Результат позачергових виборів у Сербії був передбачуваним.
З іншого боку, протести сербської опозиції є виправданими, адже відбулося масове шахрайство на фоні пропаганди контрольованих державою ЗМІ, що передбачало також залякування виборців та «каруселі виборців» з Республіки Сербської. (Такий сценарій незаконного залучення виборців із сусідніх країн також мав місце на кількох останніх виборах у Чорногорії, де «каруселі» були організовані як із Сербії, так і з Республіки Сербської. Деякі аналітики вказують на застосування цієї схеми як нової технології, за допомогою якої Александар Вучич може впливати та контролювати результати виборів не лише в Сербії, а й у Чорногорії…)
Ситуація після виборів у Сербії змінюється буквально щодня. Початкова ейфорія Сербської прогресивної партії (SNS), враховуючи «результат» створення абсолютної парламентської більшості – після перших протестів опозиції, насамперед у Белграді – перетворилася в занепокоєння, що політична гра далека від завершення.
Про небезпеку сербського «Майдану» говорили не лише в Белграді (прем’єр-міністр Брнабич), а й у Москві (речниця МЗС РФ Захарова). І не випадково.
За кілька днів після виборів позиція Заходу також змінилася. Заяви про те, що «результат є переважно легітимним» (ЄС), і що «ми готові співпрацювати з новим урядом, незважаючи на проблеми під час виборчого процесу» (Державний департамент США), були негайно змінені на більш обережні та критичні зауваження та позиції, згідно з якою кожна з серйозна проблема виборчого процесу повинна бути ретельно розслідувана.
Що б не трапилося в найближчі дні та тижні (а можливо й місяці), є кілька месиджів і уроків, які не слід ігнорувати і які можуть бути важливими для розуміння подій у самій Сербії, у контексті її відносин із сусідніми країнами, а також її позиції по відношенню до Заходу і Сходу.
По-перше, внутрішньополітичну ситуацію в Сербії можна охарактеризувати як «тривалий статус-кво». Вучич і його політична партія разом із правими «допоміжними» політичними силами, органами, церквою та ЗМІ (включно з російськими) продовжуватимуть домінувати в політичному наративі. Йдеться про ідеї «захисту Косова» і «Сербського світу».
Слід зазначити, що позиції основних опозиційних сил по обох аспектах мало відрізняються від офіційної позиції Белграда. Націоналізм пустив глибокі корені у всі громадські, соціальні, культурні та політичні сфери Сербії. Ті, хто виступає проти – приречені на менше ніж на відсоток громадської підтримки, що яскраво показало голосування 17 грудня.
По-друге, Сербія продовжуватиме здійснювати свій вплив як у Чорногорії, так і в Республіці Сербській. Присутність Андрія Мандіча, новообраного президента парламенту Чорногорії, на прес-конференції та святкуванні партії SNS у Белграді викликала різку критику з боку опозиції на батьківщині, але не принесла конкретних результатів. Мандіч навіть скористався нагодою, щоб нагадати як президенту Чорногорії Якову Мілатовичу, так і прем’єр-міністру Мілойко Спаїчу, що вони б не обійняли свої нинішні посади, якби не підтримка саме політичних сил Чорногорії, безпосередньо пов’язаних з Вучичем і Сербією. Таким чином, результати виборів у Белграді, навіть якщо їх наразі оскаржують, посилили вплив просербських націоналістичних сил у Чорногорії.
Те саме стосується і офіційної Банялуки. Сам Вучич знову підкреслив – на фоні звинувачень про фальсифікації виборів із виборцями, привезеними з Республіки Сербської у складі Боснії та Герцеговини – «історичні» і «братні» відносини із сербським народом, який проживає за межами Сербії, а також своє зобов’язання продовжувати існуючу політику незалежно від звинувачень.
По-третє, серйозних змін у питанні Косова не буде. Вучичу та його апарату вдалося «утихомирити» та нейтралізувати громадську думку в цьому конкретному контексті, тому жодна спроможна опозиційна група не наважується ставити під сумнів його (деструктивне та небезпечне) ставлення до проблеми Косово. Здається, найважливіша опора влади Вучича – беззаперечна політика щодо Косова. Сербія потрапила в цю історичну пастку ще в 1999 році, і немає жодних політично значущих спроб її позбутися. Таким чином, вона залишиться константою сербської політичної культури на довгі роки, і вибори лише підтвердили це, незалежно від конкретного розподілу голосів.
По-четверте, схоже, Захід був готовий до «відсутності результату». Політика умиротворення щодо Вучича не принесла жодних результатів, але, тим не менш, можна очікувати, що ці марні зусилля продовжуватимуться. Причина тут проста: Росія.
І США, і ЄС продовжують підтримувати Вучича – насамперед фінансово, але і політично також. Ідея «стабільності» в Сербії – якою б штучною і фальшивою вона не здавалася – залишається провідною у позиції Заходу.
Хоча, заради ясності, слід відзначити, що в той час, як було помітно деяку неоднорідність між країнами ЄС щодо цього конкретного питання, дипломатія США щодо Балкан та Сербії зокрема не демонструє жодних ознак змін. Вучича продовжують розуміти та звертатися до нього як до неминучого гравця/партнера – навіть ключового для США – на Західних Балканах, незважаючи на всі серйозні помилки та прорахунки, включаючи нещодавні терористичні напади в Північному Косово… У рік президентських виборів у США така американська дипломатія «спостереження» може виявитися небезпечно помилковою – не лише для Сербії, але й для всіх Західних Балкан.
Тим часом Александар Вучич отримав вітальні листи з найкращими побажаннями від Росії, Китаю, Північної Кореї та Венесуели. Його «перемозі» радітимуть і в сусідній Угорщині.
У Кремлі напевно всі дуже задоволені. Триваюча неоднозначна позиція Сербії, якщо можна використати такий евфемізм, є великою стратегічною перемогою Москви. Позиція Сербії залишатиметься найбільшою перешкодою для загальної стабільності та безпеки в регіоні. Схожість «сербського світу» з «Русским миром» – найкращий подарунок, який Вучич може зробити Путіну. Тобто він продовжує робити цей подарунок, знову і знову…
Отже висновок доволі сумний.
У США Річард Гренелл, колишній топ-дипломат адміністрації Трампа, радіє перемозі SNS/Вучича в Сербії, наводячи «аргументи», які чітко демонструють його зв’язок з режимом Белграда.
У Белграді режим намагатиметься триматися політично та в усіх інших аспектах – чекаючи президентських перегонів, у яких Дональд Трамп може знову перемогти – чудово усвідомлюючи, що поки результат виборів у США не буде відомий, жодних серйозних змін у політиці Заходу щодо Західних Балкан можна не очікувати.
Тож – незважаючи на останні драматичні події та напругу – все спокійно на сербському фронті!
Міодраг Влахович. Чорногорський політик і колишній дипломат. Перший міністр закордонних справ Чорногорії. Колишній посол Чорногорії в Сполучених Штатах Америки, Канаді, Ісландії, Святому Престолі, Мальтійському Ордені.
