В першій статті від 8 листопада ми розповідали, що в Сербії почалася передвиборча кампанія до парламентських та місцевих виборів. На той час 4 партії передали списки своїх кандидатів до Республіканської виборчої комісії (РВК).
26 листопада РВК завершила реєстрацію виборчих списків – було прийнято 18 списків від партій, блоків та рухів, затверджені Комісією 2 грудня, тобто за 2 тижня до дати виборів – 17 грудня.
18 партій ведуть боротьбу за місця в Народній Скупщині Сербії. Вони дуже різні та «різнокольорові» – від комуністів до крайніх радикалів-великосербів, від лібералів до консерваторів та монархістів, від прихильників євроатлантичної інтеграції до відвертих союзників Росії.
Отже, продовжуємо короткий огляд учасників чергових позачергових парламентських виборів. При цьому відзначимо, що великих розбіжностей з внутрішніх питань в них немає – майже всі вони відстоюють покращення якості життя, створення нових робочих місць, підвищення зарплат та пенсій, реформування системи освіти та охорони здоров’я, забезпечення безпеки кожного громадянина і таке інше.
Лідери-«ваговики». Про три блоки з цієї групи ми вже розповідали у першій публікації. Це – блоки А. Вучіча (зібрав 92.637 підписів), І.Дачіча (майже 20.000) та Заветніки-Двері (12.368).
Серед них також «Народна Партія – Вірний вибір. Серйозні люди» (Narodna stranka – Siguran izbor. Ozbiljni ljudi), яку очолює Вук Єремич, колишній міністр закордонних справ Сербії. Міжнародні цілі відповідають запиту більшості населення та політикуму країни – «Косово-це Сербія», відмова від останніх пропозицій щодо врегулювання косовської проблеми, «ні» антиросійським санкціям. Єремича відрізняє від інших захист ідеї військової та політичної нейтральності Сербії – ми (Сербія) ні за НАТО, ні за Росію. Водночас він пропонує відновити загальну військову повинність. Доцільно, вважає Єремич, переглянути відносини з ЄС та замість євроінтеграції приєднатися до Європейської економічної зони. У боротьбі за виборців Єремич активно використовує популістські гасла щодо заборони видобутку літію, що є, нібито, небезпечним для здоров’я населення.
Про проєвропейський рух «За Сербію без насильства» (Srbija protiv nasilja) ми розповідали у попередній публікації, ще до його реєстрації. Не тільки автор, але й багато політологів, очікували більшу кількість підписів під списком кандидатів до Скупщини. Але, вони змогли зібрати лише біля 20.000, хоча у мітингах іноді учасників було в декілька разів більше. Так, це не мало, але недостатньо, щоб сформувати навіть технічний уряд за допомогою опозиційних партій, які виступають за зміну влади. Заважати будуть різні підходи до більшості питань внутрішньої та зовнішньої політики учасників руху. Обіцянки виконати всі вимоги протестів, з яких виріс блок, можуть їм принести додаткові голоси. Але є сумніви – чи достатньо цього буде для перемоги над Вучічем та його союзниками. Тому перед учасниками блоку стоїть не тільки завдання перемогти на виборах, але перебороти й внутрішні протиріччя та зберегти блок вже після виборів.
Партії «другої лінії». Ці партії ледве зібрали необхідних 10.000 підписів під списками кандидатів, що дозволяє їм участь у виборах, але за депутатські мандати очікує їх важка боротьба. До них віднесемо: «Ми – голос народу» (Mi glas iz naroda) лікаря Бранімира Несторовича; «Потрібно інакше» (Mora drugačije) Чедоміра Йовановича; блок кількох партій «Сербія на Заході» (Srbija na zapadu), виборчий список якого очолює Володимир Ковачевич; «Сербська радикальна партія» (Srpska radikalna stranka) В.Шешеля, про яку ми вже розповідали; коаліція трьох партій «Доброго ранку, Сербія» (Dobro jutro Srbijo) під керівництвом Саши Радуловича; коаліція двох партій «Надія на Сербію» (Nada za Srbiju) на чолі з Мілошем Йовановичем.
Лідера «Ми – голос народу» Б.Несторовича, відверто проросійського політика, висунула група громадян, які є противниками членства в Євросоюзі, визнання незалежності Косово та запровадження антиросійських санкцій. Він намагається довести існування паралельних світів, чорних дір та порталів в інші виміри.
«Потрібно інакше» та блок «Сербія на Заході» є проєвропейськими силами і відстоюють членство Сербії в ЄС, нормалізацію відносин з Косово, гармонізацію зовнішньої та безпекової політики країни з вимогами ЄС, приєднання до антиросійських санкцій. А в організації «Голос», учасника блоку, навіть сподіваються незабаром побачити Сербію в НАТО. Ч.Йованович, після початку широкомасштабної російської агресії проти України заявив, що Белград має зробити «історичний розрив із безперервністю помилкових політичних рішень у підтримці нездорових відносин» (з Росією). Нажаль, такі ідеї не популярні в Сербії, більшість населення якої відстоює кардинально протилежні позиції.
Коаліції «Доброго ранку, Сербія» та «Надія на Сербію» займають схожі позиції з декількох питань. Вони негативно ставляться до планів західних країн допомогти у врегулюванні косовської проблеми, антиросійських санкцій, відстоюють територіальну цілісність Сербії при збережені у її складі Косово та глибоку децентралізацію країни. Вони по різному ставляться до євроінтеграції – від обов’язкового членства в Євросоюзі (колишній президент Сербії Б.Тадіч «Доброго ранку, Сербія») до пропозицій замінити членство в Євросоюзі розвитком співробітництва з ЄС в різних сферах. Звертають на себе увагу два факти: 1.другим у списку кандидатів «Надії на Сербію» стоїть Воіслав Михайлович, онук лідера сербських четників Дражи Михайловича; 2.членом коаліції є й «Рух за відновлення королівства Сербія»/Pokret obnove Kraljevine Srbije.
Партії національних меншин. Як ми вже казали – їх 7: «Російська партія» (Ruska stranka) С.Ніколіча; бошняцька «Партія демократичних дій Санджака» (SDA Sandžaka), яку очолює Сулейман Углянін; бошняцько-хорватська коаліція «Об’єднані в ім’я правди» (Ujedinjeni za pravdu) на чолі з Усамою Зукорлічем та Томіславом Жігмановим; блок представників 13 національних меншин «Разом за майбутнє та розвиток» (Zajedno za budućnost i razvoj); 2 албанські партії – блок «Політична боротьба албанців продовжується» (Politička borba Albanaca se nastavlja) під керівництовм Шаіпа Камбері (4 партії) та «Албанська демократична альтернатива» (Albanska demokratska alternativa), виборчий список якої очолює Вісар Мехметі.
Албанські партії представляють сербських албанців, які мешкають у Прешевській долині на півдні Сербії. На попередніх виборах у 2022 році вони, завдяки лідерам Албанії та Косово, погодилися разом боротися за місця в Скупщині оскільки мають чимало спільного й головне – захист прав албанців в Сербії в галузі освіти та культури, інтеграція в державні установи, розвиток півдня країни. Вони хочуть не тільки виокремлювати проблеми, а й брати участь в їх вирішенні.
Але на цей раз албанці пішли двома колонами. Партія Мехметі виглядає як провладна партія і не висуває цілей, які суперечать інтересам Вучіча. А ось блок на чолі з Камбері може перетворитися в опозиційну силу після виборів. Нещодавно він заявив, що Косово є визнаною державою, а європейська інтеграція повинна бути основною зовнішньополітичною метою уряду, що не сподобається багатьом в Сербії. Партії блоку також наполягають не тільки на децентралізації Сербії, але і створенні автономії албанських общин Сербії, за прикладом Асоціації сербських муніципалітетів в Косово.
Блок двох бошняцьких партій – є в значній мірі типово провладним. Вони мають своїх представників в сербському уряді, підтримують децентралізацію країни, виступають за розвиток бошняцької та хорватської освіти та культури, підтримують інтеграцію в Євросоюз. В той же час, Зукорліч відстоює особливий статус Санджака (регіон в Сербії та Чорногорії, який межує з БіГ та Косово) шляхом створення міжнаціонального регіону (за європейським прикладом) за результатами переговорів урядів Сербії та Чорногорії. Безумовно, що такий сценарій не викликає задоволення ані в Белграді, ані в Подгориці. Більш того, нещодавно він заявив в інтерв’ю газеті Politikа, що очікує примирення Белграда та Приштини, членства Сербії в ЄС та НАТО.
Більш радикальним виглядає лідер ПДД Санджака Углянін, партія якого вважається опозиційною. Вона є, так би мовити, «дочірньою» партією ПДД БіГ, яка була створена А.Ізетбеговичем на початку 90-х років минулого сторіччя, існувала в Чорногорії до 2002 року і потім передала свою спадщину Бошняцькій партії. ПДД боротиметься за забезпечення бошнякам пропорційного представництва в державних органах та забезпечення їх прав в Сербії. Але головна її вимога – автономізація Санджака, що не сприймається урядом Сербії й тому Углянін сподівається на прихід до влади «нових людей», які з розумінням можуть поставитися до такого сценарію.
«Російська партія» – відверто проросійська партія, яку очолює С.Ніколіч, колишній директор шлюбної агенції, яка працювала з Росією та Білорусією. До партії приєдналися дві комуністичні партії. Вони обіцяють захищати права російської меншини в Сербії та розвивати відносини з Росією, штовхають Белград до ОДКБ.
Партія угорців Воєводини – одна з партій, які представляють 250000 угорську меншину, найбільшу національну меншину Сербії. Відверто провладна партія, яку підтримує також угорський прем’єр В.Орбан та його ФІДЕС. Наприклад, між 2011 та 2020 роками вона отримала з Угорщини 12 млн євро на підтримку угорських медіа в Сербії. Нічого особливого у програмі партії немає – вона складова частина влади Вучіча та його відносин з Орбаном. Боротьба з нелегальними мігрантами, євроінтеграція Сербії, захист прав національних меншин.
Нарешті – «Разом задля майбутнього та розвитку». Це коаліція 13 національних меншин Сербії – чорногорців, влахів, ромів, угорців, хорватів, греків, бошняків та інших. Головною метою коаліції є захист та забезпечення прав національних меншин шляхом створення відповідної законодавчої бази, збереження індивідуальності кожної з них. Вони сподіваються, що національна різноманітність тільки сприятиме вирішенню багатьох проблем, які стоять перед національними меншинами. Подібна коаліція створена в Сербії вперше.
Передвиборча кампанія вступила у вирішальну фазу й боротьба загострюється з кожним днем, які наближають голосування. Підсумки якого можуть як залишити Сербію у дні сьогоднішньому, так й призвести до принципових змін.
