Чорногорія та сусіди: «випадкові» помилки з чіткими намірами – Міодраг Влахович

Чорногорська влада у своїй третій конфігурації після змін із серпня 2020 року нарешті починає «добиватися результатів» і в зовнішній політиці.

Ми не маємо на увазі (офіційний) прискорений рух Чорногорії до Європейського Союзу – тому що європейські друзі та партнери в першу чергу, якщо не повністю, відповідальні за цей процес. Очевидно, що через роки (і це слід підкреслити) непотрібної та невиправданої стагнації, яка зазвичай пояснюється “втомою від розширення” та подібними евфемізмами – у Брюсселі та у великих європейських столицях вирішили допомогти Чорногорії незалежно від внутрішньополітичних обставин, незважаючи загрози та заперечення постулатів громадянської держави та незважаючи на тривожне зростання націонал-шовінізму у всіх сферах суспільного життя – освіті, культурі та медіа.

Новий склад чорногорської влади, окрім декларативних заяв про прихильність європейському порядку денному та надійному союзництву в НАТО, зумів у перші місяці свого мандату зіпсувати відносини щонайменше з трьома сусідами. Тобто публічно, без особливої потреби чи причин, поставити під сумнів – у спосіб, який не залишає жодних сумнівів – їхню щиру прихильність принципам зовнішньої політики Чорногорії, які були письмово підтверджені всіма трьома урядами із серпня.

Перший випадок – Хорватія. Шрами останньої війни, в якій Чорногорія відіграла роль свого роду «добровільного заручника», і дуже складна ситуація щодо Превлаки, наразі «замороженої» Тимчасовою угодою, вимагали великої обережності та взаєморозуміння. Хорватія проявила підтримку – не варто забувати, що вона безкоштовно надала сусіду повний переклад «Acquis communautaire», необхідної документаційної бази в процесі євроінтеграції.

Попри все, новий уряд Чорногорії спромігся викликати непотрібні іскри у спілкуванні із Загребом. У той час як для суперечки щодо власності корабля «Ядран» можна знайти виправдання незграбними і досить грубими заявами (насамперед міністра оборони Краповіча), прямому запереченню змісту та посилу тексту на меморіальній дошці у військовому таборі у Моринї немає виправдання. На жаль, міністр закордонних справ Івановіч приєднався до Краповича в його позиції. Їхні близькі ідеологічні позиції, по суті, є матрицею політики уряду Спаїча: на загальному рівні існує офіційна взаємодоповнюваність євроатлантичних принципів, але в усіх чутливих і конкретних питаннях чітко проступають антизахідні настрої та ставлення. Повідомлення із Загреба швидко заспокоїли міністрів Спаїча – європейський порядок денний все ще залишається абсолютним пріоритетом. Делікатні теми чекають кращого часу, як очевидно сподіваються обидві сторони.

Ситуація з Боснією та Герцеговиною, яка сім-вісім років тому подолала переговори про визначення кордону, перебуває під постійним тиском із серпня 2020 року. Є чітка перевага нової влади в Подгориці щодо спілкування з Баня-Лукою. Незапланований офіційний (або все ж «приватний») візит Додіка до Подгориці, під час якого, до речі, були проігноровані усі протокольні норми, залишився практично без реакції з боку МЗС (на чолі з Івановіч) навіть після ноти протесту із Сараєво. Загальна ситуація, протистояння та деструктивні впливи з регіону (Сербія, Хорватія) у Боснії і Герцеговині змушують помилки сусідів із Чорногорії видаватись другорядними.

З Косово ситуація з голосуванням голови чорногорської делегації в політичному комітеті Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) розвинулася дуже негативно. Вона виступила проти доповіді Дори Бакоянніс, колишнього міністра закордонних справ Греції, яка підтримала вступ Республіки Косово до Ради Європи. Реакція з боку уряду Чорногорії була неоднозначною – з одного боку албанські міністри, з іншого – міністри, які готові сказати, що вони теж проголосували б проти Косово, але й ті, які не готові сказати про це публічно

Мовчання керівництва Чорногорії порушила міністр у справах Європи Горчевич. Неадекватна і неетична словесна атака на неї з боку президента Сербії Вучича не вплинула на зміну риторики президента і прем’єр-міністра. Горчевич залишилася одна у своїй публічній позиції, що Чорногорія в кінці відповідної процедури таки проголосує за членство Косово в ПАРЄ.

Мовчання її колег є ще більш вражаючим – у контексті загального ставлення Чорногорії до Косово як до сусіда – якщо взяти до уваги дії сербсько-російських медіа та політичних структур, які, по суті, ставлять під сумнів визнання Косово як таке.

Реакція політологів з Приштини, а також свідчення їхніх дипломатів про численні випадки некоректного використання та позначення назви Республіки Косово в офіційних документах свідчать про те, що відносини йдуть на спад. Ідеологічна та політична орієнтація останніх трьох урядів (включно з так званим технічним урядом Абазовича, чиє етнічне походження певною мірою приховувало проблему), їх чітка просербська позиція, тобто їхній зв’язок із Церквою Сербії та офіційними та неофіційними політичними та безпековими колами Сербії роблять відносини з Косово ускладненими та тримають їх під постійним тиском.

І все ж питання так званого «де-визнання» Косово практично неможливе. Це означало б повну відмову від поточної зовнішньої політики, її принципів і постулатів, тобто відмову від європейського порядку денного. Сценарій такого розвитку ситуації може базуватися на зовнішньополітичному розвороті. У найближчому майбутньому це стало б можливим лише внаслідок краху європейського порядку денного на Західних Балканах і колапсу всієї структури та логіки присутності НАТО.

Сербські націоналісти в Сербії, Чорногорії та Боснії і Герцеговині – і не тільки найбільш крайні – могли б сподіватися на таку можливість передусім із перемогою Трампа в листопаді та поверненням посла Гренелла (чи когось із його логікою, інструкціями та дією) на Західні Балкани.

Винятком із тенденції, яка спостерігається у відносинах Чорногорії з Хорватією, Боснією і Герцеговиною та Косово, є, звичайно, Сербія. Спостерігається, м’яко кажучи, непослідовне і вкрай поблажливе ставлення Подгориці до Белграда. І такі відносини в багатьох моментах сильно б’ють по основних елементах суверенітету та незалежності Чорногорії.

Погіршення відносин Чорногорії з сусідами (не забуваймо, ситуація з Албанією також досі не вирішена) має одну спільну ознаку та причину: суперечки безпосередньо пов’язані з проблемами, настроями та інтересами правлячої, тобто офіційної політики Сербії.

Або, ще більш чітко: відносини Чорногорії з сусідами стали жертвою відносин Чорногорії лише з одним із них – Сербією.

Матеріали, що публікуються в рубриці «Думки» відображають особисту думку автора і можуть не збігатися з позицією Центру.