Республіка Сербія стала одним із ключових напрямків нової хвилі російської еміграції, що виникла після 24 лютого 2022 року, тобто з початку повномасштабної фази російсько-української війни. До Сербії приїхали сотні тисяч росіян, більшість з яких люди з демократичними поглядами. До цього, перша велика міграція росіян до Сербії була після приходу до влади більшовиків у 1917-18 роках. У 1919 році до Королівства сербів, хорватів та словенців прибуло 1600 біженців із колишньої Російської імперії. На початку 1920 р. ще 8 тисяч, а відразу після закінчення громадянської війни – тобто наприкінці 1920 року – ще більше 20 тисяч. Це всі колишні військові, різні представники інтелігенції – викладачі, інженери, лікарі та їхні сім’ї.
На початку 30-х років минулого століття вихідців з Росії на території тодішнього Королівства Югославія було 35 тисяч, а більшість їх проживало саме в Сербії, де активно діяло представництво Російської православної церкви, яка тоді вже була заборонена в радянській Росії. Наприклад, один із лідерів білого руху в Росії – барон Врангель був похований у Белграді в 1929 р. у російській церкві Святої Трійці. Однак з початком Другої світової війни багато російських білоемігрантів підтримали нацистську Німеччину, тому після поразки гітлерівців у травні 1945 року та приходу до влади в Югославії комуністів на чолі з Йосипом Броз Тіто, багато хто з них вимушено мав тікати на захід. У 1948 році виник жорстокий конфлікт між Сталіним і Тіто, який не хотів підкорятися Москві. Глава Кремля вирішив натиснути на лідера югославських комуністів тезою про переслідування російської еміграції у Белграді. Тому через деякий час, як крок у відповідь, усі залишки колишньої російської еміграції були змушені залишити країну. Частина з них повернулася до СРСР.
За даними сербської влади після початку російської агресії проти України більше 140 тисяч росіян виїхали з РФ до Сербії (за різними оцінками – до 200 тисяч). Хтось, щоб втекти від мобілізації в армію, хтось для роботи в російських фірмах, які потрапили під санкції, але в Белграді та інших містах країни мали можливість продовжувати свою діяльність, комусь хотілося спокою, а хтось не хотів жити у суспільстві, де домінує агресивна кремлівська ідеологія рашизму. Історично, серби завжди дружньо ставилися до росіян. Високо освічена біло еміграція у Королівстві Югославія змогла суттєво підняти рівень розвитку всього суспільства, залишивши по собі гарну пам’ять. Тому прибуття нових мігрантів із Росії в сербському суспільстві зустріли з достатнім ентузіазмом, особливо тих, хто прибув розвивати тут свій бізнес, створюючи нові робочі місця та сплачуючи податки до місцевого бюджету.
Так було до моменту, поки не з’ясувалось, що в Сербію перебралось дві категорії росіян – звичайні росіяни та «хороші росіяни» (так в багатьох країнах називають росіян, які не асоціюють себе з режимом Путіна та виступають проти війни росії з Україною та за зміну влади в РФ). Сербському суспільству, не без участі пов’язаних з Росією ЗМІ, довелось пояснювати, що «хороші росіяни» – це насправді погані росіяни, які за гроші Заходу дестабілізують ситуацію в Сербії.
Варто зазначити, що поки російські політичні мігранти у Сербії виходили на антивоєнні мітинги з гаслами: «Мир Україні, свободу Росії», «Путіна в Гаагу» та «Свободу Навальному», організовували культурно-розважальні заходи та брали участь у ліквідації наслідків трагедії в белградській школі «Владислав Рібнікар», активного супротиву з боку сербської влади на них не спостерігалось. Втім, не так давно, активісти перейшли від протестів під російським посольством у Белграді до протестів під будівлю Скупщини, що викликало певний резонанс, зокрема, серед російськомовних балканських блогерів, які поспішили поділитись своїми думками щодо того, як з російських релокантів вирощують політичних активістів з метою появи у Сербії нових антиросійських та антиурядових ініціатив, і все це за гроші нібито Держдепартаменту США.
10 серпня члени неурядової організації «Російське демократичне суспільство», офіційно зареєстрованої у Сербії, передали в офіс сербського уряду листи на ім’я прем’єр-міністра Ани Брнабіч, міністра внутрішніх справ Братислава Гашича та директора Агентства безпеки та розвідки Александра Вуліна з вимогою припинити переслідування російських активістів за антивоєнну діяльність. Лист, адресований президенту Сербії Александру Вучичу, також було передано до офісу президента. Як пояснив на прес-конференції один із засновників Російського демократичного суспільства Петро Нікітін, активісти просять президента і прем’єр-міністра вжити заходів для припинення тиску на російських антивоєнних активістів.
На думку французької газети Figaro, присутність у Сербії такої кількості російських релокантів, які переважно мають демократичні погляди та антивоєнну позицію і виїхали з Росії з політичних міркувань, почала змінювати думку сербів, які до цього переважно мали погляди близькі до Кремля. Тобто, зміна архітектури сербського суспільства, яка найбільш гостро відчувається саме у Белграді, стала важливим фактором, який може суттєво вплинути на суспільну думку та ставлення до Росії простих громадян Сербії.
Варто розуміти, що російські релоканти не тільки самоорганізуються у рухи, але й потроху інтегруються у суспільство, заводять друзів, користуються послугами і щодня взаємодіють з сербами неформально. Можливо, саме це так лякає офіційну Москву, яка ненавмисно відрядила до однієї з найбільш близької ідеологічно країни Балкан фактично агентів впливу, які висловлюють свою незгоду з політикою Путіна і транслюють невигідне для Росії бачення російсько-української війни.
Як результат, у Сербії почали активно демонструвати символи російської агресії Z та V, графіті російського президента Путіна, було відкрито офіс ПВК Вагнер, а нещодавно сербський репер NIK1 записав пісню на підтримку так званої СВО та ПВК Вагнер. До речі, у випадку з останнім, історія завершилася травлею та погрозами з боку слухачів, зокрема, репер заявив, що отримував погрози «навіть угорською мовою».
Звісно, зарано говорити про старт боротьби ідеологій та суттєві зміни у політичних орієнтаціях сербського суспільства. В Белграді активно діють російські ЗМІ, які пропагують серед сербської громадськості та місцевих росіян агресивні наративи Кремля. Поява альтеративної точки зору та мобілізація російських релокантів у демократичні рухи, без сумніву викликає занепокоєність з боку сербської влади та інтерес з боку сторонніх спостерігачів. Втім, спроба афільованих з Росією блогерів та ЗМІ дискредитувати ці процеси, шляхом пов’язування їх з невидимою рукою Заходу, піднімає вже набагато гостріші питання.
Небажання президента Сербії позбутися керівника спецслужб Вуліна, який потрапив під американські санкції за свою проросійську позицію, свідчить про загострення відносин між офіційним Белградом та колективним Заходом. Це не вітається у офіційному Брюсселі і може привести до зміни позиції Євросоюзу та США до підтримки Сербії на її євроінтеграційному шляху. Проте Вашингтон і Брюссель мають бути свідомими, що у випадку активних дій вони просто кинуть керівництво Сербії в обійми Москви, яка цього тільки і чекає. Очевидно, що відповідна реакція колективного заходу має бути дуже вивіреною та врівноваженою. Жорстка ескалація відносин з Белградом не в інтересах колективного Заходу. Тут радше мають використовуватися інструменти м’якої сили.
