Навіщо репресивному режиму XXI століття ув’язнювати й вбивати людей, якщо їх можна просто вигнати
Останні студентські зібрання в Новому Саді та Кралєві не завершилися інсценованим нападом провокаторів режиму на поліцію. Майже звичним стало те, що великі протести закінчуються виставою для прорежимних телеканалів і таблоїдів, мета якої — представити студентів і громадян як бандитів та ворогів держави.
Однак ідеться лише про зміну методів тиску. Після студентського зібрання в Новому Саді хулігани в балаклавах розтрощили автомобіль Давида Грухоньича, сина журналіста й університетського професора Дінка Грухоньича, який постійно перебуває під прицілом кампанії цькування з боку режиму в Сербії. Місце, час і ціль нападу були обрані дуже ретельно.
Це послання адресоване не лише опонентам режиму, а й усім тим, хто готовий чинити насильство — дозволено переслідувати дітей і нападати на родини тих, хто публічно критикує Александара Вучича.
Невдовзі мішенню режиму стала й неповнолітня донька військового аналітика Александра Радича, який говорив про застосування звукової зброї під час найбільшого студентського зібрання в Белграді 15 березня 2025 року. Прорежимні медіа не випадково оприлюднили відеозаписи стеження за Радичем, на яких була зафіксована і його неповнолітня донька. Незабаром після цього він залишив Сербію.
Проти вільнодумної молоді та високоосвічених
Якщо повернутися на три роки назад, до студентського повстання, громадяни, перебуваючи в стані колективної депресії через партократію та автократичний режим, залишали Сербію. Більшість досліджень громадської думки протягом останніх півтора десятиліття, фактично від моменту приходу до влади Сербської прогресивної партії, свідчать про те, що понад половина молодих людей хоче залишити Сербію та продовжити життя в економічно стабільнішому й правно впорядкованому суспільстві на Заході.
Однак тоді еміграцію із Сербії не розглядали як вигнання та метод політичної боротьби популістського автократичного режиму проти вільнодумної молоді й високоосвічених людей.
У світі ця тенденція вже доволі поширена. Навіщо репресивному режиму XXI століття створювати табори, катувати людей і заплямовувати себе кров’ю на якійсь новій площі Тяньаньмень? Немає потреби організовувати цілі каральні експедиції та поселення для дисидентів у Сибіру, які залишаються постійною загрозою для авторитарних лідерів, якщо їх можна просто позбутися — вигнати.
Найкращими сучасними прикладами політичних умов і практики вигнання інакодумців, на які, безсумнівно, спирається режим у Сербії, є Білорусь і Туреччина.
Хоча в Сербії під час найбільшого студентського зібрання 15 березня минулого року в Белграді не було жодних планів захоплення державних інституцій, як це було в Туреччині, сербський режим прагне представити студентів і опозицію як тих, хто намагався повалити конституційний лад.
Судовий процес щодо 12 обвинувачених у Сербії через підготовку до повалення держави триває вже понад рік, а шестеро молодих людей втекли до Хорватії. Останніми днями сербська держава в сюрреалістичний спосіб змінює свою версію щодо застосування звукової гармати й готується переслідувати всіх, хто стверджує, що режим застосував звукову зброю проти власних громадян.
Якщо інтерпретувати це мовою гротескної антиутопії: не держава застосувала звукову гармату проти своїх громадян, а самі студенти інсценували застосування звукової зброї, аби повалити Александара Вучича.
Білорусь і Туреччина як приклад
Безсумнівно, йдеться про недвозначне послання опонентам режиму: якщо ви проти нас — ми виженемо вас із країни.
Саме такі методи широко застосовує білоруський диктатор Александр Лукашенко, який після невдалих протестів після сфальсифікованих президентських виборів 2020 року, вигнав із країни кілька сотень тисяч громадян.
Білоруси стали другою за чисельністю групою іноземців, які отримують перші дозволи на проживання в ЄС, одразу після громадян України. Серед тих, хто залишив Білорусь після протестів 2020 року, є велика кількість високоосвічених громадян, зокрема ІТ-фахівці, лікарі, митці, журналісти, студенти та члени незалежних профспілок, багато з яких брали участь у протестах або залишили країну через політичні репресії та страх кримінального переслідування.
Після спроби ймовірного військового перевороту 2016 року турецька влада запровадила масштабні надзвичайні заходи, що включали масові арешти, звільнення з державного сектору та кримінальні провадження проти осіб, підозрюваних у зв’язках з організаторами перевороту. Міжнародні правозахисні організації вважають, що в багатьох випадках ці заходи також зачепили політичних опонентів влади, журналістів, науковців та активістів, супроводжувалися закриттям численних незалежних медіа та судовими процесами проти окремих опозиційних лідерів за звинуваченнями в тероризмі та інших злочинах.
Протягом останнього десятиліття Туреччину залишили сотні тисяч громадян, серед яких значна кількість висококваліфікованих фахівців, журналістів і політичних активістів. Правозахисні організації задокументували випадки вилучення або анулювання паспортів, тривалих заборон на роботу в державному секторі та інших адміністративних обмежень, які, за оцінками численних спостерігачів, сприяли тому, що багато людей залишили країну та звернулися по міжнародний захист або політичний притулок у європейських та інших державах.
Перемогти або бути вигнаним
У Сербії наразі не існує всеохопної та детальної статистики щодо того, скільки людей було заарештовано, звільнено з роботи, усунуто з посад, понижено на державній службі чи притягнуто до відповідальності під час студентських і громадянських протестів 2024–2026 років, насамперед тому, що вони досі тривають.
Водночас занепокоєння викликає ширший контекст політично вмотивованої еміграції громадян із Сербії протягом попередніх десятиліть після воєн 1990-х років. За даними досліджень ОЕСР та інших міжнародних оцінок, із початку 2000-х років, у мирний час, Сербія стикається з інтенсивною еміграцією. У різні періоди оцінюється, що країну щороку залишають приблизно від 30 до 60 тисяч осіб, чверть із яких мають вищу освіту, при цьому після середини 2010-х років спостерігається зростання масштабів еміграції.
Згідно з різними міжнародними дослідженнями (ОЕСР, ООН та іншими джерелами), з початку 2000-х років Сербію залишили понад кілька сотень тисяч громадян, а за окремими оцінками — понад пів мільйона осіб, серед яких значну частину становить молодь.
Безсумнівно, йдеться про економічні мотиви, які тісно пов’язані з політичними причинами виїзду із Сербії всіх тих, хто не приймає партійний квиток і покірність вождю.
Смерть 16 людей у Новому Саді спричинила бунт молоді не лише проти корупції, а й проти міграції та відпливу мізків. Популістському режиму не потрібні блискучі молоді уми, йому потрібні слухняні, якими він керуватиме, тому боротьба студентів проти автократичного режиму в Сербії є перш за все ультимативною: перемогти або бути вигнаним.
Boris Varga. Serbian political scientist and journalist.
Матеріали, що публікуються в рубриці «Думки» відображають особисту думку автора і можуть не збігатися з позицією Центру
