На питання, винесене в заголовок, по різному формулюють відповідь в Белграді та Приштині. Якщо сербські офіційні особи наголошують, що роблять все, щоб зберегти мир, косовські лідери не втомлюються попереджати про сербські приготування до війни.
Здавалось би, міжнародна спільнота зробила все, щоб зробити неможливим «розмороження» конфлікту в Косова. На косовської території присутні адміністративна місія ООН, миротворча місія НАТО KFOR, правоохоронна місія ЄС EULEX, триває діалог під егідою Європейського Союзу, в рамках якого досягнуто цілу низку принципових двосторонніх домовленостей, що мали б сприяти нормалізацію відносин Белграда та Приштини. Але все одно обговорення виникнення нової гарячої точки в Європі є актуальною темою, особливо в останні місяці.
Переговори без компромісів
Причин для невпевненості в сталому мирі в Косово можна назвати декілька. Але головними є дві – це діаметрально протилежне бачення статусу Косово зараз і в майбутньому в Сербії та в самому Косово.
В Сербії і влада, і абсолютна більшість громадян не вважають Косово окремою державою і не збираються миритися з втратою цього краю.
Свого часу дослідники дійшли висновку, що сербське відношення щодо Косово базується на глибокому символічному сприйнятті цього регіону як «Батьківщини», «колиски сербської культури», «сербського Єрусалиму» і «серця Сербії». Втрата Косова сприймається як «несправедливість», «зрада», «ганьба», «втрата ідентичності».
За даними соціологічного дослідження «Ставлення громадян Сербії до Косова» (Stavovi građana Srbije o Kosovu), яке три роки тому провів Центр соціального діалогу та регіональних ініціатив (Centar za društveni dijalog i regionalne inicijative, CDDRI), лише трохи більше 13% громадян Сербії вважали Косово незалежним, причому з них лише 5,2% цілком згодні з твердженням, що Косово є незалежною державою. 43,4% повністю згодні з тим, що Сербія ніколи не повинна визнавати Косово, бо це було б приниженням і ганьбою, 26,8% переважно з цим погоджуються. Половина опитаних (49,9%) цілком, 23,2% переважно згодні з тим, що визнання Косово є національною зрадою
Дослідження New Serbian Political Survey (NSPS) 2022 року показало, що серби не готові до визнання Косова навіть в обмін на вступ до ЄС. За даними опитування, трохи більше 36 відсотків громадян підтримують вступ до ЄС, проти – майже 44 відсотки, але якщо умовою для цього є визнання Косово, то проти – 82 відсотки.
В іншого боку, в Косово і політичні еліти, і громадяни вірять в можливість розбудови власної держави. Нинішня влада в Приштині і більшість косовського суспільства не згодні йти на компроміси, що, на їхню думку, загрожують державному суверенітету. Насамперед, йдеться про створення на півночі Косова Асоціації сербських муніципалітетів (ZSO).
На запитання про те, на які поступки має піти Косово, щоб отримати визнання від Сербії, 79 відсотків респондентів відповідають, що не має бути жодних поступок, 7 відсотків вважають, що слід прийняти неявне визнання, і лише 5 відсотків згодні, що цією поступкою має бути формування Асоціації сербських муніципалітетів (ZSO). Про це свідчать дані опитування, проведеного Міжнародним республіканським інститутом (IRI) серед громадян Косова рік тому.
Угоди на папері
Діаметрально протилежні погляди на червоні лінії, які не можна переходити під час врегулювання питання Косово, зробили екстремальні умови для сербсько-косовських переговорів. Втім, у 2011-2013 рр., коли діалог Белграда та Приштини під егідою ЄС тільки розпочинався, здавалося, що всі протиріччя можна вирішити шляхом перемовин та взаємних поступок, поступово, методом «малих кроків», з фокусом на економічних та соціальних питаннях. Але в якийсь момент стало очевидно – хоча деякі конфліктні питання, дійсно, вирішуються на компромісної основі, принципові розбіжності залишаються і не дають рухатися далі.
Не вирішила проблему і Охридська угода та Додаток щодо її імплементації, в лютому-березні 2023 року, узгоджені (хоча і не підписані) президентом Александаром Вучичем та прем’єр-міністром Альбіном Курті. Оптимістичних очікувань від цих домовленостей, досягнутих за посередництва ЄС, було багато, але позитивного прориву за останній рік не сталося. Навпаки – у вересні того ж, 2023-го року сталися події в Баньської, що змусило знов повертатися до обговорення можливості нового збройного конфлікту в регіоні.
Показово, що буквально за 10 днів до сутичок в Баньської, в Брюсселі відбувся новий раунд діалогу за посередництва ЄС, який завершився безрезультатно. Черговий раз червоні лінії Белграда (відмова від визнання Косова, навіть де-факто) та Приштини (не бажання формувати сербську автономію у вигляді Асоціації сербських муніципалітетів) стали на заваді результативних переговорів.
Ці принципові позиції сторін були, звісно, і раніше. Але коли всередині 2010-х, процес врегулювання тільки починався, Європа була іншою. Здавалося, що Європейський континент є осередком сталого миру, і Балкани, – Західні Балкани, екс-Югославія – мають нарешті стати по-європейські мирним і спокійним регіоном. Проаналізувавши публічні заяви лідерів Сербії та Косово того періоду, можна побачити, наскільки вони були більш налаштованими на пошуки шляхів нормалізації двосторонніх відносин.
Все почало змінюватися в 2014-му, після початку російської агресії проти України. Анексія Криму активізувала сербських «яструбів», які побачили, що в Європі, тут і зараз, без особливих наслідків, захоплюють території сусідніх країн. З іншого боку, в Косово війну Росії проти України сприйняли як порушення сталого порядку і загрозу для себе. Тим більше, що протягом 2014-2021 рр. Сербія активно співпрацювала у військовій сфері із РФ – отримувала, в тому числі, в подарунок, військові техніку, проводила спільні навчання… Одним з наслідків стали спроби Приштини діяти симетрично – сформувати власну армію, або хоча б посили потенціал Сил безпеки Косово.
2022 рік, повномасштабне російське вторгнення в Україну. Сербія припиняє публічну співпрацю з Росією у військової сфері, спільних навчань вже не проводиться, але Белград продовжує закупати російське озброєння, не припиняє політичні контакти з Москвою і залишається єдиною європейською країною (окрім Білорусі) яка не запроваджує санкції проти РФ. Тим часом сербські радикали відкрито підтримують російську агресію. Набирає оберти кампанія «Kad se vojska na kosovo vrati» – «Коли армія до Косова повернеться».
Приштина, в свою чергу, намагається укріпити суверенітет (запровадження обмеження на використання сербського динара – частина цього процесу) та наростити оборонний потенціал (закупка американських Javelin-ів, військова угода з Туреччиною…).
Привид Баньської
Хоча діалог під егідою ЄС продовжується (так, представники двох сторін обговорюють в Брюсселі питання динара), напруга у відношеннях Белграда та Приштина тільки зростає.
Можливий вступ Косово до Ради Європи став для Сербії шокуючим екзистенціальним викликом. Членство в РЄ означитиме для Приштини прорив на шляху до повного визнання, що для Сербії є абсолютно неприйнятним.
Чи піде Белград на радикальні кроки в цій ситуації? Курті запевняє, що так, Сербія готує збройний напад, і демонструє британським журналістам схему розташування сербських військових баз біля кордонів Косова. Вучич спростовує всі звинувачення. Але парадокс в тому, що офіційний Белград може і не знати планів сербських радикалів та російських спецслужб.
В двадцять п’яту річницю бомбардування НАТО Союзної Республіки Югославія наприкінці березня цього року кілька опозиційних партій правого спрямування, що симпатизують Путіну, та правий рух «Народний патруль», який не приховував своїх зв’язків з російським «Вагнером», організували маніфестацію в центрі Белграда з транспарантами «Коли армія до Косова повернеться», “Молися Богу і тримайся Росії” та сербський прапор з літерою Z, яка є символом російського вторгнення в Україну.
Існує версія, за який агенти Кремля можуть, за вказівкою та сприяння Москви спровокувати заворушення десь на півночі Косова, і в цих умовах армія Сербії буде вимушена втрутитися, щоб «захистити свій народ в Косово». Присутність сил НАТО KFOR мала б зробити цей варіант розвитку подій абсолютно нереальним, але історія з Баньської показала, що гарантій, що в Косово не пролунають постріли, ніхто дати не може. Навряд чи можна очікувати розгортання повномасштабної війни, але від локального збройного протистояння регіон не захищений достатньо надійно.
Відсутність остаточного, сталого рішення щодо врегулювання косовського питання створило умови для постійних загострень, чим легко може скористатися Росія для відкриття «другого фронту» проти Заходу в Європі. І може скластися ситуація, коли офіційний Белград просто стане заручником російської глобальної гри на підвищення ставок.
