Те, про що попереджали багато аналітиків та політичних експертів протягом останніх місяців, сталося: Президент Чорногорії та віце-президент Руху “Європа зараз!” (PES) Яков Мілатович пішов у відставку з усіх партійних посад та залишив лави партії в цілому.
Увесь драматизм навколо цього вчинку був досить недовговічним і тривав менше тижня – але достатньо, щоб багато інших членів руху також вийшли з партійних комітетів у Подгориці та Даніловграді, чи то з міркувань субординації чи то переслідуючи власні інтереси.
Штаб-квартира PES, де прем’єр -міністр Спаїч зберігає більшість, відповіла на ці численні повідомлення про вихід синхронізованими листами та прес-релізами про підтримку муніципальних комітетів, згідно з сценарієм, який став основним прийнятним для партій, які стикалися з конфліктами та розбіжностями такого типу.
(Окрім відставки Мілатовича, нинішній міністр юстиції Андрей Мілович був виключений з PES, але він все ще зберігає посаду в уряді, що, серед іншого, свідчить про певний хаос у лавах віднедавна найбільшої партії, що входить до парламентської більшості. Але ситуація вимагає спеціального аналізу, оскільки вона торкається верхівки служби безпеки та управління поліції, з елементами впливу зовнішніх факторів та злоякісних впливів…)
У контексті можливих політичних сценаріїв та розвитку ситуації відставка Мілатовича викликає більше питань, ніж пропонує відповідей.
По-перше, версія про те, що Мілатович створить власну партію, ймовірно, виявиться вірною. Однак більш детальний погляд на політичний ландшафт у Чорногорії показує, що простір для маневру у рамках такої складної операції різко звузився. Повідомлення про те, що частини колишньої SNP (Соціалістичної народної партії) під керівництвом Александара Дам’яновича, колишнього міністра фінансів в уряді Дрітана Абазовича, створить нову партію звузить це “вікно можливостей” ще більше. Дам’янович одразу ж заявив, що його ініціатива не має нічого спільного з новим статусом Мілатовича, а саме безпартійного президента. То хто ж залишається на політичній сцені, щоб мати можливість наблизитися до Мілатовича? Список насправді досить короткий і включає лише маргінальні політичні структури та персонажі без політичної ваги.
По-друге, велике питання полягає в тому, що сам Мілатович може запропонувати потенційним союзникам та послідовникам. Його політична недосвідченість, його скромні та обмежені знання важко приховати. Посада президента держави у Чорногорії – якщо тільки ви не є особою калібру Міло Джукановича та багаторічним головою найпотужнішої партії, яким Джуканович був майже 30 років, передбачає переважно церемоніальні і представницькі повноваження, а також певні логічні та звичайні функції глави держави в галузі оборони та дипломатії – не дають великого впливу. Через це тепер Мілатович ще більш обмежений, тобто замкнений в межах свого офісу. Його часті спроби втручатися у виконавчу владу були надто очевидними і, відповідно, приреченими на невдачу навіть тоді, коли він був віце-президентом PES, але зараз він залишився наодинці зі своєю посадою та командою не завжди компетентних радників.
По-третє, вихід Мілатовича з PES трактується (вірно) як удар ззовні – насамперед з боку Сербії, яка не бажає бачити значного прогресу Чорногорії в контексті євроінтеграції. “Новонароджений оптимізм” європейських партнерів щодо Чорногорії та її шансу насправді стати членом ЄС в осяжному майбутньому досить погано відгукується в Белграді, а також у Москві. Бізнесові труднощі брата Мілатовича та його ділових партнерів у Сербії додають цій історії ще одного, як для вже слабкого Мілатовича, дуже неприємного виміру. Наскільки Александар Вучич захоче і зможе впливати на майбутню поведінку президента Чорногорії, стане зрозумілим дуже скоро.
У цьому рівнянні є також фактор під іменем Андрія Мандич, якому, як і його босу Вучичу, Мілатович, безумовно, краще підходить в якості невпливового президента держави, ніж як лідера якоїсь нової партії, яка стане конкурентом Нової сербської демократії Мандича та коаліції “За майбутнє Чорногорії”.
В-четверте, з боку Спаїча проблеми мають зовсім інший характер. Політична некомпетентність – як від незнання основних політичних інститутів та інструментів, так і від відсутності досвіду – давно стала для всіх надто видимою. Враховуючи це, Спаїч передав багато політичних важелів Андрії Мандичу, тобто Александару Вучичу, і це тривало до деяких (не)дипломатичних кроків та спалахів, таких як недавній “приватний” візит Мілорада Додіка, на яке міністерство закордонних справ (під керівництвом Івановича) не зреагувало, тобто реакція запізнилася на 10 днів. Спаїч наразі намагається заповнити цю порожнечу економічними (або краще взяти це слово в лапки “економічними”) заходами, з яких видно і зрозуміло лише одне – нова заборгованість країни у розмірі 650 мільйонів євро (колосальна сума як для Чорногорії), або, згідно з даними самого Спаїча, навіть 687 мільйонів євро, адже остаточна сума нової державної позики поки незрозуміла. Дипломатичними колами ходила інформація, що за такими “хоробрими” рухами прем’єр -міністра стоять Сполучені Штати, які готова дуже доброзичливо субсидіювати уряд Спаїча великими сумами. Спаїч доклав багато зусиль, щоб створити подібне враження. Це насправді його найбільший політичний успіх на даний момент.
Нарешті, по-п’яте, саме через цю нову державну позику стало зрозуміло: існує велика ймовірність того, що економічна програма “Європи зараз 2.0” насправді не існує. Це «камінь на шиї» Мілойко Спаїча, якому Сініша Малі, у той час близький соратник Вучича та міністр у той час, колись презентували програму “Європа зараз 1,0”. Зараз немає письмового документа, в якому викладено зміст Програми під номером 2. Також немає жодних ознак того, що вона коли-небудь існувала у вигляді повноцінної економічно-фінансової проєкції. Достовірність політики Спаїча буде “поставлена на порядок денний” у дуже жорстокій формі, якщо і коли громадяни Чорногорії не отримають регулярних зарплат та пенсій. Постійна купівля соціальної стабільності шляхом накопичення державних кредитів також має свій термін придатності.
З цього короткого аналізу слідує, що у фіналі процесу будуть переговори щодо оголошеної реконструкції уряду. Спаїчу треба буде застосувати всі наявні навички, щоб політично пережити цей процес. Ймовірно він буде змушений робити додаткові поступки, які лише послабить його і так слабке становище.
Тому найбільшу користь від конфлікту між Мілатовичем та Спаїчем отримав голова Скупщини Андрія Мандич. В умовах “прискореного наближення Чорногорії до членства в ЄС” ідея “сербського світу” все ще має великі шанси на життя.
Прокрастинація та відтермінування конкретних позитивних подій у політиці Чорногорії в очікуванні перемоги Трампа в США стають все більш очевидними в якості центрального сегменту політичної тактики осі Мандича-Вучича та їхніх кураторів із Кремля.
Слабкий президент та прем’єр -міністр без програми в подальшому офіційно стануть простими спостерігачами подій, про які їх вже ніхто не питатиме.
Матеріали, що публікуються в рубриці «Думки» відображають особисту думку автора і можуть не збігатися з позицією Центру.
