Резолюція Генеральної асамблеї ООН щодо Сребрениці мала бути суто гуманітарним актом вшанування жертв злочину напередодні 30-річчя трагедії. Очевидно, передбачалося, що світ має підготуватися, щоб достойно та змістовно відзначити сумну річницю. Тому акцент було зроблено саме на інформаційній кампанії та освітніх програмах. Але і підготовка Резолюції, і її обговорення, і, зрештою, її розгляд на Генасамблеї ООН вийшли далеко за рамки суто гуманітарного проєкту, перетворившись, одночасно, на геополітичні дебати та доленосну подію для регіону Західних Балкан.
Нічого нового
Складається враження, що мало хто міг спрогнозувати настільки високий рівень напруги навколо Резолюції і той напрямок, за яким почала розвиватися дискусія навколо теми Сребрениці, незважаючи на те, що абсолютна більшість нинішніх сербських лідерів в регіоні ніколи не приховувала свого справжнього відношення до трагічних подій боснійської війни.
Розглянемо один недавній епізод – вирок командуючому Армії Республіки Сербської Ратко Младичу, засудженому Гаазьким трибуналом в тому числі і за геноцид у Сребрениці.
В листопаді 2017 року, після вироку Младичу, Мілорад Додік, президент Республіки Сербської, заявив: “Цей вердикт є ляпасом для сербського народу”, додавши: як виявилося, серби не можуть розраховувати на міжнародну об’єктивність. Генерал Ратко Младич залишається героєм сербського народу, і міф про нього як про героя буде лише зміцнюватися, зазначив він.
Через три з половиною роки, в червні 2021 року, Міжнародний залишковий механізм для кримінальних трибуналів в Гаазі залишив у силі вирок першої інстанції, ухвалений у 2017 році. Ратко Младич отримав довічне ув’язнення, зокрема, і за геноцид боснійських мусульман в Сребрениці в липні 1995 року.
Додік, на той час – сербський член Президії БіГ, назвав судовий процес “фарсом” та заявив, що суд в Гаазі продовжує займатися “сатанізацією” сербів.
Желька Цвіянович, яка тоді обіймала посаду президента Республіки Сербської, оголосила трибунал “Гаазькою інквізицією”, зазначивши, що ця інстанція “давно втратила останні крихти довіри”. За її словами, цей суд своїм вироком генералу Младичу “ще раз підтвердив роль антисербського суду, який визначає відповідальність за воєнні злочини згідно не з доказами, але відповідно до національності”.
Тобто позиція лідерів сербів Боснії щодо стосовно воєнних злочинів та злочинців була артикульована однозначно та чітко – недовіра до міжнародного правосуддя, переконання, що звинувачення проти сербів є перебільшеними чи взагалі безпідставними, тоді як проти всіх, з ким серби на початку 1990-х воювали – явно недостатніми.
Президент Сербії Александар Вучич теж публічно підтримував цю позицію. На засіданні Ради Безпеки ООН в червні 2021 року, де було представлено звіт Міжнародного залишкового механізму для кримінальних трибуналів у Гаазі, Вучич запитав: “А як щодо злочинів проти сербського цивільного населення в БіГ? Це не було цікаво суду?”.
Активність офіційного Белграда, який тепер організував міжнародну кампанію протидії Резолюції, стала квінтесенцією всієї попередньої позиції сербських лідерів.
Несподіваний спротив
Очевидно, що ініціатори Резолюції (насамперед Німеччина), не передбачили, що документ, який сам по собі не є юридичним актом і не проголошує чогось, чого раніше не було затверджено в міжнародних судах, викличе у сербів настільки потужне обурення. Співавтори документу, напевно, сподівалися, що Резолюція надасть Сербі (і Республіці Сербської) шанс примиритися з дійсністю, в який геноцид проти боснійських мусульман вже є визнаним в світі фактом. Тим більше, що винуватці злочину вже засуджені, і про жодну колективну відповідальність за геноцид мова не йде – щоб ще більше посилити цю тезу, була додана чорногорська поправка.
Ось як пояснювала свою позицію представник Німеччини в ООН Антьє Лендерце: «Наша ініціатива має віддати шану жертвам і надати підтримку тим, хто вижив. Проголошення 11 липня Міжнародним днем пам’яті Сребрениці має забезпечити щорічне відзначення цього дня в ООН і містити формулювання проти заперечення геноциду. Неправдиві звинувачення щодо тексту ця резолюція широко поширена, вона не спрямована ні проти кого, особливо не проти Сербії, шановного члена організації, а виключно проти тих, хто вчинив геноцид, у проект резолюції включено дві поправки, Чорногорія намагалася підкреслити, що відповідальність є індивідуальною не може стосуватися жодної етнічної групи».
Сприйняття Резолюції щодо Сребрениці сербами було, як ми знаємо, абсолютно іншим. Сербські високопосадовці говорили про спробу стигматизації, намагання «поставити тавро на лобі», спробу оголошення сербів «геноцидною нацією» чи просто «поганими людьми». Саме «катастрофічними наслідками» для сербів загалом пояснювала сербська влада активну кампанію стосовно протидії ухваленню Резолюції, хоча співавтори документу всіляко це заперечували.
Хто переміг в ООН?
Реакція сербських лідерів на ухвалення Резолюції теж виявились несподіваною.
Як відомо, за Резолюцію щодо Сребрениці на засіданні Генеральній асамблеї ООН проголосувало проголосували 84 країни, проти – 19, у тому числі постійні члени Ради безпеки ООН Росія та Китай, ще 68 країн утрималися, а 22 не голосували. Документ було ухвалено. Але Белград і Баня Лука одноголосно заявили: йдеться про моральну перемогу Сербії та поразку ініціаторів документу (поразку Заходу, як зазначили сербські медіа).
Вучич у зверненні після голосування наголосив: «Зрештою результат такий – 84 країни проголосували за резолюцію, а 87 країн, які були тут, не голосували за; у кожному окремому національному парламенті ця ініціатива була б провалена, це єдине місце у світі, де вона була прийнята».
Прем’єр-міністр Сербії Мілош Вучевич заявив, що, хоча резолюція щодо Сребрениці була формально прийнята в Генеральній асамблеї ООН, вона, по суті, була фіаско.
Додік написав в мережі X: «У Генасамблеї ООН вони навіть не змогли набрати більшості, а це означає, що резолюція по Сребрениці провалилася. Близько 110 країн не голосували, були проти чи утрималися. Це є провалом резолюція, і це означає, що ООН її не підтримала. Їхній план нав’язати сербам геноцидність і моральну дискваліфікацію сербів провалився».
Голова народної Скупщини Сербії Ана Брнабич наголосила: «Більше двох третин світу не проголосували за резолюцію”, «навіть ті країни, які утрималися, чітко заявили, що вони не підтримують резолюцію», і “це чудовий результат роботи президента і нашої дипломатії”.
З аналогічними заголовками вийшли і сербські газети: «Більше, ніж півсвіту не голосувало проти Сербії», «Дві третини світу проти резолюції», «Світ став поруч із Сербією!», «Моральна перемога» (Сербії), «Поразка Заходу»…
Стратегія нівелювання
З огляду на таке специфічне трактування результатів голосування в Генасамблеї ООН, можна прогнозувати, що метою Белграду та Баня Луки наразі є не алармізм з приводу ухвалення Резолюції щодо Сребрениці, а максимальне нівелювання значення та вагу цього рішення.
Резолюції ГА ООН і так не є обов’язковими для виконання документами. Але тепер, напевно, сербські політики та дипломати будуть активно просувати тезу про «фактичну нелегітимність» Резолюції для того, щоб якомога більше країн просто ігнорували ухвалене рішення.
Втім, кампанія з нівелювання Резолюції, можливо, матиме ще один вимір: внутрішній. В умовах, коли рішення вже прийнято, і сербська влада не змогла цьому завадити, хоча активно працювала на міжнародному рівні, Белград і Баня Лука не будуть реагувати на ухвалення Резолюції щодо Сребрениці як на якусь фатальну подію. Для Республіки Сербської це може означати зниження градусу напруги у відносинах із Сараєво і гальмування проголошеного Додіком руху до самовизначення РС. Втім, сербсько-боснійські відносини в Боснії і Герцеговини будуть продовжувати залишатися напруженими.
Для Чорногорії наслідки стратегії нівелювання Резолюції теж будуть відчутними – не виключено, що місцеві сербські політики, що є частиною урядової коаліції, не стануть демонізувати уряд, який ухвалив рішення голосувати за Резолюцію щодо Сребрениці. Це може означати відмову від ідеї щодо розвалу правлячої коаліції і перезавантаження влади.
Втім, є напрямки, де нівелювати ухвалення Резолюції не вийде. Це, насамперед, зовнішня політика.
Кампанія Белграда напередодні голосування в ООН вже створила умови для погіршення відносин Сербії із Заходом, насамперед, із Німеччиною як ініціатором Резолюції. Водночас, і без того добрі відносини Сербії та Угорщини ще більш покращяаться після того, як Будапешт вирішив не просто не підтримувати Резолюцію, а проголосувати проти, разом із Росією та Китаєм. Зростання антизахідних настроїв в Сербії із одночасним зміцненням сербсько-угорського союзу з російсько-китайською підтримкою вплине і на регіон Західних Балкан, і загалом на європейську політику.
