Не питайте, чи буде війна. Вона вже почалася. Вона пахне не порохом, а ладаном та нафтою. І поки Патріарх цілує московський престол, і поки Додік говорить про «свободу», потрібно розуміти, що це не свобода. Це полон. І питання не в тому, що ми будемо робити, коли щось почнеться, а в тому, чи зрозуміємо ми взагалі, що це вже почалося. Aле воно почалося!
Уявіть собі країну, де президент ентитету грає втікача, а патріарх — листоношу. Але не просто якогось там листоношу – він грає того, хто передає листи безпосередньо від Владіміра Владіміровича Путіна. Насправді, не потрібно нічого уявляти. Це зараз – Боснія і Герцеговина в підтексті сербського світу, точніше те, що від неї залишиться, коли російський православний ракетний катер пришвартується до берегів Баня-Луки.
Бо що ми бачили цими днями?
Збройна непокора та уклін Путіну
Державне агентство розслідувань і захисту (SIPA) нібито збиралося заарештувати Мілорада Додіка. Але невдовзі, небаченим дивом, Міністерство внутрішніх справ РС вирішило не визнавати інституції держави, в якій воно знаходиться, і в чіткому, військовому, злагодженому стилі – оточило SIPA та заявило: «Ви не отримаєте нашого Міло!» Це відбулося буквально таким чином з неминучою манірністю, про яку я розповім пізніше.
У цей момент впали всі маски.
Бо це вже не політична криза, юридична заплутаність чи медіа-перформанс. Це збройна непокора державі, це активоване військове крило сербсько-руського миру, прямо посеред Європи, яке крокує не у супроводі танків, а у вигляді процесій, броньованих авто та ряс.
А де в усьому цьому Порфирій? Там, прямо там – у Путіна.
Дивіться, поки Додік крутить законами, як дитячими ігровими кульками, сербський патріарх Порфирій їде до Москви до святого батька всіх самодержців. І їде він туди не молитися за мир. Ні. Він їде присягнути на православну вірність Російській імперії, вклонитися Кирилу, російському придворному священику, який більше схожий на бандита, ніж на святого.
А потім, на очах усього світу, на хвилі геополітичного хаосу, Порфирій вимовляє ключові речення:
«Наша позиція щодо Косова, щодо Республіки Сербської та Чорногорії, я думаю і відчуваю, також залежить від позиції російської держави, Російської Федерації, на глобальному рівні. Моє бажання і бажання більшості в нашій церкві полягає в тому, щоб у майбутньому, якщо виникне новий геополітичний поділ, ми були близькі до російського середовища».
А потім його товариш, митрополит Іриней Булович, додає кінцеву ремарку, схожу на приглушений приспів:
«До руського миру».
На що Порфирій киває немов дитина, що побачила смаколик:
«Так, до руського миру, до православного світу».
«Z» як нова zвастика
Не будьмо наївними. Це не сьогоднішня новина, і навіть не вчорашня.
Символ «Z», який спочатку був воєнним маркером російського вторгнення в Україну, сьогодні є новою версією свастики – не лише в Україні, а й на Балканах.
У Новому Саді, Белграді, Баня-Луці ми вже бачимо мурали з літерою «Z», хрестами та монастирською іконою, де зображений кулемет. Це не мистецтво. Це культурне захоплення та привласнення. Це, як сказав би Бодрійяр, гіперреальність війни, яка вже тут, хоча пострілів ще не чути.
А СПЦ?
СПЦ більше не є (якщо взагалі колись була) релігійною установою. Це по суті центральна ідеологічна агенція сербсько-російського світу. Франшиза ФСБ. Її завдання – не рятувати душі, а міняти свідомість – створювати нове, не православне, а сектантсько-націоналістичне братерство, яке не визнає ні державу, ні закон, ні Європу, ні цивілізацію.
СПЦ стає тим, чим була Православна Церква в Імперській Росії: духовним супутником самодержавства. СПЦ благословляє танки, каски та воєнізовані загони. І якщо ви думали, що це має якесь відношення до віри, ви глибоко помиляєтеся. Це пов’язано з імперіалізмом в єпископській іпостасі. Це пов’язано з духовним завоюванням.
А коли священик благословляє гармату, ви розумієте, що хтось загине. Питання в тому – хто?
Російський вплив у Боснії та Герцеговині: модель дестабілізації
Кремль надсилає до Боснії і Герцеговини не армійські бригади, а методи, ідеологію та «парарелігійність». Тому що бригади їм там не потрібні. Це ідеально відкалібрована модель дестабілізації, ретельно адаптована до балканських умов. Вона працює у п’ять кроків:
1. Купити лояльність політиків: Мілорад Додік – хрестоматійний приклад. У нього інвестували через політичні зв’язки, бізнес-домовленості (газ, енергетика, телекомунікації) і навіть приватні служби безпеки. Він став російським агентом у Боснії і Герцеговині – не з мотивів ідеології, а із власного інтересу.
2. Захопити Церкву як ідеологічний щит: Патріарх Порфірій є символом симбіозу віри та імперіалізму. СПЦ функціонує як офіційний партнер Кремля у створенні «духовного простору російського світу». Російські наративи поширюються не лише через «Спутнік», а й з церковних алтарів.
3. Створити медіа-туман: RTRS, ATV, веб-сайти прорежимних медіа та пропагандистські центри, такі як IN4S у Чорногорії, — все це утворює регіональну пропагандистську мережу. Там інформація не передається, а виробляється як зброя. Брехня — це метод, а обман — спосіб дії.
4. Формувати альтернативні силові структури: Cпеціальний антитерористичний підрозділ РС, приватні компанії з воєнізованою підготовкою, люди у формі без знаків розрізнення або з альтернативними знаками розрізнення двох країн охороняють Додіка — все це нагадує модель Групи Вагнера. Додік не довіряє вітчизняним інституціям — тому він і будує свої власні. Так само, як Путін зробив це на Донбасі.
5. Паралізувати державу зсередини: щоразу, коли Додік спричиняє кризу, інституції Боснії і Герцеговини реагують мляво. Чому? Тому що механізм ветування, блокування утворень та перенасичених інституцій не залишає місця жодній рішучій реакції. Кремлю не потрібно було знищувати Боснію і Герцеговину — вони просто навчилися влучати в саму точку.
Результат: Боснія та Герцеговина формально все ще є державою, але функціонально — це лише експеримент у російській гібридній лабораторії.
Три сценарії для Боснії і Герцеговини
«Чорний» сценарій – метастази російської окупації без танків:
РС дедалі більше стає суб’єктом у юридичному сенсі, який слідує в напрямку державності та по суті все менше залишається частиною держави Боснія і Герцеговина. СПЦ поширює російсько-православну ідеологію, а інституції Боснії і Герцеговини служать цьому безсилим фоном. Боснія і Герцеговина тим часом стає російською буферною зоною – допоки не пролунає перший постріл. А цей постріл неминучий. На жаль, цей сценарій дуже ймовірний.
«Сірий» сценарій – заморожений конфлікт як перманентний стан:
Не відбувається великого вибуху, але немає й руху. Додік грає в пінг-понг з ДАРЗ, СПЦ «закликає до миру», а Росія тримає суб’єкт у залежності. ЄС та США надсилають безсилі заяви без інструментів для розв’язання ситуації. Боснія і Герцеговина перетворюється на постконфліктну руїну без війни як такої.
«Білий сценарій» – рішуча реакція Заходу та внутрішнє очищення:
Єдиний вихід – безкомпромісна секуляризація, роззброєння парамілітарних структур, люстрація російських агентів та відданість ЄС та НАТО. СПЦ має стати релігійною, а не політико-військовою організацією. Додік має опинитися за ґратами, а його партія СНСД має бути розформована або реально притягнута до відповідальності.
Висновок: Росія зберігає присутність себе в Боснії та Герцеговині не у вигляді танків, а ладану.
Не питайте, чи буде війна. Вона вже почалася. Але вона пахне не порохом, а ладаном та нафтою. І поки патріарх цілує московський трон, а Додік говорить про «свободу», потрібно розуміти, що це не свобода. Це полон.
І питання не в тому, що ми будемо робити, коли щось почнеться, а в тому, чи зрозуміємо ми взагалі, що це вже почалося. Aле воно почалося!
Драган Бурсач. Професор філософії, колумніст та журналіст (БіГ).
Статті, опубліковані у розділі «Думки», відображають особисту позицію автора і не обов’язково є офіційною точкою зору Центру.
