Лисиця є найнебезпечнішою тоді, коли її загнано у кут. Протистояння між Іраном, Сполученими Штатами та Ізраїлем, можливо, завершилося крихким припиненням вогню, однак мало хто зі спостерігачів вірить, що Тегеран відмовиться від своїх довгострокових стратегічних амбіцій. Історія свідчить про протилежне: коли канали прямого впливу обмежуються – Іран адаптується, шукаючи альтернативні простори, де він може зберігати та розширювати свою присутність.
Західні Балкани є одним із небагатьох регіонів, де Іран зберігає можливості для довгострокової залученості. На відміну від Близького Сходу, де іранська діяльність перебуває під пильним контролем і зазнає військового тиску, Балкани являють собою більш сприятливе середовище для малопомітних операцій впливу. Замість того щоб здійснювати безпосереднє політичне втручання, Тегеран традиційно покладався на те, що багато аналітиків описують як стратегію «стратегічного терпіння» — поступове зрощування релігійних, освітніх, культурних і соціальних мереж, здатних з часом генерувати вплив.
Ця модель є особливо актуальною для Албанії, Косова та Чорногорії. Албанія вже ставала жертвою іранських кібероперацій, що демонструє готовність Тегерана до ескалації в потрібний момент. В інших частинах регіону, однак, його підхід видається тонкішим. Дослідження та інтерв’ю на місцях свідчать про існування мереж освітніх установ, зв’язків між духовенством та підтримуваних ззовні спільнот, які заслуговують на пильнішу увагу як з боку політиків, так і з боку фахівців у сфері безпеки.
У Чорногорії північно-східні муніципалітети Плав, Рожає та Гусинє займають стратегічно важливе положення завдяки своїй близькості до Косова, Албанії та регіону Санджак. За словами місцевих, у цих районах спостерігався розвиток релігійної та освітньої інфраструктури, пов’язаної з ширшими транснаціональними мережами. Відповідне занепокоєння викликає не той факт, що ця діяльність становить безпосереднє політичне втручання, а радше те, що вона може сприяти поступовому виникненню структур, які функціонують поза межами ефективного інституційного нагляду.
Таким чином, основний виклик полягає у рівні обізнаності. Дискусії про зловмисний іноземний вплив на Західних Балканах переважно зосереджені на Росії та, дедалі більше, на Китаї. Іран рідко фігурує в регіональних дискусіях з питань безпеки, попри наявність свідчень того, що він продовжує реалізовувати довгострокові стратегії нарощування впливу в усьому регіоні. Цей дефіцит уваги створює вразливості, які можуть стати помітними лише тоді, коли іранські мережі вже будуть глибоко вкорінені.
З цієї причини це питання заслуговує на значно пильнішу увагу з боку міжнародних аналітичних центрів, розвідувальних служб, політиків та фахівців із забезпечення демократичної стійкості. Потрібно більше досліджень для розуміння масштабів діяльності, до якої причетний Іран, характеру транснаціональних мереж духовенства та освітніх структур, а також їхніх потенційних наслідків для врядування, прозорості та суспільної згуртованості. Не менш важливим є посилення регіональної співпраці між державами Західних Балкан з метою моніторингу фінансових потоків, обміну розвідувальною інформацією та забезпечення того, щоб правомірна релігійна й освітня діяльність залишалася прозорою та підзвітною.
Мета полягає не в тому, щоб стигматизувати громади або перебільшувати загрози. Радше йдеться про необхідність усвідомлення того, що операції впливу у XXI столітті рідко починаються з відкритого політичного втручання. Вони часто починаються з витриманої, поступової та, на перший погляд невинної діяльності, стратегічне значення якої стає очевидним лише через багато років. Західні Балкани не повинні чекати цього моменту, перш ніж почати ставити складні запитання щодо масштабів і цілей іранської діяльності в регіоні.
Danilo Kalezic. Montenegrin political scientist
Матеріали, що публікуються в рубриці «Думки» відображають особисту думку автора і можуть не збігатися з позицією Центру
