В цьому році виповнилося 25 років з початку бомбардування Югославії військами НАТО. Operation Allied Force — військова операція блоку НАТО проти Союзної Республіки Югославія в період з 24 березня по 10 червня 1999 року, що стала завершальним етапом Косовської війни, призвівши до виводу югославських військ з території краю. Косово оголосило незалежність 17 лютого 2008 року, проте не всі країни визнали цю незалежність (серед яких є чотири члена НАТО, а також Україна).
Дискусія щодо правових підстав втручання сил НАТО в бойові дії триває і досі. А неврегульований статус Косова продовжує породжувати нестабільність у регіоні. Справа не лише в тому, що невирішеність косівського питання заважає євроінтеграції Сербії, але й в побоюванні сусідів країни щодо можливості сербського реваншу, адже Белград взяв курс на мілітаризацію та зближення з агресивними та антидемократичними режимами, насамперед, як режим Путіна в Росії, а також роздмухує сербський експансіонізм, намагаючись розбудовувати «сербський світ».
Втім, останні два роки тема операції «Союзна сила» отримала несподівану і зловісну актуальність. Російська дипломатія і російська пропагандистська машина по всьому світу використовує давню історію з бомбардуванням союзниками Югославії, проводячи аналогії (звісно, фейкові) між політикою НАТО щодо режиму Мілошевича і відкритою агресією Російської Федерації проти мирної незалежної України.
Святкувати 25-річчя подій 1999 року росіяни вирішили з широким розмахом. З початку Держдума РФ синхронно з Радою Федерації прийняла звернення до ООН та іноземних парламентів у зв’язку з 25-ми роковинами бомбардувань Югославії з вимогою «засудити цю операцію НАТО та притягнути до відповідальності країни альянсу».
Урочисто запустили на екрани документальний фільм «Белград», інтерв’ю для якого записали в самих Володимира Путіна та Александара Вучича.
У фільмі Путін з’являється ніби засмучений жорстокими бомбардуваннями: «Ну, трагедія величезна!». За його словами, Захід «без будь-якої резолюції Ради Безпеки ООН безпосередньо розпочав військові дії, фактично війну в самому центрі Європи».
За даними організації Human rights watch від бомбардувань Югославії об’єднаними силами загинуло 489–528 цивільних мешканців. Як зазначають фахівці, від 50 до 60% інцидентів приходиться на територію Косова. Докладної інформації про кількість загиблих цивільних мешканців нема, але у найбільших трьох інцидентах загинуло 25 чоловік.
(До відому: лише у одному Києву з 2022 року, за понад два роки вторгнення, російські ракети та безпілотники вбили близько 200 цивільних мешканців, серед них – 6 дітей. Повітряна тривога звучала понад 1000 разів. Було пошкоджено близько 800 житлових будинків. Жертви цивільних мешканців по всій Україні підрахувати неможливо, це десятки тисяч.)
Продовження «фестивалю солідарності» з колишнім режимом Слободана Милошевича росіяни запланували і провели в міжнародному масштабі – на засіданні Ради безпеки ООН. Втім щось пішло не так. Двічі російська дипломатія зазнала невдачі, питання не вдалося навіть внести в порядок денний. Лише три члени Ради Безпеки (Росія, Китай та Алжир) проголосували за її обговорення замість необхідних дев’яти, 12 утрималися.
Основними опонентами російської ініціативи були Франція та США.
“США можуть підтримати зустріч у правильному форматі щодо подій 1999 року, але не зустріч, де події інструменталізуються в пропагандистських цілях. Давайте будемо чіткими: Росія закликала до цієї зустрічі не для обговорення миру та безпеки, а для подальшої дестабілізації регіону”, – сказав представник США Роберт Вуд.
Французький представник звинуватив Росію у «встановленні порядку денного наради та бажанні використати інтервенцію НАТО 1999 року для виправдання війни в Україні, Грузії». За повної підтримки колеги зі США він закликав не обговорювати події 25-річної давни в Раді Безпеки ООН, і «залишити цю історію історикам».
Власне, не зовсім зрозуміло чим обговорення подій 1999 року може допомогти Росії виправдати агресію проти України. Адже засуджуючи «Агресію НАТО» проти Югославії, можна хіба що було би засудити агресію Росії проти України. Але ні, кремлівські пропагандисти переконані, що звинувачуючи НАТО в нібито незаконних діях, вони тим самим здобувають індульгенцію на порушення міжнародного права.
Цікаво, що сама Сербія, схоже, не у захваті від кремлівських адвокатів з їхнім оригінальним розумінням правової системи. Глава сербської дипломатії Івиця Дачич навіть проігнорував другу спробу поставити питання про обговорення подій 1999 року на порядок денний Ради безпеки. Пан Дачич на словах обурився, що на засіданні Радбезу ООН не прозвучить його промова, пообіцявши поширити в медіа, все, про що він не міг сказати на зустрічі, а саме те, що «агресія НАТО з точки зору міжнародного права є незаконною». На цьому участь офіційної Сербії в російському плачі по загубленій Югославії завершилася.
Всередині Сербії також було помітне розшарування пам’ятних заходів на дві окремі програми. Перша – умовно «російська». Так, колишній керівник сербських силових відомств Александар Вулін організував спеціальну конференцію у Белграді, де декілька сивочолих колишніх чиновників Югославії зачитували доповіді, в яких засуджувалося НАТО і Захід. Втім, таке було і минулого року і, здається, позаминулого. Така конференція проводиться не вперше і нічого нового на ній не прозвучало. При тому що самого Вуліна називають ледве не «аватаром» Путіна в Сербії.
Своя програма у президента країни Александара Вучича. Але акценти зовсім інакші.
Мітинг на відзначення 25 років початку агресії НАТО відбувся в містечку Прокуплє, яке зазнало першого авіаудару у 1999 році і де загинуло двоє мирних жителів. Президент Вучич сказав, що вороги хочуть знищити Сербію, але через 25 років серби ще не повинні здаватися і не погоджуватися віддавати власну землю. На мітингу був присутній голова Республіки Сербської Мілорад Додік та патріарх Сербської православної церкви Порфирій.
Тема бомбардування Югославії – загалом одна з ключових для політичної кар’єри Александара Вучича як політичного діяча. Він завжди майстерно вмів згустити фарби, налякати виборця необоримими проблемами, і сербський виборець тут же мав вірити, що лише Вучич і захистить, і придумає як обороти необориме. Тому віддавати тему бомбардувань росіянам Вучич не збирається.
Показово, що у інтерв’ю російським медіа президент Сербії досить різко та однозначно нагадав, що під час протистояння Белграда та Заходу, росіяни далеко не завжди займали просербську позицію.
«Я сказав те, що думаю. Так думає кожна людина у цій країні. Я просто хочу, щоб наші російські друзі знали, і я впевнений, що ви зробите це можливим для них почути це. Деякі колишні керівники Російської федерації ввели санкції проти Югославії через три дні після США. Уявіть: маленька Сербія досі не ввела санкцій роти Росії. Вони (НАТО – Прим. Ред.) це використали і знайшли спосіб нас бомбардувати, щоб знищити нашу країну, бо не було противаги на світовому рівні, не було нікого, хто міг би тоді чинити опір їм”, – сказав Вучич.
Відомо, що Росія далеко не завжди підтримувала Милошевича в ході балканських воєн. Зокрема тодішній російський президент Борис Єльцин відмовився надавати Белграду сучасні протиповітряні комплекси. Братський сербський народ це добре, а хороші відносини з США та Європою, як виявилося, коштують набагато дорожче. Зрештою саме представник Росії Віктор Черномирдін привіз влітку 1999 року «чорну мітку» – план капітуляції Слободану Милошевичу. На самопринизливе прохання Милошевича терміново включити Югославію до складу Російської Федерації Кремль відповів гордовитим «ні».
Думку Вучича розділяє і Перший заступник голови Комітету з оборони Росії Олексій Журавльов:
«..курс Росії був спрямований на підпорядкування Заходу. Єдиним нашим протестом був розворот над Атлантикою літака Примакова. Це єдине, що ми могли зробити, не поставивши їм (Югославії – Прим.ред.) жодної зброї, нічого. Сьогодні, звичайно, такого не буде», – упевнений він.
На прес-конференції 29 березня в палаці «Сербія» Александар Вучич наголосив, що Сербія опинилася під страшним тиском через свою позицію військового нейтралітету, а також через те, що Сербія засуджує напад на незалежну державу, якою є Україна, але при тому не підтримує санкцій проти Росії. Важкими питаннями для Сербії є потенційна участь обмежено визнаного Косова у Раді Європи та положення Республіки Сербської у Боснії і Герцоговині.
Власне кажучи, навіть для такого генія політичного маневру, яким, поза сумнівом, є президент Сербії, простору лишається все менше і менше. В умовах поляризації міжнародної обстановки і формування двох таборів: тих, хто підтримує агресію проти України, і тих хто підтримує боротьбу України з російським агресором, Вучич виглядає загнаним у цугцванг: зараз його хід, але кожен наступний хід погіршить становище. Солідаризуватися з Росією означає шлях до міжнародної ізоляції і потрапляння в залежність від Кремля.
А Кремль, як ми бачили з історії, не задумавшись здасть свого «брата-партнера», якщо в цьому побачить політичний чи економічний зиск.
Повернутися до цивілізованого світу – за це доведеться платити, засудивши Росію за агресію проти України, ввівши санкції проти Росії, визнавши незалежність Косово та кинувши розігрувати карту нещасних сербів з Республіки Сербської. Можливо такий західний галс сербського політичного корабля став би порятунком для сербів, які почали би свій шлях до європейських цінностей. Шлях непростий, пов’язаний з переосмисленням власної трагічної історії і до якого зараз ані сербські еліти, ані сербське суспільно ще не готові. З врахуванням, що російська пропаганда активно діє на роздмухування сербського шовінізму та реваншизму, на просування радикальних антизахідних наративів, в подальшому сербський цугцванг може перетворитися в патову, тупикову ситуацію, яка загрожуватиме катастрофічними наслідками і для самій Сербії, і для всього регіону Західних Балкан.
