Демонструючи оптимізм, уряд Чорногорії вирішив нанести на літак національного авіаперевізника гасло «28 до 28», сигналізуючи про свою рішучість вступити до Європейського Союзу до 2028 року. Проте європейський шлях країни виявився значно більш турбулентним, ніж очікувалося.
Попри обнадійливі сигнали з Брюсселя та від кількох держав-членів ЄС, процес вступу просувається повільніше, ніж свідчать офіційні наративи. Усупереч попереднім оголошенням, у травні не відбулося ані міжурядової конференції, ані закриття переговорних глав — символічна невдача в місяці, коли Чорногорія відзначає двадцяту річницю своєї незалежності. Відсутність прогресу надсилає як політичний, так і структурний сигнал.
Невизначеність також оточує найближчі місяці. З переходом головування в Раді Європейського Союзу до Ірландії в липні очікування швидкого просування зменшилися, що робить дедалі менш реалістичною мету закриття всіх переговорних глав до 2027 року.
Водночас невирішені двосторонні суперечки, особливо з Хорватією, продовжують ускладнювати траєкторію вступу Чорногорії та демонструють крихкість європейської стратегії уряду.
Наразі вимальовуються кілька можливих сценаріїв.
За найоптимістичнішого сценарію Чорногорія могла б закрити решту глав до 2027 року та розпочати процес ратифікації у 2028 році, що потенційно відкриє шлях до членства в ЄС у 2029 або 2030 році. Однак це залежить від двох ключових умов. Перша стосується структурних реформ, особливо у главах 23 і 24, які залишаються вирішальними для переконання таких держав-членів, як Данія та Нідерланди, що Чорногорія здатна відповідати стандартам верховенства права, яких вимагає Союз. Друга умова є політичною: врегулювання двосторонніх суперечок із Хорватією.
Якщо ці умови не будуть виконані, Чорногорія може дедалі більше схилятися до альтернативних моделей інтеграції.
У цьому контексті більшої актуальності набувають нещодавні пропозиції, які просувають прем’єр-міністр Албанії Еді Рама та президент Сербії Александар Вучич, щодо поетапної або поступової інтеграції до Європейського Союзу. Такі пропозиції передбачають глибшу участь у єдиному ринку ЄС до набуття повноправного членства.
Для Західних Балкан доступ до єдиного ринку забезпечив би багато економічних переваг, пов’язаних із членством у ЄС, зокрема доступ до капіталу, інвестицій та вільного руху товарів і послуг. Водночас ця модель усе одно вимагала б суттєвих реформ. На практиці виконання умов для участі в єдиному ринку означало б реалізацію більшості реформ, які вже вимагаються в межах самого процесу вступу.
Третій сценарій може передбачати спільне просування Чорногорії та Албанії до членства. Такий розвиток подій не лише змінив би динаміку розширення ЄС на Західних Балканах, а й міг би надіслати ширший геополітичний сигнал, продемонструвавши, що розширення залишається можливим для таких країн-кандидатів, як Молдова та Україна.
Однак навіть цей сценарій залежить від двох чинників: здатності Албанії продовжувати впровадження реформ та спроможності Чорногорії врегулювати двосторонню напруженість із Хорватією.
Зрештою, успіх європейського шляху Чорногорії залежить не лише від дипломатії та технічних реформ, а й від політичної орієнтації самого уряду. Попри зусилля частини дипломатичного апарату Чорногорії, довіра до країни в ЄС дедалі більше пов’язується з питаннями щодо ідеологічного спрямування правлячої коаліції.
Саме тому наступні вибори фактично можуть перетворитися на референдум щодо європейського майбутнього Чорногорії.
Важко уявити вступ Чорногорії до Європейського Союзу, поки ключові частини владної структури в Брюсселі сприймаються як такі, що тісно пов’язані з російськими або сербськими націоналістичними політичними інтересами.
Тому склад наступного уряду може визначити не лише темпи інтеграції Чорногорії до ЄС, а й ширший геополітичний напрям розвитку країни в найближчі роки.
Danilo Kalezic. Montenegrin political scientist
Матеріали, що публікуються в рубриці «Думки» відображають особисту думку автора і можуть не збігатися з позицією Центру
