Серйозні спроби до проголошення незалежності Косова беруть свій початок ще у 1980 році, коли косовські албанці розпочали рух за визнання Косова окремою республікою у складі Югославії, а далі і за повну незалежність. Під час розпаду СФРЮ і після приєднання Косово до Сербії у 1992 році питання незалежності періодично порушується етнічними албанцями. Врешті, у 1996 році конфлікт переходить у відкриту громадянську війну між Армією визволення Косова й албанських військових частин з одного боку та сербсько-югославських з іншого.
Внаслідок війни, у 1999 році край Косово перейшов під контроль ООН, а 17 лютого 2008 року парламент Косова проголосив незалежність краю, яку підтримало понад сотня держав-членів ООН. Сербія не визнає незалежності Косова, через що країна не має остаточного визнання у світі.
Більшість населення Косово складають албанці, за винятком декількох громад, в яких переважно мешкають серби. Заворушення серед косовських сербів часто призводить до ескалації ситуації між Сербією та Косово.
Питання визнання Косова Сербією ставиться ЄС на шляху просування до членства, якого прагнуть обидві держави.
Виникає логічне запитання: які причини стагнації процесу врегулювання?На нашу думку серед багатьох причин слід виокремити наступні:
- Нездатність громадської думки Сербії прийняти реальність, що Косово буде розвиватися за межами Сербії. Косово крокує шляхом незалежності, при чому назавжди. На жаль, більшість сербських політиків вважають, що будь-який крок до визнання незалежності Косово означатиме для нього політичну смерть. Мабуть й не тільки. А відтермінування вирішення взаємовідносин Сербії з Косово та імплементації досягнутих раніше домовленостей у цьому контексті перетворює проблему у класичний заморожений конфлікт;
- Небажання як Косово, так й Сербії виконувати понад 30 двосторонніх угод, між якими такі важливі, як Брюсельська угода 2013 року, Вашингтонська 2022 року та цьогорічна Охридська;
- Складні особистісні стосунки А.Вучича та А.Курті, існує глибока персональна взаємна недовіра між ними. В основі лежить минуле обох лідерів – обидва починали політичну кар’єру радикалами. І якщо Курті все життя присвятив боротьбі за незалежність Косово, то Вучич й сьогодні не може відмовитися від гасла «Косово є Сербія» та й ідеї створення «Великої Сербії» йому не зовсім чужі все ще дотепер. Й саме тому два лідера поки що не можуть домовитися;
- Суперечлива та непослідовна політика Заходу щодо питання нормалізації косовсько-сербських відносин, відсутність тісної координації між країнами. Наприклад, існує 5 спеціальних представників з питань західних Балкан – США, Великої Британії, Франції, Німеччини, Євросоюзу. Останній – М.Лайчак, колишній міністр закордонних справ Словаччини, представник однієї з 5 країн-членів ЄС, які не визнали незалежність Косово (що також певним чином впливає на спроби врегулювання за його участі). Кожний з цих представників, часом, веде свою партію, що і зрозуміло. Адже орієнтація йде на зовнішню політику своєї країни, не погоджуючи її з колегами. При цьому звинувачення у загостренні ситуації лунають то на адресу Белграда, то на адресу Приштини;
- Фактор Росії. Її поступово відтіснили від участі у вирішенні косовсько-сербського врегулювання. Тому вона намагається блокувати всі кроки, спрямовані на досягнення консенсусу, спонсорує політичні сили Сербії, які не хочуть вирішення проблеми, організує інформаційні кампанії проти тих в сербському суспільстві, хто бореться за досягнення врегулювання. А щоб було ще гірше – обіцяє сербській армії підтримку на випадок проведення «спеціальної операції» та розробляє з військовим керівництвом Сербії спільні плани, начебто на всяк випадок, якщо відбудеться радикальне загострення. Росія розуміє, що вирішення взаємних територіальних претензій між Сербією та Косово сприятиме вступу обох країн до ЄС, що ще більше зменшить російський вплив в регіоні.
Друге запитання – які можливі подальші сценарії? При цьому, обов’язковим для всіх є необхідність посилення контингенту стабілізаційних сил KFOR в Косово, що вже почалося.
Перший сценарій – категорична відмова Вучича та Курті імплементувати будь-які угоди. Косово відмовляється формувати Асоціацію сербських общин, а Сербія посилює військову присутність на кордоні, знову підштовхує косовських сербів до радикальних антиурядових дій. У відповідь — західні санкції проти обох країн, прощання з євроінтеграцією та введення візового режиму з боку Євросоюзу. Малоймовірно, що «брати росіяни» кинуться рятувати Сербію: грошей дедалі менше та й війна в Україна заважає діяти напряму. Настає колапс економіки і політична нестабільність, що відповідає інтересам лише Росії, яка і далі буде розхитувати ситуацію. ЄС та США й надалі посилюватимуть тиск на Сербію та Косово. Крихка ситуація між війною та миром зберігатиметься й надалі.
Другий сценарій – стабілізація ситуації, демілітаризація прикордонних територій, початок імплементації попередніх домовленостей під контролем ЄС та США. Сербія, крім того, приєднується до антиросійських санкцій. Країнам дають повне «зелене світло» у напрямку євроінтеграції. Головним трендом домовленостей стає давня пропозиція – не визнавати, але співіснувати за прикладом існування східної та західної Німеччини до їх об’єднання у жовтні 1990 року.
Третій сценарій (схожий на другий) – дострокові вибори в Сербії приносять перемогу або А.Вучичу, або опозиції. Сторони починають імплементацію угод та знову сідають за стіл переговорів, а на ньому лежить все той же варіант – не визнавати, але співіснувати.
Четвертий сценарій (зараз малоймовірний) – втручання в ситуацію сербської армії та спецслужб.Історія свідчить, що сербська армія неодноразово змінювала хід історії Сербії і навіть впливала на хід подій на континенті, будучи причетною до провокування початку Першої світової війни. Так, сьогодні XXI століття, і військовий переворот в Європі – з області фантастики. Теоретично. Однак повністю виключати втручання силовиків, яких обов’язково підштовхне Росія, не варто.
Нарешті, п’ятий сценарій – імплементація всіх домовленостей обома країнами у типово балканському стилі — без спішки і потихеньку. Різних відмовок знайдеться багато, щоб не схвалювати важливі рішення – вибори в одній із країн-підписантів, вибори у США чи ЄС та щось ще таке схоже. Починаються переговори щодо вступу в Євросоюз. А згодом усе само якось заспокоїться та вирішиться.
