Нещодавнє звернення російського патріарха до громадськості не було випадковістю. Оголошення війни в Україні «священною» випливало з висновків XXV з’їзду Всесвітнього російського народного собору під назвою «Сьогодення і майбутнє Російського світу».
Захід відбувся в Москві 27 березня 2024 року під головуванням Патріарха Росії Кирила. За його підсумками було розроблено програмний документ Всесвітнього російського народного собору, а також висновки, які були направлені в органи законодавчої та виконавчої влади Росії.
Головний висновок в тому, що так звану спеціальну воєнну операцію визначили як священну війну. Ортодоксальний хрестовий похід або ортодоксальний джихад, якщо хочете.
«Спеціальна воєнна операція є новим етапом національно-визвольної боротьби російського народу проти злочинного режиму в Києві та колективного Заходу, що стоїть за ним, яка ведеться в південно-західних областях Росії з 2014 року. Під час СВО російський народ, зі зброєю в руках, захищає своє життя, свободу, державність, цивілізацію, релігійну, національну і культурну самобутність, а також право жити на своїй землі в межах єдиної Російської держави, з духовно-моральної точки зору. спеціальна воєнна операція – це Священна війна, в якій Росія та її народ, захищаючи унікальний духовний простір Святої Русі, виконують місію «утримання», захищаючи світ від наступу глобалізму та перемоги Заходу, який впав у сатанізм».
“Після завершення створення Північно-Східного військового округу вся територія сучасної України має увійти в зону виключного впливу Росії. Має бути повністю виключена можливість існування на цій території ворожого Росії та її народу русофобського політичного режиму, а також політичного режиму, керованого із зовнішнього центру, ворожого Росії».
Кілька тижнів тому Славой Жижек говорив про це в ефірі у Пірса Моргана, критикуючи симпатії частини західної лівоспрямованої громадськості до Путіна, стверджуючи, що правління Путіна є прикладом правого та клерикального режиму, який використовує наратив про священну війну проти сатанізму Заходу як засіб мобілізації.
Але, здається, це не лише регіональна проблема російського православ’я. Поворот до радикального цифрового дискурсу в американському православ’ї викликає занепокоєння, як підкреслила доктор Сара Ріккарді-Шварц, доцент кафедри релігії та антропології Північно-східного університету. У своєму ретельному аналізі вона підкреслює, що це змінює соціальну структуру Церкви і може мати тривалі наслідки для релігії на Заході.
Доктор Ріккарді-Шварц зазначає, що деякі православні християни, особливо новонавернені, використовують соціальні медіа для пропаганди моралістичного православного бачення, висловлюючи занепокоєння з приводу секуляризації суспільства та виступаючи за православ’я, узгоджене з певними ультраправими політичними ідеологіями. Однак вона стверджує, що цей підхід не відповідає суті православної теології, а скоріше відображає американські культурні війни та вплив сучасного секуляризму.
Крім того, вона підкреслює небезпеку заміни релігії політичною ідеологією, відзначаючи розкольницький вплив участі в культурних війнах в Інтернеті. Д-р Ріккарді-Шварц наголошує на важливості вирішення цього радикалізму в православ’ї через відповідну катехитичну підготовку та відкрите визнання проблеми духовенством і єпископами.
На Балканах контекст релігійного екстремізму та радикалізму довгий час обговорювався виключно в категоріях ісламу. Численні проєкти, спрямовані на протидію насильницькому екстремізму, були присвячені ісламській радикалізації, здебільшого в результаті терористичних атак і появи Ісламської держави в Сирії та Іраку, а також великої кількості добровольців, які відгукнулися на заклик ІДІЛ і вирушили воювати.
Війна в Україні із самого її початку у 2014 році супроводжується подібним явищем і серед православних на Балканах, де через етнорелігійні радикальні організації Росія вербувала собі бійців.
Однак цей феномен часто упускали з виду в контексті потенційного православного релігійного радикалізму.
Тут йдеться не лише про так званий рух зелотів у православ’ї, який засуджується самими православними спільнотами, але й також про мейнстрімний православний рух, який все частіше використовує радикальні дискурси у власних наративах.
У 2019 році у Чорногорії Сербська православна церква розпочала рух протесту у відповідь на суперечливий закон про свободу віросповідання, який збігся з передвиборчою кампанією, після чого вже змінилося три уряди, і кожен з яких знаходився в тій чи іншій ступені під впливом СПЦ. З числа людей, наближених до релігійних кіл, були призначені, зокрема, прем’єр-міністр, міністр юстиції, міністр освіти, ректор університету та керівник розвідки.
Після цього у суспільстві відбулася переоцінка цінностей, які, як до того вважалося, мали ширший суспільний консенсус. Йдеться про гендерну та сексуальну рівність, ЛГБТ-спільноту і право на аборт, навколо яких зараз знову ведуться дискусії та тривають суперечки.
Крім того, представники духовенства все частіше – і досить вільно – пропагують антисекуляризм і той самий ідеологічний і політичний наратив, який виокремила доктор Ріккарді-Шварц в американській православній спільноті.
Сербська православна церква тісно спілкується і співпрацює з Російською православною церквою. Нещодавня смерть глави представництва СПЦ у Москві стала приводом для зустрічі двох релігійних лідерів. При цьому була вчергове продемонстрована покірливість сербського духовенства Російській Православній Церкві.
Зростання мови ворожнечі, етнорелігійної політизації та монополізації СПЦ питання суспільної моралі на теренах так званого сербського світу, який збігається по суті із російським світом і духовними спонсорами якого є СПЦ і РПЦ, вказує на схожість загроз безпеці, пов’язаних із радикалізацією найпотужніших релігійних громад у Росії та на Балканах.
У Чорногорії, Сербії та Республіці Сербській вже кілька років триває процес структуризації та формування радикальних православних організацій через різноманітні православні братства, «Нічних вовків» та інших крайньоправих православних братств. Вони пропагують патріархальну культуру, мобілізують підтримку серед колишніх засуджених та членів організованих злочинних угруповань, вигадують собі уніформу та організовують протести та публічні демонстрації на підтримку російської кампанії в Україні. Вони також закликають до об’єднання сербських земель, як в Росії закликають до об’єднання Російського світу.
Настав час нарешті усвідомити небезпеку та запустити механізми деескалації та дерадикалізації, особливо в середовищі молоді. Запобігання конфліктам на Балканах знову актуальне, і ми повинні усвідомити, що загроза релігійної радикалізації є багатогранною і походить не лише від ісламу.
Матеріали, що публікуються в рубриці «Думки» відображають особисту думку автора і можуть не збігатися з позицією Центру.
Любомир Філіпович. Чорногорський політолог
