Польсько-українська історична суперечка, що триває десятиліттями, вийшла за межі сусідського непорозуміння. Після початку процесу вступу України до ЄС події середини XX століття стали частиною ширшої дискусії щодо українського шляху до Європейського Союзу, причому як приклад, на який українці мають рівнятися, польські посадовці почали наводити Хорватію.
Фактично польська влада намагається зробити хорватський кейс «відмови від суперечливих героїв» зразковим і просувати його для українців як модель для наслідування. Чи є такий підхід релевантним і загалом прийнятним?
Поради з Варшави
На початку липня віцепрем’єр-міністр і міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш заявив, що Європейський Союз має звернутися до України з таким самим категоричним проханням, як і до Хорватії, щодо вибору своїх героїв. «Коли хорвати вступали до ЄС, вони отримали чіткий сигнал. Вони мали своїх героїв з балканської війни, яких не можна включати до пантеону в європейській спільноті. Вони мали так само своїх героїв Другої світової війни, і їх також не прославляють», – сказав Косіняк-Камиш в інтерв’ю.
Інше польське медіа цитує заступника міністра закордонних справ країни Марціна Босацького, який у контексті необхідності виконання Україною всіх критеріїв членства в ЄС теж навів як приклад Хорватію: «Хорвати були змушені зрозуміти, що вони не вступлять до Європейського Союзу під прапором тих, хто вбивав жінок і дітей. Цього просто не станеться».
Вислови польських урядовців активно цитували балканські медіа, головним чином сербські, причому деякі з них акцентували увагу саме на згадці сусідів.
Загострення польської риторики щодо України відбулося після відкриття переговорів із Києвом щодо вступу до ЄС, тому що Польща хоче зробити історичні питання частиною переговорної рамки (фактично, за прикладом дій Болгарії щодо Північної Македонії). Польська сторона вимагає від Києва відмовитися від героїзації Української повстанської армії (УПА), як і від героїзації лідера українських націоналістів Степана Бандери, через антипольські дії УПА в середині минулого століття (під час Другої світової війни). Польща звинувачує Українську повстанську армію в злочинах проти польського мирного населення, тоді як позиція України полягає в тому, що йдеться про ширший польсько-український конфлікт, відповідальність за який несуть обидві сторони.
Потрібно нагадати, що ця історична дискусія відбувається на тлі війни Росії проти України. Бійців УПА значна частина українців сприймає насамперед як борців за ідею незалежної України. В умовах протистояння російській агресії подібна мотивація є вкрай важливою. Саме з цієї причини одному з центрів Сил спеціальних операцій Збройних сил України й було присвоєно почесне найменування «імені Героїв УПА». І саме це рішення стало приводом для цілої серії жорстких заяв з Варшави, включно з порадами звернутися до хорватського досвіду.
Втім, чи дійсно подібне порівняння є релевантним?
Екскурс в історію
Українська повстанська армія (УПА) — військове формування, яке діяло головним чином на території сучасної України протягом 1942–1960 років. Вважається бойовим підрозділом однієї з частин Організації українських націоналістів (ОУН-Б). Офіційною датою створення УПА визнано 14 жовтня 1942 року, хоча сама назва «Українська повстанська армія» почала регулярно використовуватися у травні 1943 року.
З початку свого існування УПА воювала за ідею самостійної української держави — з військами Третього Рейху, з радянськими партизанами, а також із польськими Армією Крайовою та Армією Людовою. З поверненням влади СРСР на західноукраїнські землі УПА ще кілька років чинила спротив радянським загонам.
Степан Бандера — лідер частини Організації українських націоналістів, ОУН-Б. Є одним з авторів Акта відновлення Української Держави 30 червня 1941 року. Але незалежної держави Україна тоді так і не було створено. За проголошення Акта про незалежність 5 липня 1941 року німецька влада заарештувала Степана Бандеру, згодом відправивши його до концтабору Заксенгаузен, де він перебував майже три роки, зокрема й у період створення УПА.
Таким чином, цей епізод історії України не є релевантним хорватському досвіду часів Другої світової війни. У той час не було створено власної «Незалежної Держави Україна», частина українських націоналістів воювала проти німецьких військ, а політичного лідера українського повстанського руху Третій Рейх взагалі відправив до концтабору.
Герої, не злочинці
Втім, порада польських урядовців щодо необхідності використання Києвом «хорватського досвіду відмови від суперечливих героїв» не може бути застосована не тільки через несхожість історії Хорватії та України в часи Другої світової війни.
Ще більшою проблемою є контроверсійне чи навіть некоректне бачення представниками польської влади процесу євроінтеграції Хорватії.
Як випливає з їхніх слів, нібито саме під час переговорів щодо вступу до ЄС і навіть завдяки цьому офіційний Загреб відмовився від героїзації «усташських злочинців», і тепер Україна має брати з хорватів приклад. Але правда полягає в тому, що під час вступу Хорватії до ЄС на початку 2010-х історичні питання часів Другої світової війни взагалі не були у фокусі євроінтеграційного процесу — в цьому не було потреби. Сучасну Республіку Хорватію бачила «державою усташів» лише великосербська пропаганда, і саме це пропагандистське кліше було покладено в основу воєнної пропаганди на початку 1990-х.
Заява польських урядовців про героїв «балканської війни», від героїзації яких нібито відмовилася Хорватія заради вступу до ЄС, теж викликає багато питань.
Всім відомо, що напередодні приєднання Хорватії до ЄС у Міжнародному трибуналі щодо колишньої Югославії розглядалася справа генерала Анте Готовини. Процес викликав багатолюдні протести по всій Хорватії. Сотні тисяч хорватів були готові відмовитися від євроінтеграції, якщо для цього треба було зрадити тих, хто привів країну до перемоги у війні. Втім, радикальні кроки не знадобилися. У 2012 році Готовина був повністю виправданий Апеляційною палатою МТКЮ, після чого його урочисто зустріли на Батьківщині як національного героя. У 2013 році, нагадаємо, Хорватія стала членом ЄС.
Звісно, для офіційного Белграда та сербів генерал Готовина й досі залишається злочинцем, а військова операція «Буря», завдяки якій Хорватія перемогла у війні, — воєнним злочином. Втім, Сербія не є членом Європейського Союзу.
Висновки
Сумний висновок, який можна зробити із заяв польських урядовців, — це те, що заради просування потрібних польській владі наративів про Україну у Варшаві можуть вдаватися до маніпуляцій, озвучувати пропаганду і транслювати неправдиві чи перекручені відомості, навіть якщо щось із цього може образити партнера та союзника по ЄС, НАТО та ініціативі Тримор’я (3SI). Відносини Варшави та Загреба завжди були тісними й близькими, але якщо польська сторона й надалі продовжуватиме спекуляції навколо чутливих тем, цей союз може ослабнути.
Інша проблема висловлювань представників уряду Польщі полягає в тому, що поради на основі їхніх суперечливих порівнянь і прикладів виходять нерелевантними і такими, якими українці (навіть якщо захочуть) не зможуть скористатися.
Якщо Польща дійсно хоче використати досвід євроінтеграції Хорватії і загалом колишньої Югославії у своєму східноєвропейському регіоні, напевно, доцільно було б започаткувати відповідну платформу, де хорвати, а також словенці могли б давати поради українцям щодо євроінтеграції напряму, без посередників.
Аналітична група CWBS
