорії за участю представників щонайменше двох держав регіону.
Однак майже через два місяці після цієї заяви урядова Рада національної безпеки так і не провела відповідного засідання. Про це 18 жовтня повідомила TV Vijesti. Відсутність публічних рішень, звісно, не означає бездіяльності спецслужб. Проте питання політичної координації та готовності державних інституцій реагувати на подібні виклики залишається відкритим.
На цьому тлі ситуація виглядає дещо суперечливо. Посадовці доволі відверто говорять про зовнішні загрози та можливе втручання у вибори, але суспільство поки не бачить відповідної системної реакції на найвищому політичному рівні.
Не варто також автоматично ототожнювати політичні інтереси Белграда й Москви. Сербія зацікавлена у збереженні впливу на сербське населення Чорногорії, тоді як Росія прагне послаблювати євроатлантичну єдність. У конкретних питаннях ці інтереси можуть збігатися, але звинувачення в організованому втручанні потребують доказів.
Напередодні виборів 2027 року чутливими темами залишатимуться статус сербської мови, подвійне громадянство, національна символіка, відносини з Хорватією, роль Сербської православної церкви та ставлення до Росії. Кожна з них уже неодноразово спричиняла внутрішні політичні конфлікти.
ЄС готовий до Чорногорії. А Чорногорія?
Окремий інтерес становили оцінки перспектив розширення Євросоюзу.
Представник словенського МЗС Петер Грк доволі влучно сформулював нинішню дилему: ЄС загалом ще не готовий до масштабного розширення, але готовий прийняти Чорногорію.
І справді, вступ невеликої балканської держави та майбутнє приєднання України чи кількох інших кандидатів одночасно створюють різні за масштабом інституційні й фінансові виклики.
Колишній чорногорський прем’єр Ігор Лукшич звернув увагу на іншу обставину: вступ Чорногорії навряд чи істотно змінить економічний або демографічний потенціал ЄС, однак політичне значення такого кроку може бути набагато більшим.
Після тривалого періоду стагнації Брюссель отримав можливість довести, що переговори про вступ справді можуть завершитися членством. Це важливо для всього регіону, а також для України, яка теж рухається європейським шляхом.
Втім, є й зворотний бік. Після вступу Чорногорія стане повноправним учасником ухвалення рішень ЄС, включно з питаннями санкцій, зовнішньої політики та майбутнього розширення.
Нині Подгориця повністю узгоджує свою зовнішню політику з європейською, підтримує Україну та санкції проти Росії. Проте внутрішня політична поляризація, вплив просербських партій і можливості зовнішнього втручання нікуди автоматично не зникнуть після завершення переговорів.
Цим, мабуть, і був цікавий цьогорічний 2BS Forum. Попри скромніший масштаб і відсутність гучних міжнародних гостей, захід доволі чітко відобразив проблеми, з якими Чорногорія входить у завершальний етап євроінтеграції.
Хорватські дипломати вкотре нагадали про неврегульовані двосторонні питання. Представник партії Додіка продемонстрував прагматичний бік співпраці боснійських сербів із НАТО. Європейські експерти говорили про необхідність власних оборонних спроможностей, а чорногорські посадовці попереджали про гібридні загрози, реагування на які потребує більшої інституційної злагодженості.
Нічого сенсаційного форум не приніс. Проте кілька його дискусій добре показали, наскільки непростим може виявитися останній відрізок чорногорського шляху до ЄС.
Попереду залишаються шість неврегульованих питань із Хорватією, складні переговорні глави, парламентські вибори 2027 року та необхідність протидіяти зовнішнім безпековим загрозам. Подгориця справді має шанс першою із Західних Балкан вступити до Євросоюзу. Але завершення переговорів і формування стійкої європейської держави ще не зовсім одне й те саме.
Аналітична група CWBS
