Росія може спровокувати нову війну на Західних Балканах, нещодавно заявив президент України Володимир Зеленський. За умови, якщо Захід і далі буде займати вичікувальну позицію. Попередження президента України доповнив и президент Сербії Александар Вучіч, який пізніше виступив із заявою – боюся, що 2024 рік принесе нам набагато більше конфліктів та заворушень, ніж попередній. Йдеться про всілякі загрози в Республіці Сербській, Косово та інших частинах регіону.
Так, Захід останнім часом посилив свою увагу до регіону, у тому числі до його безпеки та стабільності. Цьому свідчення терміновий візит генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга до найбільш вразливих країн регіону західних Балкан: Боснії і Герцеговини, Косово, Сербії та Північної Македонії. Але й Росія на залишає своїх спроб знову пересварити населення балканського дома.
Невже Західним Балканах справді загрожує нова війна? Питання неоднозначне, втім, як і відповідь. Впевнено можна стверджувати одне – із початком російської агресії проти України загроза військового конфлікту на Балканах значно посилилася. На наш погляд, існує кілька факторів, які можуть спровокувати збройний конфлікт.
Перший – Росія, яка використовує різноманітні інформаційні ресурси, у тому числі «Росія сьогодні» та «Супутник», низку друкованих та інтернет-видань. Серед інших московських інструментів впливу – русофільство, фальсифікована історія та сучасні відносини із балканськими країнами, провокування та підтримка в регіоні корупції, фінансування проросійських політиків та організацій, у тому числі пара військових формувань. Так званий російський гуманітарний центр у місті Ніш (Сербія) часом веде не лише гуманітарну, а й розвідувально-інформаційну діяльність.
Росія всіма силами намагається змістити фокус уваги зі своєї агресії в Україні, дестабілізуючи регіон, використовуючи його численні протиріччя та проблеми в галузі історії, мов, кордонів, підігріваючи міжконфесійне та міжнаціональне протистояння. Кремлівський інтерес ясний – створення довгострокової системи дестабілізації західних Балкан, як передумови для можливої війни, а також зупинка процесу євроінтеграції.
Другий – «фактор Додіка». На наш погляд, чинний президент Республіки Сербської перетворився з просто впливового політика на «фактор Додіка». Він роками системно прагне розколоти Боснію та Герцеговину, намагаючись вивести РС з її складу. Додік став одним з російських механізмів дестабілізації не лише БіГ, а й усіх західних Балкан, а також надійним та постійним каналом російського впливу та проникнення у регіон. Він перейшов від вербальних погроз розколоти БіГ до реальних кроків, які порушують Дейтонські мирні угоди, Конституцію БіГ та загрожує цілісності країни. А Додік заявив, що до 2030 року стане «першим президентом незалежної РС». Чим не привід для збройного протистояння? Адже не можна забувати про жорсткі заяви бошнячких політиків про те, що мирного розподілу БіГ не буде.
Третій фактор – неврегульованість відносин Косово та Сербії. Затягування лідерами двох держав імплементації раніше досягнутих домовленостей та порушення прийнятих на себе зобов’язань підвищують ризик збройного зіткнення. Сербські та російські військові розробляли на цей випадок відповідні плани, а армія Сербії неодноразово зосереджувалася на кордонах із Косово. У вересні сербські терористи увірвалися до села Баньско у Косово, пролунали перші постріли. Конфлікт було локалізовано, але проба сил відбулася. І навряд чи косовари «забудуть», що був застрелений косовський поліцейський, при виконанні службових обов’язків. Таке на Балканах не прощають і не забувають. Звертає на себе увагу й той факт, що сербська група не побоялася міжнародних сил KFOR, покликаних забезпечити стабільність у Косово та не допускати подібних провокацій.
Четвертий чинник – гонка озброєнь на Західних Балканах. У регіоні після останньої війни на руках залишилися тисячі одиниць зброї. Кажуть, тут у кожного водія під сидінням машини лежить або пістолет, або автомат. Західні Балкани зіткнулися із новим викликом після початку російської агресії проти України. Існуюча Угода про субрегіональний контроль над озброєннями була забута, закріплені в ній ліміти відкинуті, і розпочалася гонка озброєнь. У ній вже визначились лідери – Сербія та Хорватія. Наприклад, Сербія в 2022 році витратила лише на придбання озброєнь понад 460 млн. євро, а військовий бюджет на 2023 рік був збільшений до 1,4 млрд. євро (на кожного жителя припадає по 162,1 євро військових витрат). Хорватія збільшила військовий бюджет майже удвічі – до 1,1 млрд євро (270 євро на особу). Більш ніж на 10% виріс він і в БіГ, склавши 153 млн. євро (46,7 євро на кожного громадянина). Кожен житель Косова вносить по 61 євро до військового бюджету країни у розмірі 108 млн. євро, Північної Македонії – по 107,5 євро (225 млн. євро), Чорногорії – по 155,5 євро (98 млн євро). Водночас Росія швидко втрачає свій традиційний екс-югославський ринок озброєнь, який впевнено займають країни-члени Євросоюзу, Китай, Туреччина. Та й Сербія перетворилася на системного гравця на цьому специфічному ринку, як продавець зброї.
Технічна база війни створена дуже непогана і зброї в країнах стає дедалі більше. А це дуже небезпечно у регіоні, де століттями проблеми вирішувалися за допомогою якраз зброї…
Існує й інша думка – збройний конфлікт на Західних Балканах неможливий. Її прихильники згодні: так, мир у регіоні досить крихкий. Так, протиріч між країнами чимало. Але й сил, здатних вести нову війну немає, вважає, наприклад, член президії БіГ Желько Комшич. Говорити, що війна вже на порозі регіону – політично шкідливо, впевнені багато аналітиків на західних Балканах. І вони намагаються пояснити свою позицію наступними аргументами.
Аргумент перший – фактор НАТО. Регіон оточений країнами-членами Альянсу, а чотири із семи країн Західних Балкан є його членами. А у двох не членів – БіГ та Косово розташовані бази НАТО та сил Європейського Союзу (EUFOR), які мають гарантувати мир та стабільність регіону. Все це означає, що місця для російської присутності майже не залишилося. Але останні події на півночі Косова, пасивність реакції щодо дій Додіка ставлять під сумнів здатність сил ЄС і НАТО в регіоні оперативно реагувати на кризові ситуації. Можливо саме тому, Єнс Столтенберг під час свого турне по Західних Балканах, яке щойно завершилося, заявив, що Альянс розглядатиме збільшення присутності тут військового контингенту майже втричі.
Аргумент другий – відсутність зовнішнього чинника, без чого війна є малоймовірною. Спірне твердження. Росія з початком агресії проти України дійсно втратила багато можливостей надання військової та фінансової допомоги своїм друзям у регіоні, ускладнилася логістика. Але є й інші зовнішні сили. Туреччина та монархії Перської затоки допомагають Косово та бошнякам БіГ зміцнювати свої збройні сили. Віктор Орбан категорично проти санкцій Євросоюзу щодо Додіка, що підтримує його сепаратизм та загрожує цілісності БіГ. Зоран Міланович, президент Хорватії, не раз позитивно відгукувався на політику президента РС. А така позиція не сприяє стабілізації регіону.
Аргумент третій – економічна залежність країн Західних Балкан від західної допомоги дуже велика. Євросоюз та США є для них основними економічними партнерами та фінансовими донорами, без чого їхні економіки можуть опинитися у кризі. Глобальній економіці в умовах сучасної нестабільності ще одна війна, до того ж у центрі Європи, зовсім не потрібна. Та й Китай, який впевнено розширює свою економічну присутність у регіоні, не зацікавлений у втраті цього ринку як зручного шляху до західної та центральної Європи.
Як бачимо, однозначної відповіді на питання щодо можливості нової війни на Західних Балканах немає. Але страх перед нею блукає вулицями багатьох міст БіГ, Косово, Сербії. Цей страх може не допустити вибуху, ставши фактором стримування. Але якщо його підтримувати, нагадуючи про минуле – жертви, втрати близьких, ненависть до іншої сторони – то він може призвести до нової пожежі. Ясно одне. Опір України російській агресії є тим інструментом, який сьогодні допомагає утримувати держави регіону від нової війни, не дає зруйнувати крихкий мир на західних Балканах.
