Анатомія влади Александара Вучича – Балша Божович

Вступ

У 2026 році політична система Сербії під керівництвом Александара Вучича існує як розвинена форма гібридної автократії та радикально захопленої держави, яка невпинно скочується до тиранії. Критичні оцінки цю систему часто неточно описують як «мафіозний режим». Однак між ними існує принципова відмінність: класична мафіозна система не має ідеології, тоді як режим Вучича є глибоко й фанатично ідеологізованим. Мафіозні системи діють відповідно до певних внутрішніх кодексів, тоді як режим Вучича повністю позбавлений будь-яких обмежень, які могли б стримувати його агресивну та руйнівну природу.

Це глибоко антицивілізаційний ідеологічний проєкт, який систематично ізолює Сербію від решти демократичного світу, остаточно відлучаючи її від європейської інтеграції та регіонального співробітництва. Його владу найточніше визначає термін «шешелізм» — на честь політичного батька Александара Вучича та засудженого воєнного злочинця Воїслава Шешеля. Тому значно точнішою назвою цього механізму є кримінально-радикальний картель, ідеологічною та операційною основою якого є концепція великосербського націоналізму Воїслава Шешеля.

У цій системі не існує жодних червоних ліній і немає морального дна, нижче якого вона не була б готова опуститися. Переслідування інакодумців здійснюється абсолютно відкрито та супроводжується жахливою дегуманізацією і криміналізацією опонентів за допомогою державного мовника та прорежимних таблоїдів. Цілі обираються ретельно: спочатку їх ізолюють через постійні кампанії з наклепу, потім систематично дегуманізують, а зрештою громадськість відкрито підбурюють до їхньої моральної, політичної й навіть фізичної ліквідації. У цьому процесі не щадять навіть дітей і родини тих, хто відмовляється підкоритись.

Режим підступно сприяє «перемелюванню» своїх критиків, водночас лицемірно дистанціюючись від фатальних наслідків такого переслідування перед міжнародною та внутрішньою громадськістю. Одним із найяскравіших прикладів цієї жахливої моделі є політичне вбивство Олівера Івановича — лідера косовських сербів і відкритого політичного опонента проєкту Александара Вучича щодо створення єдиного сербського списку в Косові. Справжні обставини цього злочину, як і багатьох інших політичних убивств і переслідувань, залишатимуться прихованими в структурах захопленого державного апарату до неминучого падіння цього режиму.

Сьогодні державні інституції Сербії є «клінічно мертвими» й зведені до ролі каральних загонів із захисту необмеженої влади Вучича та брудного капіталу, створеного цим кримінально-радикальним картелем. Сербія переживає глибоку історичну агонію.

Зовнішня політика: Крах «чотирьох стовпів» зовнішньої політики

Десятирічний фарс Вучича із «військовим нейтралітетом» і геополітичним балансуванням між чотирма стовпами зовнішньої політики (Брюсселем, Вашингтоном, Москвою та Пекіном) зазнав повного краху. Із чотирьох стільців, на яких намагався всидіти Белград, зрештою залишився лише один — і саме він невпинно його душить.

Росія – Розрив відносин і геополітична маргіналізація Попри десятиліття запевнень у лояльності Володимиру Путіну, відносини з Москвою були серйозно й незворотно підірвані таємним експортом озброєння до України. Цей крок не був проявом проєвропейської підтримки Києва — адже Вучич і досі залишається єдиним європейським лідером, який не запровадив санкцій проти Росії, — а став вимушеною прагматичною домовленістю з американською адміністрацією, від якої Вучич уже не здатний просто відмовитися.

Реакція Кремля у відповідь нині найвиразніше проявляється в глибокій кризі навколо Нафтової індустрії Сербії (NIS). Щоб уникнути загрози американських санкцій, Вучич у змові зі своїм регіональним партнером Віктором Орбаном спробував формально замінити російський контрольний пакет акцій NIS на угорську компанію MOL. Однак Москва відразу розпізнала цей маневр. Росіяни тепер повністю ігнорують Белград, відмовляються від прямих переговорів із Сербією щодо майбутнього цього енергетичного гіганта та ведуть усі переговори виключно й безпосередньо з Будапештом, ставлячись до Вучича як до розмінної та дрібної фігури.

Європейський Союз – Повне блокування інтеграції та історичне падіння підтримки Відносини з Брюсселем перебувають у стані стрімкого й невпинного погіршення. Попри постійне заплющування очей і поблажливість Урсули фон дер Ляєн та Європейської народної партії (ЄНП), яка й далі забезпечує Вучичу політичне прикриття в європейських інституціях, європейська інтеграція Сербії фактично мертва.

Багаторічна токсична медійна кампанія Вучича повністю зруйнувала проєвропейські настрої, внаслідок чого підтримка громадянами членства Сербії в ЄС впала до історичного мінімуму — менш ніж 32 %. Сербія фактично відмовилася від Європи. Процес інтеграції повністю зупинено, а вісім держав-членів ЄС відкрито й категорично виступають проти відкриття Кластера 3, залишаючи Сербію на периферії сучасної Європи.

Вашингтон – Корупційне фіаско та зачинені двері Білого дому Відчайдушна спроба Вучича купити довготривалу прихильність Вашингтона шляхом прямого підкупу родини Дональда Трампа завершилася повним фіаско. Передача цінної державної землі та історичного комплексу колишнього Генерального штабу в центрі Белграда зятю Трампа перетворилася на міжнародний скандал найвищого ґатунку.

Антикорупційна реакція сербських громадян знайшла широкий відгук у впливових американських і світових медіа, повністю викривши корисливу природу цієї угоди. Через такі очевидні маневри, а також свої паралельні глибокі зв’язки з Китаєм Вучич утратив будь-яку довіру серед ключових осіб із найближчого оточення президента США. Усі його сумнозвісні спроби наблизитися до Білого дому через показові фотосесії чи лобістів не дали жодного результату. Попри мільйони євро державних коштів, витрачених на вашингтонські лобістські компанії, і відчайдушні пропозиції власних послуг, у Вашингтоні Вучича повністю ігнорують.

Китай – Економічний зашморг і пастка залежності від одного постачальника Пекін залишається єдиною столицею, якій Вучич повністю підпорядкувався, свідомо перетворюючи Сербію на китайський стратегічний анклав у самому серці Європи. Проте за цією «сталевою дружбою» приховується сувора реальність: навіть Китай починає скорочувати свої інвестиції. Протягом 2025 року китайські прямі іноземні інвестиції (ПІІ) різко скоротилися — зі стабільного рівня понад один мільярд євро на рік до лише 50 мільйонів євро.

Однак такий низький рівень інвестицій не свідчить про відхід Китаю із Сербії, а радше про успішне завершення процесу створення економічної й безпекової пастки залежності. Простими словами, етап нарощення капіталу завершився; китайський капітал уже глибоко вкорінився в гірничодобувній промисловості та важкій індустрії (Zijin, Linglong), які стали непорушними опорами ВВП Сербії. Сербія опинилася в економічній пастці, перетворившись на сіру зону для перенесення китайського виробництва ближче до Європи та обходу митних тарифів ЄС. Одночасно через прагнення закупити оборонні військові системи (зенітно-ракетні комплекси FK-3 та HQ-9) і запровадження тотального біометричного спостереження в межах проєкту «Smart City» Сербія технологічно й безпеково відрізана від стандартів НАТО та назавжди прив’язана до програмних протоколів, шифрування й логістики Пекіна.

Втім, кульмінацією цієї безпекової залежності й демонстрацією регіональної загрози стало прийняття на озброєння надзвукових балістичних ракет класу «повітря — земля» CM-400. Ці наступальні ракети, якими в Європі не володіє ніхто інший, прорежимні таблоїди цинічно й зловісно охрестили «Загребчанками», прямо натякаючи на їхню дальність і потенційну ціль — столицю Хорватії. Цим кроком, уперше включивши до свого арсеналу наступальне надзвукове озброєння, режим Вучича повністю розтоптав і зруйнував власну державну концепцію та оборонну стратегію, які протягом десятиліть передбачали закупівлю виключно оборонних видів озброєння.

Ця загроза набуває додаткового, тривожного виміру, оскільки Сербія нині відкрито розглядає можливість придбання китайських винищувачів, на які ці ракети будуть інтегровані. Головна причина полягає в тому, що ресурс експлуатації сербських винищувачів МіГ-29 вичерпається вже найближчими роками. Саме тому військові аналітики та міжнародні інститути однозначно розглядають закупівлю додаткових партій ракет CM-400 у липні 2026 року як пряму передумову неминучого придбання китайської бойової авіації й, зрештою, повної прив’язки Сербії до військового ешелону Пекіна.

Регіональна політика: Дестабілізація та проєкт «Сербський світ»

Режим Вучича виступає головним генератором безперервних криз на Західних Балканах, використовуючи методи гібридної війни для систематичного обмеження суверенітету сусідніх держав і використання їх як дешевої дипломатичної валюти у власному політичному торзі. Доктрина «Сербського світу» насамперед є безпосереднім оперативним планом реалізації ідеологічної концепції створення Великої Сербії, і лише другорядно — прагматичним інструментом для політичного виживання режиму та маскування його внутрішнього краху. Сьогодні ця агресивна модель найвиразніше проявляється щодо Чорногорії — офіційний Белград ніколи політично не змирився з відновленням чорногорської незалежності у 2006 році, розглядаючи цю державу виключно як територію-відступницю, яку необхідно повернути до власної орбіти за будь-яку ціну.

Найяскравішим прикладом цього неприхованого державного терору є диверсія, здійснена в аеропорту Тивата напередодні ключового європейського саміту, коли державні структури Сербії організували сумнозвісний чартерний рейс, з пасажирами, що мають тяжке кримінальне минуле. За прямими вказівками та за логістичної підтримки Белграда на територію Чорногорії було незаконно переправлено спеціальне військове та оперативне обладнання з метою скомпрометувати Подгорицю та зірвати її європейський шлях.

Регіональна гегемонія Белграда досягла свого найкривавішого прояву в Косові — через терористичний акт у селі Баньська, який очолив Мілан Радоїчич, функціонер «Сербського списку», що діє під абсолютним патронатом Александара Вучича. Хоча косовські інституції вимагають його видачі за тероризм, Белград відкрито захищає його на території Сербії та використовує як інструмент постійного залякування, доводячи, що цей кримінально-радикальний картель будь-якої миті готовий переступити межу політичної практики й перейти до збройного насильства.

Та сама руйнівна модель застосовується й у Боснії і Герцеговині, де Вучич через сателітний режим у Республіці Сербській, який перебуває під контролем Белграда, постійно блокує функціонування держави та маніпулює загрозою відокремлення цього ентитету. Його стратегія абсолютно прозора: він власноруч розпалює пожежі по всьому регіону, щоб потім постати перед Заходом незамінним «пожежником» і гарантом миру, безсоромно торгуючи безпекою своїх сусідів в обмін на індульгенцію від міжнародної спільноти за відвертий терор і подальше утримання влади в самій Сербії.

Внутрішні репресії

Усередині Сербії режим остаточно скинув усі маски й перейшов до фази відкритого терору. Це система, що ґрунтується виключно на грубій силі, безжальному переслідуванні та системному придушенні будь-якої критичної думки, система, що не цурається застосування найтемніших методів боротьби з власними громадянами.

Заради захисту свого кримінально-радикального картелю Александар Вучич встановив абсолютний контроль над судовою владою, цілеспрямовано демонтувавши Прокуратуру з боротьби з організованою злочинністю за допомогою так званих законів Мрдича. Вища прокуратура (VJT), очолювана ставлеником Вучича Ненадом Стефановичем, перетворилася на звичайну режимну інквізицію, яка переслідує політичних інакодумців і проводить справжнє полювання на відьом за вказівками правлячої партії.

Кульмінаційним проявом цих інституційних репресій стало 15 березня 2025 року, коли під час масових протестів проти власних громадян і студентів було застосовано звукову зброю. Після того як режим спочатку брехав, що взагалі не має такого обладнання, звукові гармати були зафіксовані на вулицях. Замість того щоб притягнути до відповідальності поліцейський апарат, Вища прокуратура розпочала жахливе переслідування громадян, опозиційних діячів та аналітиків — таких як Александар Радич і Здравко Понош, — які свідчили про застосування цієї зброї, абсурдно звинувачуючи їх в «імітації гармати» та «поваленні конституційного ладу». Вершиною антизахідного цинізму й остаточного зневаження державного суверенітету стало замовлення і прийняття звіту російської ФСБ, який заперечував застосування звукових гармат і звукової зброї як офіційного «доказу» у цих провадженнях.

Отруєна атмосфера та безперервні медійні гонитви у Сербії Вучича нині безпосередньо призводять до фізичного насильства на вулицях. Студентів регулярно б’ють під час протестів, а режимні хулігани вже не зупиняються навіть перед тим, щоб навмисно збивати протестувальників автомобілями під час блокування вулиць. Кожен голос розуму в суспільстві зазнає жорстких нападів — від розтрощення автомобіля родини професора Дінка Грухоньича, фізичних нападів на журналіста Вука Цвіїча та погроз Даніці Вученич до офіційної заборони на в’їзд до Сербії для чорногорського журналіста Петара Комненича за розмитим і сфабрикованим звинуваченням у «гібридній війні».

Те, що ця система не зупиняється ні перед чим і готова навіть до фізичної ліквідації своїх найбільших національних героїв, якщо вони публічно виступають проти неї, однозначно доводять погрози та згадки про вбивство легендарного футболіста Немані Видича в листуванні найближчих соратників Вучича у застосунку Sky. Його публічний виступ проти криміналізації сербського футболу зробив його безпосередньою мішенню посіпак режиму, чим Вучич фактично продемонстрував, що в межах ідеології «шешелізму» всі межі давно перейдено і абсолютно ніхто, хто відмовляється підкоритись, не перебуває в безпеці.

Висновок: Три варіанти розв’язання кризи та червона лінія Європейського Союзу

Зіткнувшись із повним розпадом системи, інституційною ентропією та невпинним тиском масового студентського руху, Александар Вучич більше не має можливості здійснити мирну передачу влади. Для верхівки режиму відхід від повноважень вже означає не просто політичний кінець, а насамперед потенційну втрату свободи, постання перед судом і кримінальне переслідування за масштабну корупцію та організовану злочинність.

У відчайдушній спробі забезпечити власне виживання та перенести всю повноту влади з посади президента до уряду Сербії, який він планує очолити після оголошеної відставки, у його розпорядженні є три тактичні варіанти:

• Інституційна рокіровка (прем’єр-міністр без виборів): Вучич подає у відставку, після чого абсолютно покірна парламентська більшість негайно надає йому мандат на формування нового уряду. Завдяки цьому маневру він перебирає на себе виконавчу владу й повністю уникає необхідності звертатися до виборців до чергового виборчого циклу в грудні 2027 року.
• Позачергові парламентські вибори: оголошення позачергових виборів одразу після відставки з метою застати опозицію та незалежний студентський рух в організаційно непідготовленому стані. За допомогою надзвичайно короткої виборчої кампанії, разом з неминучими масштабними фальсифікаціями, він прагне забезпечити собі новий мандат ще до того, як накопичене суспільне обурення буде належним чином організоване й мобілізоване. У цьому сценарії нинішня голова парламенту — маріонетка Вучича Ана Брнабич — виконуватиме обов’язки президента Сербії та надасть йому мандат на формування уряду.
• Тотальна виборча мобілізація (об’єднані вибори): хоча чергові президентські вибори заплановані на весну 2027 року, а парламентські — лише на грудень 2027 року, Вучич призначає їх достроково на один день. Поставивши все на один кидок, як формальний лідер усіх виборчих списків, Вучич занурить державу в атмосферу абсолютної параної та своєрідного референдуму щодо «захисту конституційного ладу від внутрішніх ворогів» у спробі втриматися при владі.

Саме тут проходить абсолютна й непереборна червона лінія для Європейського Союзу. Брюссель більше не може дозволити, щоб застаріла політика потурання легітимізувала жорстоке придушення Вучичем демократичної волі громадян лише заради збереження влади, адже це поставить Сербію на межу хаосу та насильства. ЄС дедалі більше усвідомлює свій обов’язок терміново здійснити кроки, які продемонструють його активну роль у власному сусідстві та забезпечать передачу влади без кровопролиття й заворушень на вулицях сербських міст.

Перед Брюсселем дедалі чіткіше ставляться конкретні пропозиції щодо активної участі в деескалації напруженості та недопущенні диктатури:

• Розгортання постійної місії з повним мандатом для безпосередньої та невідкладної роботи над удосконаленням і моніторингом виборчого процесу та самого дня голосування, який, за прогнозами аналітиків, стане найбільш сфальсифікованим в історії Сербії через катастрофічний стан рейтингів Вучича.
• Офіційне ухвалення можливості невизнання результатів виборів у разі масштабних і системних виборчих фальсифікацій, до яких радикальний апарат уже активно готується на місцях.
• Створення оперативної системи кризового реагування з огляду на майже неминучі масові заворушення після виборів, що чітко визначить роль ЄС як посередника між гібридним радикальним режимом, який занепадає, та новою демократичною громадянською більшістю.

Толерування будь-яких подальших маневрів Вучича означало б повну капітуляцію Європи перед насильницьким кримінально-радикальним режимом. ЄС усвідомлює, що це фактично означало б співучасть у зневаженні основоположних прав людини та винагородження системи, яка вбиває, батожить й переслідує інакодумців не лише в Сербії, а й на всіх Західних Балканах.

Сербія, як найбільша країна регіону, має достатній демократичний потенціал, щоб нарешті позбутися цього гібридного режиму. Відповідальність Європейського Союзу полягає в тому, щоб унеможливити подальше правління радикального режиму меншості над більшістю виключно за допомогою грубої сили та страху. Демонтаж цього антицивілізаційного кримінально-радикального режиму стане найбільшим історичним випробуванням для самого сербського суспільства, а також фундаментальним тестом на довіру до всього Європейського Союзу.

Матеріали, що публікуються в рубриці «Думки» відображають особисту думку автора і можуть не збігатися з позицією Центру