Студентські протести в Сербії – Балша Божович

Історія правління Вучича в Сербії

Після дванадцятирічного правління автократа Александара Вучича Сербія знову опинилася на межі диктатури. Вучич зробив демократичну державу дополітичною, яка стала більше нагадувати сумні часи правління «м’ясника з Балкан» Слободана Мілошевича (як його тоді називали європейські медіа) – воєнного злочинця та президента Сербії в 1990-х роках.

В останні роки правління режиму Мілошевича Вучич обіймав посаду міністра інформації, ставши відомим своїм сумнозвісним репресивним законом про медіа в післявоєнні часи Європи. У той час режим активно займався ліквідацією журналістів і лідерів опозиції.

Після демократичної революції 2000 року, що призвела до падіння режиму Слободана Мілошевича, Вучич опинився в політичній невизначеності, чекаючи слушної нагоди повернутися до влади. Такою нагодою стала світова економічна криза, яка ще більше виснажила і без того слабку економіку Сербії, ще більше ускладнивши важке фінансове становище громадян. Цей період ознаменувався невдалими спробами демократичного уряду вирішити косовську проблему та численними корупційними скандалами. Тож, ці обставини сприяли успішному поверненню Вучича до сербської політики.

Намагаючись схилити на свій бік західні уряди, яким він протистояв під час інтервенції НАТО 1999 року, Вучич, колишній радикальний націоналіст, пообіцяв вирішити косовську проблему та нормалізувати відносини між Белградом і Приштиною, а також забезпечити безумовну співпрацю з ЄС щодо міграції. На Заході (зокрема канцлер Німеччини Ангела Меркель) з ентузіазмом сприйняли ідею пошуку лідера, який міг би забезпечити «стабільність» на Західних Балканах, розв’язавши косовське питання та захистивши континент від мігрантів.

Публічно вибачившись за свої минулі політичні та ідеологічні діяння, Вучич почав з тверджень, що підтримує проєвропейську політику, проти якої виступав більшу частину свого життя та політичної кар’єри. Він підтримував імідж проєвропейського реформатора, обіцявши модернізувати Сербію та забезпечити довготривале розв’язання косовського питання.

Вучич розпочав жорстоку кампанію протидії політичним опонентам в Сербії, арештувавши понад 150 представників Демократичної партії. Таким чином він демонізував і послабив найсильнішу проєвропейську та дійсно єдину демократичну партію в Сербії, яка контролювала процес європейської інтеграції країни з 2000 по 2012 рік, посиливши антиєвропейську та націоналістичну риторику щодо Косово, обґрунтовуючи це начебто просто внутрішньополітичною маніпуляцією.

Він систематично знищував незалежні інституції та порушував Конституцію, консолідуючи владу до рівня, навіть не притаманного найвідомішим диктаторам. Проте, Європейський Союз закривав очі на кричущі порушення фундаментальних політичних прав і прав людини в Сербії, задовольняючись обіцянками Вучича вирішити косовську проблему та контролювати міграційний потік через Балкани. Таким чином Вучич започаткував т. зв. стабілократію на Західних Балканах, модель, яку повністю підтримувала канцлер Німеччини Ангели Меркель.

Сербію охопив страх, адже Вучич систематично розпускав Демократичну партію, фактично нівелюючи будь-який вплив опозиції. Водночас він прискорив процес фашизації суспільства, фактично применшуючи значення найтяжчих воєнних злочинів 1990-х років, зокрема геноцид у Сребрениці 1995 року. Чим більше він йшов на міжнародні поступки щодо Косова, тим більше посилював антиєвропейську риторику вдома. Зрештою, Сербія залишилася без надійної опозиції, здатної йому протистояти, оскільки суспільство охопив страх і тотальний контроль.

Обдурена Європа

Через дванадцять років стало зрозуміло, що Вучичу вдалося обдурити всі ключові західні держави — Німеччину, Велику Британію, і навіть Сполучені Штати з Європейським Союзом. Його партнерство з канцлером Меркель і традиційні зв’язки з Путіним сприяли консолідації та централізації його особистої влади не лише в Сербії, але й в регіоні Західних Балкан.

Вміло маніпулюючи обома адміністраціями США (Трампа та Байдена) він говорив про розв’язання косовського питання. Але цю обіцянку він так і не виконав. Незважаючи на західні інвестиції, він залишався переконаним прихильником політики Володимира Путіна, перебуваючи в орбіті впливу Росії. Водночас Сербія стала першою країною на європейському континенті, яка отримала китайську зброю та інформаційні технології. Продовжуючи віддалятися від європейських стандартів на всіх рівнях суспільного життя,  рівень корупції в Сербії піднявся до загрозливого рівня, порівнянного з корупцією в Росії та Білорусі.

Підтримка європейської інтеграції Сербії впала нижче38 %, що стало найнижчим показником у регіоні Західних Балкан. Під час правління Вучича відбулося політичне вбивство опозиціонера Олівера Івановича, відомого лідера косовських сербів. Зібрані докази чітко вказували на найближчих соратників Александара Вучича. Крім того, офіційна Сербія була причетна до терористичного нападу в с. Баньська (Косово), організованого сербськими спецслужбами та Міланом Радоїчичем, близьким соратником Вучича.

Виявлення найбільшої в Європі плантації марихуани, безпосередньо пов’язаної з братом Вучича Андреєм Вучичем, викликало неабиякий резонанс. Характерними рисами політики Вучича є численні порушення під час кожних виборів (починаючи з 2014 року), а також низка кримінальних дій і корупційних скандалів.

На початку вторгнення Росії в Україну Вучич зайняв «нейтральну» позицію, яка фактично означала пряму підтримку Путіна, оскільки він розраховував на швидку перемогу Росії. Підтримуючи тісні зв’язки з Путіним, він відкрито сприяв дестабілізації спільної зовнішньої політики та політики безпеки ЄС під час найбільшої кризи в Європі з часів Другої світової війни.

Вучичу підконтрольні абсолютно всі національні медіа Сербії. Тільки у минулому, 2024 році, він з’явився на національному телебаченні понад 350 разів, у т. ч. 28 разів у грудні. Його влада є абсолютною на всіх рівнях держави. Він оточив себе тісним колом олігархів і злочинців, чиї статки, накопичені через контрабанду, торгівлю зброєю, торгівлю наркотиками та відмивання грошей, вимірюються мільярдами євро. Його влада та вплив стали джерелом страху не лише в Сербії, а й на всіх Західних Балканах.

Вучич вміло маніпулював усіма сферами суспільства — контролюючи Церкву, спецслужби, значну частину інтелектуальної еліти, всесвітньо відомих сербських спортсменів, громадських діячів і навіть значну частину цивільного сектора. Він безжально контролював усе, що так чи інакше могло загрожувати його владі. Але, чесно кажучи, були й винятки.

Тоді, коли здавалося, що відставка Вучича нереальна, а опір проти нього марний, сталася трагедія. 1 листопада 2024 року об 11:52 обвалився нещодавно реконструйований навіс на вокзалі міста Новий Сад (другого за величиною міста в Сербії), в результаті чого загинуло п’ятнадцять людей.

Обвалення навісу на залізничному вокзалі

Спочатку державне телебачення замовчувало інформацію про трагедію, повідомивши про подію лише ввечері. За традицією, Вучич швидко почав перекладати провину з уряду, стверджуючи, що причиною обвалу є старий навіс, який, за його словами, не ремонтували понад 60 років. Незабаром це назвали відвертою брехнею. Намагаючись зняти напругу в суспільстві, він заявив, що ведеться слідство і винних буде встановлено. Однак пізніше того ж вечора влада розпорядилася вилучити всі докази з місця події, фактично перешкоджаючи ретельному розслідуванню причин трагедії.

Однак навіть маніпуляції Вучича не змогли вгамувати гнів громадян Нового Саду. На знак протесту тисячі людей вийшли на вулиці, заявивши, що те, що сталося в їхньому місті, було не просто нещасним випадком, а вбивством. У трагедії, що забрала життя 15 людей, громадяни відкрито звинувачують уряд, стверджуючи, що причиною обвалу навісу є корупція, що процвітає в найближчому оточенні Вучича.

Твердження про те, що обвал – це в жодному разі не нещасний випадок, а вбивство, сколихнуло всю Сербію. Тепер страх за близьких більший ніж страх перед політикою режиму. Уся нація піднялася на знак солідарності з Новим Садом.

Через підконтрольні медіа режим намагався звинуватити опозицію в трагедії, назвавши це політичною маніпуляцією і обіцяючи швидку реакцію прокуратури та поліції і відповідальність винних. Однак замість того, щоб переслідувати справжніх винних, прокуратура почала арештовувати лідерів та активістів опозиції, що ще більше обурило громадськість. Так чому ж корумпована прокуратура не знайшла винних? Тому, що будь-яке серйозне розслідування неминуче зачепить керівників злочинної мережі режиму та компаній, пов’язаних із братом Вучича Андреєм Вучичем.

«Голий король»

Вучич розраховував на те, що і без того слабка та непопулярна опозиція, роками дискредитована пропагандою, гарантуватиме провал протестного руху, як це неодноразово спостерігалося раніше. І на мить здалося, що він не помиляється — опозиція спробувала організувати акцію протесту в столиці Белграді, але виявилося, що вона не в змозі правильно спрямувати зростаюче суспільне невдоволення. Протест закінчився провалом.

І тут, як грім серед ясного неба, повстали студенти. Спочатку молодь в місті Новий Сад, потім у Ніші та Белграді спробувала висунути владі реальні та конкретні вимоги. Вучич опинився в невигідному становищі — він уперше зіткнувся з рішучою організованою групою молодих людей, а не зі слабкою опозицією.

Студенти майстерно виключили Вучича з діалогу, чітко заявивши, що відмовляються від спілкування з ним, оскільки, згідно з Конституцією та законом, він не уповноважений розглядати їхні вимоги. Вони викрили некомпетентність уряду Сербії, назвавши його повністю залежним від Вучича, водночас звинувативши прокуратуру в прямому служінні

Почало набувати обертів блокування факультетів по всій Сербії. Повстання очолили студенти, до яких приєдналися учні старших класів, блокуючи гімназії та середні школи. Громадяни продемонстрували свою солідарність масовим перекриттям транспорту тривалістю в 15 хвилин, символічно вшанувавши пам’ять 15 загиблих.

Відчайдушно намагаючись придушити повстання сербський уряд на чолі з Вучичем нацькували проти мирних студентів і громадян, які заблокували університети та дороги, безжалісних головорізів. Ця жорстока відповідь режиму викликала ще більшу хвилю невдоволення та посилила підтримку студентів по всій країні.

Незабаром увагу громадськості привернула ще одна знакова подія в Новому Саді. Найвідоміша середня школа міста ім. Йована Йовановіча Змай вшанувала пам’ять загиблих 15- хвилинним мовчанням. Серед учнів були провокатори, які за наказом влади намагалися повернути їх назад у клас. Однак серед членів сімей загиблих було помічено сина прем’єр-міністра Сербії Мілоша Вучевича — того самого прем’єр-міністра, який буквально напередодні називав громадян, які брали участь у блокаді, зрадниками держави.

Ця новина розлетілася по всій Сербії, ще більше викриваючи чинну владу. Вучичу ставало все важче переконувати як своє оточення, так і виборців в контролі за ситуацією. Як-то кажуть, «голий король».

Студенти та старшокласники

Чому для багатьох цей протест став такою несподіванкою? Склалося враження, що молоді люди в Сербії пасивні та байдужі до опору. І зараз, коли здавалося, що достукатися до них було майже неможливо, відбулося найбільше студентське повстання в історії Сербії. Багато хто вже назвав його одним із найбільших у Європі.

Якщо уважніше придивитися, то можна побачити, що за останній рік-два в Сербії з’явилося абсолютно нове покоління студентів і молоді, які входять до кількох студентських і молодіжних асоціацій. За останні два роки, такі організації, як Stav, Borba, Sviće, Masa та багато інших стали відомими завдяки своїй участі у протестах. Їх головна мета – боротьба за справедливість, верховенство права та демократичне суспільство.

Ці молоді люди як правило присутні на кожному великому протесті на території Сербії. Вони підтримують фермерів, освітян і професорів, які стали жертвами переслідувань медіа під час правління режиму Вучича. Вони протестують проти видобутку літію, реагують на такі трагедії, як масова стрілянина в початковій школі, де загинули дев’ятеро дітей, і ведуть боротьбу проти фальсифікацій виборів 2024 року. Їх позиція міцніє на кожній такій події, адже фокусується на цих суспільно-важливих питаннях.

Освічені, красномовні та надзвичайно сміливі, у своїй діяльності вони використовують знання, цінності та соціальні мережі як основні інструменти. Незважаючи на відносно скромну кар’єру, деякі з них уже мали досвід ув’язнення, за ними стежили, їх переслідували спецслужби Вучича. Були і невдачі на їх шляху, наприклад, невдалий протест проти режиму через фальсифікацію виборів. Але їх це не зупинило, а навпаки, стимулювало на подальші дії.

Це покоління молодих активістів чудово спілкується зі своїми молодшими колегами, надихаючи їх на нові акції в університетах по всій країні. Їх активність та громадянська позиція є прикладом боротьби за зміни. Їхній запал і самовідданість пробудили підтримку інших студентів по всій Сербії. На відміну від опозиційних партій, їх підтримує молодше покоління і навіть підлітки. Їхній вплив поширюється і на учнів старшої школи. Своєю чергою, Вучич за допомогою проплаченої «фабрики тролів» намагається контролювати їх діяльність в цифровому просторі — у соціальних мережах. Таким чином, існує розгалужена мережа студентських організації, побудована на рівності у прийнятті рішень, без ієрархії чи формальних лідерів.

І тут виникає абсурдна ситуація: Вучич, який контролює 95 % усіх медіа в Сербії, стикається з молодіжним рухом, сукупне охоплення якого в соціальних мережах — X, Facebook, Instagram і TikTok — перевищує загальну частку всіх його медіа разом узятих!

Вучич шокований, адже не знає, з ким воює. Немає жодного лідера чи групи діячів, яких він міг би легко дискредитувати через свою медіамашину. Натомість є тисячі студентів, які дискутують і приймають рішення на пленумах шляхом прямої демократії.

Такі пленуми є в усіх заблокованих університетах. У них беруть участь сотні студентів, кожен з яких володіє правом голосу та участі на однакових умовах.

Пленуми, як місця для погодження позицій, залишаються недоступними режиму Вучича. Знаючи механізми контролю за офіційними студентськими парламентами як університетським органом, уряд абсолютно безсилий проти прямої демократії та пленумів. Режим просто не розуміє, як діяти в середовищі, побудованому на демократичних принципах.

Підпорядковані владі офіційні студентські парламенти стали маргіналізованими та абсолютно неефективними. Зрештою, саме студенти задають тон своїми вимогами. Режим і сам Вучич вперше перебувають в обороні, постійно натикаючись на помилки і не знаючи, що з цим робити. Демократичний характер прийняття рішень і солідарність студентів справді викликають дух демократичної революції.

Це армія рішучих, зібраних, дотепних і миролюбних людей, об’єднаних ідеалами справедливості та відповідальності. Жодного разу від них не лунали прямі заяви проти Вучича — насправді їм начхати на нього, що ще більше обурює диктатора. Серед студентів існує певний тренд: якщо ти не учасник акцій протесту чи блок – ти не крутий. Тож тепер усі там!

Першими їх підтримали професори, потім фермери та освітяни. Невдовзі актори, спортсмени та чимало громадських діячів. Всім разом їм вдалося закласти основу демократичним перетворенням.

Опозиція це зрозуміла і обачливо вирішила діяти непомітно, підтримуючи студентський рух. Тим часом Західні Балкани теж жваво підтримали студентів, що ще більше посилило їх боротьбу.

Помилка за помилкою

Вучич помиляється на кожному кроці, відчайдушно намагаючись зберегти свою популярність і владу. По-перше, щоб залякати студентів і громадян і зірвати блокаду, він використовує бандитів. Він публічно захищає водіїв, які наїхали на демонстрантів, що блокували дороги. Невдовзі після цього він мобілізує злочинців і працівників державного сектору для фізичної сутички з протестувальниками.

У якийсь момент Сербія опинилася на межі повномасштабного громадянського конфлікту. Однак кожен крок Вучича викликає зворотні наслідки, поглиблюючи громадське обурення та розширюючи підтримку протестувальників.

Після цього починається хвиля арештів лідерів опозиції, депутатів парламенту, студентів та активістів по всій Сербії. Швидко організовуючись, громадяни та адвокати на знак солідарності вимагають звільнити всіх затриманих. Зрештою Вучич поступається, і постановою суду затриманих звільняють.

Намагаючись підкорити молодь, Вучич незграбно оголошує про вигідні кредити на житло, що викликало глузування. «Студенти не продаються» швидко стало одним із головних гасел протестів.

Помилки Вучича продовжували накопичуватися, оскільки він просто не встигав за розвитком події. Прагнучи продемонструвати підтримку молоді, він організував велике зібрання зі «студентами та молоддю» в найбільшому конференц-залі країни. Однак фотографії, які незабаром поширилися в соцмережах, показали правду — серед понад 3000 присутніх молоді просто не було. Натомість аудиторія складалася з працівників державного сектору та людей з різних куточків Сербії, переважно у віці від 35 до 55 років. Цей крок ще більше підтвердив фальшиву популярність Вучича та твердження про те, що він не має справжньої підтримки серед молоді. Ситуація ще більше загострилася після його реакції на поширені фотографії. Вучич заявив, що це підробка, створена ШІ.

Непохитні та рішучі студенти швидко організували масовий протест у Белграді, який зібрав понад 100 000 громадян. Вони дали зрозуміти, що їхні вимоги залишаються невиконаними і вони надалі наполягатимуть на дотриманні закону та притягненні до відповідальності. Їхня головна вимога — притягнення до відповідальності винних у руйнуванні навісу в м. Новий Сад — поставила Вучича в глухий кут. Його режим не може виконати цю вимогу, не поставивши під загрозу його самого та його найближчих соратників.

На очах у всієї нації Вучич програє цю битву.

Висновки

Саме час втрутитися міжнародній спільноті і відмовитися підтримувати Вучича. Зараз перед Європейським Союзом стоїть чіткий вибір: з одного боку – студенти, які втілюють демократичні цінності, а з іншого – диктатор, правління якого тягне Сербію назад, ставлячи під загрозу стабільність усього регіону. Чи готовий ЄС будувати своє майбутнє з Вучичем, людиною, діяльність якої провокує кризу та конфлікти? З ним при владі миру не буде ні в Сербії, ні в регіоні.

Стратегія Вучича зрозуміла: створюючи проблеми в Боснії, Косово та Чорногорії, він намагається відвернути увагу від внутрішніх криз, які не можливо вирішити. Але назад дороги немає. Навіть його союзників на Заході більше не приваблює літій для європейської промисловості, стабільність у регіоні.

Опозиція запропонувала розумне рішення: перехідний технічний уряд для вирішення кризи в Сербії та забезпечення вільних і чесних виборів на всіх рівнях. Такий перехідний уряд забезпечив би відсутність політичного тиску на прокуратуру, що дозволило б притягти до відповідальності винних у смерті 15 людей на залізничному вокзалі, а також зайнятися нерозкритими корупційними справами за останні 12 років. А вже потім — вибори.

Політична кар’єра Вучича закінчилася. Він програв. Залишається дочекатися завершення — мирним чи насильницьким шляхом. Боляче буде спостерігати за його останніми спробами маніпулювати електоратом, ще більше розколоти суспільство та потенційно спровокувати громадянський конфлікт. Адже, врешті-решт, кожного диктатора чекає однаковий кінець.

Сербія стоїть на роздоріжжі, і молодь її рятує. Це не просто повстання, це боротьба за фундаментальні цінності — демократію, верховенство права та майбутнє, засноване на справедливості. Студентське повстання нагадує демократичну революцію, спрямовану на суспільні зміни ненасильницьким шляхом, які б зрештою могли спрямувати Сербію до політично зрілих націй.

Боротьба триває, але надія залишається. Сьогодні Сербія, завдяки молодим людям, які продемонстрували, що мужність і солідарність справді можуть змінити світ, має можливість побудувати суспільство, гідне своїх громадян.

Матеріали, що публікуються в рубриці «Думки» відображають особисту думку автора і можуть не збігатися з позицією Центру.